Їжа після обстрілів, допомога поблизу фронту і підтримка фермерів. Чим World Central Kitchen займається в Україні — інтерв’ю

До повномасштабного вторгнення ви працювали в ресторанному бізнесі. Як перейшли до гуманітарної допомоги?

Я була співвласницею і керуючою партнеркою кейтерингової компанії, що входила до холдингу ! FEST. Двадцять четвертого лютого ми мали працювати на великому заході на 300 гостей у Львові. Але почалося вторгнення, і захід, звісно, не відбувся. Їжу ми вирішили відвезти військовим. Пам’ятаю, як вони жартували: «Ми що, святкуємо початок війни?».

Було зрозуміло, що ані корпоративів, ані конференцій найближчим часом не буде. Проте у Львів масово приїздили люди, що тікали від війни. Вони потребували чаю, печива, гарячої їжі. Ми з командою почали готувати для них з тих продуктів, що мали. Паралельно відкрили у Львові великий гуманітарний склад, куди люди звозили допомогу, — крупи, макарони, рис. Згодом почали долучатися й великі партнери. Наприклад, McDonald’s після свого закриття передав нам булки, соуси та інші продукти, що в них залишались.

Вже за кілька днів ви почали працювати з WCK. Як це сталось?

Моя знайома кулінарна блогерка побачила в Instagram оголошення про пошук українських партнерів для World Central Kitchen і передала їм мій контакт. Вони зателефонували ввечері 27 лютого. У Львові йшов сніг, лунала сирена повітряної тривоги, я розмовляла з ними і не до кінця усвідомлювала, що відбувається і що буде далі. Вже 2 березня до Львова приїхав засновник WCK Хосе Андрес. Ми зустрілись і він спитав: «Скільки їжі ти можеш приготувати?». Я відповіла: «Дві тисячі порцій на день — легко». А він каже: «Треба двадцять тисяч». Для мене тоді це звучало нереально.

Що на старті передбачала ваша співпраця?

Організація постачала продукти, а ми разом з ресторанами, які також стали партнерами WCK, готували їжу і роздавали її переселенцям. У перші тижні вторгнення працювали переважно на вокзалі Львова та в шелтерах. Потяги були переповнені, люди їхали стоячи, сім’ї з дітьми днями жили в залах очікування. Їжа була потрібна цілодобово. У великих ємностях ми варили концентрат бограчу, привозили на вокзал і там розводили окропом. До вересня 2022 року ми приготували понад півтора мільйона порцій бограчу. Паралельно готували сендвічі. Друзі з Kormotech дали нам свою конвеєрну лінію, і ми послідовно складали на ній сендвічі: хліб, соус, ковбаса, сир, овочі. За день могли зробити до 34 тисяч. Працювали цілодобово півтора-два місяці, поки потік людей на вокзалах не став меншим.

До травня 2022 року я була волонтеркою, координувала переміщення гуманітарних вантажів через кордон, їхню доставку та розподіл по Україні, налагоджувала партнерства в регіонах, а також допомагала будувати складську та операційну інфраструктуру WCK в Україні. А потім очолила український офіс WCK.

На чому ви тоді фокусувались найперше?

У нас були два паралельних напрями. Перший — гаряче харчування для людей, які евакуювалися та жили в шелтерах. Наприкінці березня в нас було близько 500 партнерів. Ми працювали всюди, куди масово приїздили переселенці: у Львові, Чернівцях, Вінниці, Хмельницькому, Дніпрі, Кривому Розі та інших містах. Наприклад, у Запоріжжі на базі «Епіцентру» працював великий гуманітарний хаб, куди приїздили люди з окупованої частини області й міст поблизу, які росіяни сильно обстрілювали. Вони чекали там на подальшу евакуацію, і ми годували їх.

Другий напрям з’явився після деокупації Київщини. Коли звільнили Ірпінь і Бучу, Хосе Андрес одним з перших привіз туди продукти. Згодом World Central Kitchen почала формувати продуктові набори й доставляти їх до інших звільнених населених пунктів Київщини, а згодом до інших регіонів.

Як ви знаходили продукти, щоб приготувати стільки їжі?

Важко, бо Одеса та інші порти були заблоковані, російські обстріли знищили багато складів у Києві та регіонах. Іноземці допомагали з продуктами, їх возили фурами з-за кордону, зі складу WCK у Варшаві. Також ми отримували допомогу від іноземних компаній, які підтримували WCK та українців. Одного разу знайомі Хосе Андреса передали бус іспанського хамону. Ми робили з ним сендвічі, і це здавалося чимось неймовірним. Українські виробники теж допомагали, передавали ті продукти, що мали.

Частину продуктів ми обробляли на місці і годували переселенців у Львові. Іншу частину відправляли до Києва та інших міст на півдні, півночі та сході країни. У південних регіонах навіть формували запаси на випадок окупації, адже Херсон і частина Запорізької області вже були окуповані.

Із середини липня організація почала закуповувати продукти в Україні ― підтримувати українських виробників, фермерів, ресторани і постачальників для нас принципово. WCK платить ринкову ціну за продукти та послуги, і завдяки цьому багато людей у 2022 році не втратили роботу.

