«Мені не перемогти реальність у цій битві абсурду». Макс Кідрук — про «Нові Темні Віки», міжнародний успіх і світ, що втрачає глузд

Якщо коротко, про що ваша сага «Нові Темні Віки»?

Її ідея виникла років десять тому — мені захотілось написати щось на кшталт історичного роману, але про майбутнє. Максимально реалістично через долі звичайних людей показати, яким буде наш світ. Тож я описую події, що відбуваються у 2141 році, та проблеми, з якими, на мою думку, світ тоді зіткнеться.

Основна тема саги — колонізація Марсу та супутні проблеми. Я розглядаю, наскільки це можливо, а також описую соціальні та психологічні аспекти цього процесу: конфлікт між Землею як домініоном і Марсом як колонією, між землянами, що прилетіли на Марс, і тими, хто вже там народився. Особисто я переконаний, що людство нездатне колонізувати інші світи, і через події в книгах показую, чому.

Паралельно розповідаю про проблеми на Землі. Наприклад, описую, до чого можуть призвести подальші кліматичні зміни. Вже в «Колапсі» стається метангідратний вибух — різке вивільнення великої кількості метану з дна світового океану, що призводить до аномальних хвиль спеки в різних регіонах. Зараз я працюю над третьою книгою і описую, як відколовся льодовик Твейтса в Антарктиді. Його також називають «льодовиком Судного дня» — якщо він справді відколеться, рівень води в океані різко підніметься, і ми втратимо більшість прибережних міст світу.

Пишу про суспільство, що заперечує або ігнорує науку, — хоча від неї напряму залежить якість життя. Беруся й за політику — описую поширення невігластва і популізму. Загалом описую, що буде зі світом, якщо все піде за найгіршим сценарієм.

До речі, про політику і поширення популізму. Чи не здається вам, що все вже пішло за найгіршим сценарієм?

Сучасна політика, справді, стала настільки абсурдною, що в третій частині саги я вже не намагаюся придумати щось абсурдніше. Напишу я, наприклад, що президент США під час пресконференції зняв штани й випорожнився на підлогу. Звучить дико, але не можна бути певним, що цього не станеться. Трамп уже викладав відео, де з винищувача скидає «лайнові» бомби на протестувальників. Якби я написав таке в книжці декілька років тому, це звучало б надто дико.

У реальності відбуваються далеко абсурдніші речі — наприклад, коли Трамп разом із міністром здоров’я США (і за сумісництвом антиваксером) Кеннеді-молодшим і шоуменом доктором Озом заявили, що парацетамол спричиняє аутизм. Причому незрозуміло, з чого вони це взяли — не було жодних фейкових статей і досліджень, жодної теорії змови, щоб хоч якось це обґрунтувати. Тому я просто здаюся як автор — мені не перемогти реальності в цій битві абсурду.

Ви закінчували роботу над першою частиною саги — «Колонією» — наприкінці 2022 року. В яких умовах це відбувалось?

Книга вийшла 1 січня 2023 року, але ми готували її до друку глибокої осені та на початку зими 2022-го. Тоді росіяни майже щотижня завдавали масованих ракетних і дронових ударів по всій країні, доводилося працювати в умовах постійних блекаутів, які тривали днями, а то й тижнями.

Це були часи абсолютної невизначеності — я навіть не знав, чи буде в січні хоч якийсь інтернет, щоб просто сказати людям, що книжка вийшла. Чи працюватимуть книжкові, щоб було де її продавати, і банки — щоб видавництво могло отримати гроші з продажів. Але я сам винен, що дотягнув до цього — книжка була на 90 відсотків готова вже на початку повномасштабного вторгнення, й ми могли видати її ще влітку 2022 року.

Чому не зробили цього, чого вичікували перед виходом «Колонії»?

Я довго не вірив, що в часи повномасштабної війни ця книга може бути комусь цікавою. Це майже тисяча сторінок, де я, так би мовити, лише розставляю фігури на шаховій дошці, а основні події розгортаються в другій частині саги — «Колапсі». Зрештою, я зрозумів, що війна надовго, і якщо я хочу продовжувати займатися літературою, мушу видати книжку. До цього рішення підштовхнули й колеги з «Видавництва Жупанського» та «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Вони казали, що продажі українських книжок ростуть — по-перше, після початку вторгнення зупинився величезний потік російських і російськомовних книжок до України, по-друге, сильно виріс інтерес до українських авторів. Саме тому в листопаді 2022 року ми з дружиною відкрили власне видавництво «Бородатий Тамарин», запуск якого довго відкладали. Першою книгою, яку ми там видали, була «Колонія».

Вирішили зробити перший наклад на 12 000 примірників і продати його впродовж 2023 року. Це дозволило б закрити операційні витрати, зарплати та оренду складу — вийти в нуль, і це вже був би успіх. Але я недооцінив українську читацьку спільноту. Ми запустили передзамовлення 20―21 листопада, і вже за перший тиждень їх було достатньо, щоб повністю окупити друк першого накладу. За три роки вийшло 11 накладів «Колонії» на 80 тисяч примірників, зараз у друці 12-й. Кожен новий наклад ми запускаємо, лише коли розкуповують попередній.

Більшу частину «Колонії» ви написали до повномасштабного вторгнення. Чи змінювали щось у сюжеті цієї та наступних частин саги після його початку?

Глобально сюжет не змінився, але змінились деталі. Наприклад, у «Колонії» я описую Донбаську демілітаризовану зону на сході України, і планував, що в книзі буде карта цієї зони. Але впродовж 2022 року зрозумів, що ця тема надто болюча, — на початку повномасштабної війни ніхто не хотів чути, що через понад сто років частина України і досі буде окупована. Тож я нічого не змінив у тексті, але карту прибрав.

