Як українська медіаменджерка Анна Ганопольська відкрила Papoila Bar у Лісабоні. Пряма мова

Про початок шляху

Я вступила на журналістський факультет і з першого курсу вирішила отримувати практичний досвід. Спочатку мене взяли на позицію адміністратора музичних і розважальних програм на «Першому національному», майже одразу додалася робота новинаркою у виданні «Обозреватель». Щоранку з шостої до дванадцятої я вела стрічку новин, а далі — бігла на пари в Інститут журналістики. Телецентр був зовсім поруч, тож після навчання я встигала працювати там: домовлялася про інтерв’ю з артистами, координувала знімальні групи. Це вже була класична робота проєктного менеджера. Тоді я вкотре впевнилась, що відповідальність і контроль процесів — точно моя стихія.

Одного разу я запропонувала редактору залучати нових спікерів. В мене було багато контактів на телебаченні, тож я могла запрошувати зірок. Команда дуже хотіла провести вебконференцію з телезіркою Катею Осадчою. Моя подруга була знайома з продюсером «Світського життя» Андрієм Ногіним, і завдяки цьому ми змогли запросити Катю.

За деякий час Андрій запропонував мені спробувати себе як журналістку «Світського життя». Я погодилась, хоча одразу сказала, що у подальшому хочу виконувати адміністративні функції. Достатньо швидко я стала виконавчою продюсеркою проєкту та сконцентрувалась виключно на менеджерських обов’язках. Разом ми прийшли до ідеї створити онлайн-портал про світське життя України. Так у 2008 році з’явився JetSetter.ua.

За рік сайт виріс у впізнаване медіа, й стало зрозуміло, що його трафік можна монетизувати. Основним джерелом доходу була реклама. JetSetter став повноцінним комерційним медіа, яке приносило й досі приносить прибуток, хоч уже не в тих масштабах, як раніше. Спершу я не мала частки у проєкті: ми погодили її пізніше, коли оновлювали стратегію розвитку видання.

Робота в JetSetter.ua вимагала повної залученості. Коли ти керуєш онлайн-виданням, будь-якої миті може статися подія — і ти мусиш реагувати, тому вихідних і відпусток у мене майже не було. В серпні 2025 року я продала свою частку та вийшла з проєкту.

Про демо-версію бару

Народженню Papoila Bar у Португалії передував київський досвід: у 2018 році мій шкільний друг Роман запропонував відкрити бар на Воздвиженці. Ми назвали його Rehub Buher. Проєкт запускали власними силами: я, артдиректорка JetSetter Катерина Ніколайчук і Роман. Разом ми інвестували близько $50 000.

Заклад пропрацював півтора року: увечері — бар, вранці — місце здорової їжі. Після локдауну власниця приміщення планувала підвищити оренду, тож нам довелося згорнути проєкт. Воздвиженка — специфічна локація: місцеві мешканці здебільшого не надто лояльні до активних барів. Ми розуміли, що заклад міг би окупитися за п’ять років, однак перенести формат в інше місце було неможливо через карантинні обмеження.

Про вимушену еміграцію

Португалію я любила завжди, тож коли почалася повномасштабна війна, я знала: емоційно пережити це зможу лише біля океану. Я з сином виїхала з України 1 березня 2022 року. Перші тижні ми провели в мого батька в Мюнхені, а вже 15 березня вирушили до Португалії.

Подруга розповіла про людей у невеличкому містечку Пеніш, готових прихистити українців. Саме Пеніш я колись уявляла місцем своєї далекої пенсії. Нас поселили в маленький дерев’яний будиночок у передмісті. Там ми жили вчотирьох: я з сином і моя подруга з донькою.

Вести побут було важко. Дорога до міста займала декілька годин на день, бо своєї машини у нас не було. Холод і волога постійно нагадували, що ми живемо фактично в польових умовах. Ми часто їздили до океану — він був єдиним місцем, де ставало легше. Через кілька місяців стало зрозуміло, що залишатися там більше не можна. Ми планували рухатися малими кроками: орендувати щось на три місяці до кінця літа, а у вересні визначитись із постійним місцем, аби діти пішли до школи.

Я почала шукати житло: написала приблизно 50 власникам на Airbnb та інших платформах, пропонуючи часткову передплату. Повну суму ми б не подужали. Лише один із п’ятдесяти відгукнувся — бразилець Іво, лікар, дуже тепла й щира людина. Ми провели відеодзвінок, він уважно вислухав нашу історію та запропонував допомогу. Через свого адвоката організував перегляд квартири, де ми могли жити півтора місяці до середини липня — початку туристичного сезону. Його квартира була величезна, близько 300 квадратів, у закритому комплексі з гольф-інфраструктурою.

Про Papoila Bar

У Лісабон я переїхала у вересні 2022 і швидко занурилася в контекст локальної української спільноти. У місті було багато кав’ярень і кафе, але бракувало простору для вечірніх зустрічей.

Я почала шукати інвесторів, мені порадили звернутись до Віталія Лаптенка, співзасновника Flyer One Ventures та венчурного фонду Genesis. В інвест-команду також увійшли дружина Віталія — Надія Наймушина, в якої вже був досвід управління закладами в Києві та Варшаві — та мій друг, Сашко Кучеров, колишній креативний директор Reface і екс-CEO київського офісу Snapchat. Плановий бюджет відкриття становив €150 000, які треба повернути за 7 років.

Papoila португальською означає «макова квітка». На нашому логотипі також зображена макова квітка, що має символічне значення. Назва також підкреслює флористичну основу наших коктейлів. У лютому 2023-го ми уклали договір про оренду приміщення. Найдорожчою статтею витрат виявилася вентиляція — складна конструкція з монтажем на даху, що вимагала спеціалістів і підйомних механізмів.