Як змінилася ваша робота в другій половині 2022 року, коли лінія фронту стабілізувалася?

Ми почали створювати по всій країні команди екстреного реагування — вони оперативно виїжджають на місця російських обстрілів, щоб забезпечити постраждалих гарячою їжею та водою. Паралельно ми відкривали склади поблизу лінії фронту, звідки й досі доставляємо продуктові набори до прифронтових громад. З кінця 2022 року підтримка прифронтових територій стала нашим головним напрямом.

Коли стало зрозуміло, що війна триватиме довго, чи змінили ви підходи до роботи?

Ми зрозуміли, що, крім екстреної допомоги, потрібні довгострокові проєкти. Тому 2023 року започаткували програму «Насіння перемоги» — стали роздавати в прифронтових і деокупованих громадах набори насіння, щоб люди могли хоча б частково себе забезпечувати. Цьогоріч почали передавати невеликі теплиці. Також передаємо родинам у громадах курей-несучок і запас корму для них на три місяці.

Допомагаємо фермерам. Наприклад, уже два роки забезпечуємо громаду на Сумщині насінням і добривами для вирощування овочів. Передали родині з деокупованої частини Миколаївщини понад 900 саджанців фруктових дерев — їхній сад, з якого вони продавали фрукти, знищили росіяни.

Цього літа ми зайнялись відновленням виноградників. Підтримуємо кілька родин переселенців із Херсонської області, які вдома вирощували виноград на продаж. Ми передали їм саджанці винограду й матеріали, щоб вони відновили господарство на новому місці.

Крім цього, продовжуємо готувати гарячу їжу для шелтерів і евакуаційних центрів, возимо продуктові та овочеві набори в прифронтові громади.

Наскільки близько до лінії фронту ви зараз можете працювати?

До 2025 року ми могли під’їжджати за 10―15 кілометрів до лінії фронту. Зараз через збільшення кількості дронів ця відстань зросла до 30―35 кілометрів.

Ситуація змінюється щодня. Наприклад, ми все ще доставляємо продуктові набори в Херсон, але постачання гарячої їжі довелося зупинити через масовані обстріли. Схожа ситуація зараз у Краматорську.

Під час роботи в таких регіонах ми розробили набір готової для споживання їжі Survival Kit. Страви, яких вистачить на сім днів, фасуються в реторт-пакети. Ми адаптували рецептури під потреби цивільних, щоб мати змогу приїжджати раз на тиждень і залишати запас їжі. Привозимо готові страви української кухні — картоплю з куркою, пшеничну, рисову, гречану та перлову каші з м’ясом, супи.

Як ви вирішуєте, де ще можете допомагати, а де вже надто небезпечно?

Ми постійно оцінюємо ризики. Скорочуємо час перебування людей на складах, обмежуємо кількість персоналу, змінюємо маршрути транспорту. На окремих особливо небезпечних ділянках, наприклад, на дорозі від Ізюму до Слов’янська й Краматорська, щодня адаптуємо логістику.

Часто нам допомагають громади. Якщо ми не можемо безпечно заїхати в населений пункт, за 30―35 кілометрів від небезпечної зони передаємо місцевим вантаж із продуктами, і вони везуть його далі та роздають людям на місці.

На жаль, іноді доводиться припиняти підтримку саме через питання безпеки. Боляче бачити, як міста, яким ми допомагали після деокупації у 2022 році, знову опиняються під загрозою.

Як ви вирішуєте, де відкривати нові гуманітарні хаби, а де, навпаки, згортати роботу?

Орієнтуємося на потреби. Наприклад, коли посилюється евакуація з Донецької області, відкриваємо нові точки підтримки в містах, куди переїжджають люди. Якщо це маленькі віддалені містечка, думаємо, як оптимізувати доставку продуктів, — наприклад, привозимо їх одразу на кілька місяців. Зараз спільно з «Укрпоштою» плануємо налагодити роздачу наборів через їхні відділення.

Минула зима була складною — довго тривали сильні морози, відключали світло, не було опалення. Якою була ваша робота в цей час?

Особливо критичною ситуація була в Києві та Одесі, тож ми забезпечували там людей гарячою їжею. Наприклад, у Києві працювали 54 точки, куди її доставляли та роздавали до шести тисяч порцій щодня. Під час обстрілів ми працювали спільно з рятувальниками. Вони повідомляли, де стався приліт, скільки приблизно триватиме розбір завалів і яка допомога потрібна. Ми швидко привозили в ці місця гарячі супи та сендвічі. Також взимку передавали портативні плити людям, чиє житло лишилось без електрики чи газу.

Тепер росіяни часто обстрілюють залізну дорогу, і пасажирські потяги можуть затримуватися на кілька годин. Чи співпрацюєте ви з «Укрзалізницею»?

Через атаки росіян потяги можуть затримуватись на п’ять, шість чи навіть вісім годин, тому ми почали підтримувати пасажирів гарячею їжею. Потяги можуть зупинятися і стояти просто посеред поля або на залізничних станціях. Ми налагодили співпрацю з ресторанами-партнерами поблизу станцій, де найчастіше стаються затримки.

Коли затримки потягів прогнозовані — наприклад, якщо стався приліт, «Укрзалізниця» повідомляє нам номери потягів, кількість пасажирів і членів екіпажу, можливі станції зупинки. Далі ми діємо за ситуацією: якщо потяг прибуде на станцію за кілька годин, ресторан-партнер готує гарячу їжу. Якщо часу обмаль, роздаємо пасажирам та екіпажу UZ Meal Kit — набір швидкого харчування для людей у дорозі. До нього входять дегідрована їжа, енергетичний батончик, сік для дітей, печиво та інші продукти, які дозволяють протриматися кілька годин.

Хто зараз фінансує українську місію World Central Kitchen — приватні фонди, корпорації, уряди? Чи вплинуло закриття USAID у 2025 році на вашу роботу?

Не вплинуло, бо нас фінансують приватні закордонні донори. Багато хто з них має щомісячну підписку на донати від $10. Звісно, порівняно з 2022 роком обсяги підтримки України змінилися, але ми адаптуємо масштаб і формат допомоги відповідно до ситуації.

Які результати української місії WCK у цифрах?

Ми не оцінюємо свою роботу лише цифрами. Ще вчора ми могли годувати тисячу людей у Дружківці, а вже сьогодні це неможливо через безпекову ситуацію. Зараз ми щотижня роздаємо близько 20 тисяч продуктових наборів по всій Україні, але й ця цифра непостійна: десь потреба зростає, десь, навпаки, зменшується.

Загальний обсяг нашої допомоги за понад чотири роки роботи зараз наближається до 300 мільйонів порцій. Але це умовний показник — ми переводимо в еквівалент порцій не лише гарячі обіди, а й усі інші види допомоги.

Як сьогодні виглядає структура українського офісу WCK і як організована ваша робота?

Є лідерська команда, що координує операційну роботу, визначає пріоритети і забезпечує взаємодію між різними напрямами. У регіонах є свої команди, що добре знають місцевий контекст, потреби громад і мають налагоджені зв’язки з партнерами. Окремо працюють команди екстреного реагування — швидко підключаються після атак чи інших надзвичайних ситуацій.

Важлива частина системи — місцеві партнери: ресторани, кухні, громадські організації та інші структури, які готують і доставляють їжу або допомагають реалізовувати наші програми.

Чи маєте ви, як керівниця української місії, свободу ухвалювати рішення? Які питання вирішуєте самі, а які — на глобальному рівні?

Щороку головний офіс WCK затверджує для України бюджет. Ми самостійно проводимо тендери на закупівлі, а центральний офіс погоджує результати. Усі рішення щодо роботи поблизу фронту ухвалюємо разом з міжнародною командою безпеки.

В іншому ми незалежні й тому можемо швидко реагувати на виклики. Якщо стається масований обстріл чи блекаут, не чекаємо додаткових дозволів — знаємо свій бюджет, маємо затверджені операційні та безпекові процедури й починаємо допомагати ще до того, як у США розпочнеться робочий день.

World Central Kitchen працює в різних країнах. Як ви взаємодієте з глобальною мережею?

Багато рішень, які ми розробили в Україні, зараз використовують в інших країнах. Наприклад, такі проєкти, як-от «Насіння перемоги» чи готові продуктові набори, поступово стають частиною довготривалих місій у Газі та Лівані.

Але були й проєкти, які WCK спочатку реалізувала в інших країнах, а згодом вони добре спрацювали в Україні. Наприклад, на початку вторгнення відомі американські шеф-кухарі готували їжу для українських біженців у Перемишлі й розповідали про це в соцмережах, привертаючи увагу до України і роботи організації. Вони входили до WCK Chef Corps — міжнародної спільноти шеф-кухарів і власників ресторанів, які підтримують World Central Kitchen. Учасники спільноти організовують благодійні заходи, збирають кошти або долучаються до місій у різних країнах.

До яких ризиків наступних кількох місяців ви готуєтесь?

До можливого погіршення ситуації з пальним на прифронтових територіях. Росіяни зараз активно б’ють по заправках, тому ми формуємо запаси продуктів і пального, щоб швидко реагувати в разі потреби. Готуємося до зими і можливих блекаутів, закуповуємо резервне обладнання, генератори та інші ресурси, які можуть знадобитися для безперервної роботи.

Після масованих атак на Київ взимку 2026 року ми посилюємо команду екстреного реагування в столиці. Вона працює за тією ж логікою, що й інші регіональні команди, але її робота особливо важлива через масштаб і характер надзвичайних ситуацій. На обох берегах Дніпра в Києві будуть свої склади, мережа партнерів і волонтери. Ми готуємося навіть до сценарію, коли через пошкодження мостів Київ може бути тимчасово розділений на дві частини. Схожі ризики розглядаємо і для Запоріжжя та Дніпра.

І ще ми регулярно посилюємо безпекові протоколи для команди, інвестуємо в її навчання — усі співробітники проходять тренінги з протидії загрозам від дронів і домедичної допомоги.