Решту бюджету ми оптимізували завдяки моїй участі: я створювала дизайн і оздоблення, обирала матеріали, їздила до кар’єрів по мармур, шукала столярів і виробництва. Меблі переробляли самі: купували вінтажні та наново обтягували. Такий підхід дозволив максимально ефективно розподілити кошти.

Щоб заснувати бізнес у Португалії, спершу потрібно отримати податковий номер і відкрити особистий рахунок, заручитися підтримкою юриста та бухгалтера для консультацій щодо податків і ліцензій. Далі треба зареєструвати компанію та відкрити рахунок на юридичну особу та паралельно вже шукати приміщення для оренди. Важливу роль відіграють знання мови та особисті контакти серед місцевих. Це значно полегшує бюрократію.

24 серпня 2023-го, до Дня Незалежності України, ми провели в барі першу подію: виставку українського відеоарту та попап маркет українських брендів. У приміщенні ще був ремонт, однак саме цей вечір став найпершим великим зібранням українців у новому місці — і фактичним відкриттям нашого бару.

Про команду

Наразі у нас немає португальських співробітників. Раніше працювали бразильці та працівник із Бангладеш. Зараз — українці. В зимовий сезон у штаті постійно три людини, не враховуючи мене: бармен, кухар та офіціант. Для івентів залучаємо додаткових позаштатних працівників — у нас є сформований пул резервних кадрів.

Я контролюю операційну діяльність. Закупівлі здійснює окрема людина, я інколи допомагаю з логістикою, бо тепер маю власне авто. Мені пощастило з партнерами: вони виховані, етичні й не втручаються у справи, які не потребують їхньої участі. У нас — взаємодовіра, регулярні дзвінки та статус-чеки за погодженими напрямами. Вони займаються своїми проєктами, я — закладом. Коли потрібна допомога, я можу звернутися до них, проте намагаюся не зловживати їхнім часом.

Про меню

Меню формував шеф-бармен. Він створював його на основі наших побажань: акцент на флористичних коктейлях, зокрема і безалкогольних. Ми робимо експерименти з поєднанням продуктів та алкоголю. Наприклад, шафран інфузуємо в напій, фільтруємо на молоці для корекції смаку та фарбуємо натуральними барвниками. Все робимо так, аби смак і вигляд напою були витворами мистецтва.

Наша маржинальність — близько 30%. Найдешевший безалкогольний коктейль — €9, найдорожчий алкогольний — €15, середня ціна — €12. В меню є і снеки. Ми тестували формат бранчів близько чотирьох місяців, але через малий простір, відмовилися від них.

Про гостей та івенти

У діловій комунікації ми використовуємо португальську: я веду нею всі бізнес-процеси. Водночас, наші соціальні мережі англомовні: для того, аби всі гості їх розуміли. Приблизно 60% гостей — українці, 35% — туристи та експати, які цінують барну культуру. Португальці приходять рідше, переважно по пиво, а бразильці — по вечірні зустрічі.

Заклад має площу 50 м² і розрахований на 30 посадкових місць, але коли відбувається головна IT-конференція у світі Web Summit, одночасно може бути до 1,5 тисячі гостей. Щоб обслуговувати таку велику кількість людей, ми організовуємо кілька барних станцій. Саміт триває 5 днів і покриває приблизно 3 місяці доходу нашого закладу.

Перший Web Summit відбувся всього через три тижні після нашого офіційного відкриття. Ми вирішували всі виклики буквально на ходу: друзі допомагали з експрес-доставкою келихів і напоїв, яких не вистачало на потік із сотень учасників конференції. До наступного саміту ми вже готувалися заздалегідь: орендували додатковий посуд (приблизно п’яту частину довелося компенсувати через розбиті келихи), розширили кількість виносних барів на терасі до чотирьох, залучили алкогольних партнерів.

На третій, цьогорічний саміт, ми масштабувалися ще більше. Закупили якісні полікарбонатні келихи, знайшли й орендували на три дні індустріальне приміщення площею 350 м² лише за три хвилини пішки від Papoila Bar. Разом із музичними партнерами Sexto облаштували там джазовий клуб із живими виступами, диджей-сетами та трьома барними станціями на двох поверхах. Це підвищувало комфорт спілкування порівняно зі стоянням на газоні біля Papoila Bar просто неба.

Протягом першого року ми провели 85 подій. На другому році кількість скоротилася, бо ми відсіяли дрібні формати та сконцентрувалися на масштабних заходах — двічі-тричі на місяць. Найбільш значущі та витратні — сезонні попапи, ярмарки, та вебсаміт.

Про просування

У Португалії інстаграм менш ефективний. Тікток став нашим основним каналом просування, а реклама в гуглі дає гарні результати завдяки низькій конкуренції. Популярність підвищують і публікації в гастро-виданнях, регулярні івенти. Додатковий інтерес забезпечують імена наших співзасновників: Віталія Лаптьонка та Сашка Кучерова, дуже відомих у IT-індустрії.

Про плани

Франшизи не буде. Papoila залишається унікальним закладом — one and only, адже такий простір, у якому формується ком’юніті, можливий лише за умов, створених самим ком’юніті. У нашому випадку — це регулярні події, які я організовую. Тому без моєї присутності на місці навряд чи вдасться побудувати успішну альтернативу. Проте ми вже реалізували виїзні бари та івенти, включно з музичними рейвами, які можна проводити регулярно в різних локаціях. Також ми плануємо експериментувати з форматом вуличної їжі, популярним у Португалії.