У другій книжці я описую удари FPV-дронами на Марсі. Спершу в цьому епізоді були великі дрони з дистанційним керуванням, бомбами й ракетами — на кшталт MQ-9 Reaper. У перші місяці вторгнення я побачив, що FPV-дрони ефективніші, і саме вони — наступний еволюційний крок воєн.

«Колонію» вже переклали польською та угорською мовами і зараз перекладають словацькою. Як ви співпрацюєте з іноземними видавництвами?

Зазвичай автори співпрацюють через літературних агентів. Ті шукають потенційно цікавих іноземним видавництвам письменників, зв’язуються з ними й укладають угоди. Після цього агенти представляють інтереси письменників — шукають видавців, домовляються про контракти, гонорари, права на видання й переклад книжок іншими мовами.

Так сталося і зі мною: агенти звернули на мене увагу завдяки моїм закордонним турам. Зараз мої інтереси за кордоном представляють двоє агентів — з Німеччини та Великої Британії.

Що саме передбачає ваша співпраця?

Після підписання угоди про співпрацю агент готує пакет матеріалів — анотацію, синопсис, уривок — і розсилає його видавцям у різних країнах. Якщо книга зацікавила видавця, той бере її в роботу: перекладає і видає. Я отримую певний відсоток від продажів, частину якого віддаю агенту.

У деяких випадках ми з агентом самі шукаємо перекладача й готуємо переклад ще до того, як пропонувати книгу видавцям. Вирішили так зробити для британського ринку — я дуже хочу на нього вийти, бо він великий і самодостатній. Мені хотілося запропонувати британцям уже перекладений майже ідеальний текст. Тож ми півтора року працювали над англійськими перекладами «Колонії» та «Колапсу», а в жовтні агентка почала представляти обидві книжки британським видавцям на Франкфуртському книжковому ярмарку. Що із цього вийде, поки не знаю.

Перекладів перших двох частин саги поки що менше, ніж хотілося б, і одна з причин — обсяг. «Колонія» налічує майже тисячу сторінок, а весь цикл із чотирьох книжок матиме близько чотирьох тисяч. Перекласти й продати книжку на 200 сторінок значно легше, ніж на 1 000. Наприклад, книжка Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» перекладена вісьмома мовами. Це чудовий текст, і я не порівнюю наші книжки за якістю чи змістом. Але що більша книжка, то більше ресурсів потрібно на її переклад і публікацію. Саме це й відлякує частину іноземних видавців.

Які права на книгу отримує іноземний видавець?

У випадку з «Новими Темними Віками» зазвичай видавці одразу купують права на текст та ілюстрації — але не тому, що я на цьому наполягаю. Ми вклали стільки зусиль в оформлення цих книжок — 3D-обкладинки, карти, візуалізації, — що коли мої агенти пропонують видавцям текст разом із цим комплексом, у тих не виникає питання, чи брати. Якби вони відмовлялися, я б жорстко контролював все оформлення — адже неправильний візуал може спотворити уявлення читачів про сагу і те, чим вона закінчиться, — а це поки знаю лише я.

У мене був неприємний досвід співпраці з польським видавництвом, яке розмістило кіборга в хутрі на обкладинці польського перекладу «Бота». Ця ілюстрація не має жодного стосунку до змісту книжки і псує враження потенційного читача. Це старий переклад, тоді я ще був недостатньо досвідченим, щоб наполягти на своєму дизайні й уникнути цього трешу.

Що, окрім ілюстрацій та обкладинки книги, ви можете контролювати?

Через агента я контролюю все, крім якості перекладу тексту. Я не можу перевірити її самостійно, бо не знаю польської, угорської та словацької, але впливаю на вибір перекладачів — мені надсилають перекладений фрагмент, і я консультуюся з носієм мови. Також наполягаю, щоб над книжкою завжди працював науковий редактор — у тексті є наукові моменти, які важливо правильно перекласти.

Ви продаєте права на кожну книгу окремо чи одразу на всю сагу?

Я не підписую договорів одразу на всю сагу, адже її ще не існує. Це моє особисте правило. Видавець купує права на книжку — якщо вона добре продається, він купує права на наступну. Станом на зараз видавці у всіх трьох країнах, які підписали «Колонію», вже підписали й «Колапс». У Польщі він виходить у 20-х числах жовтня.

Чи задоволені ви результатами «Колонії» в Польщі та чого очікуєте від «Колапсу»?

Так, цілком задоволений. Перший наклад був сім тисяч книжок, згодом видавець додрукував ще п’ять тисяч. З того, що я знаю про польський ринок, це хороший результат, і мій видавець це підтверджує. До речі, на сайті Lubimy Czytać, польській версії GoodReads, чимало українських книжок. Серед них лише одна має більше оцінок, ніж «Колонія», — це «Інтернат» Сергія Жадана. Але з дати виходу «Колонії» ще не минуло й року, а «Інтернат» на польському ринку вже сім років.

У травні цього року на Варшавському книжковому ярмарку до мене підходили по автографи не лише українці, але й багато поляків з примірником «Колонії» в руках. Тож щодо польського «Колапсу» маю стриманий оптимізм. Впевнений, що тим, кому сподобалася перша книга, друга сподобається ще більше.

Де вам як автору вигідніше видавати свої книги — в Україні чи за кордоном?

Однозначно в Україні, адже тут ми з дружиною самі собі видавці. За кордоном я отримую роялті — відсоток від продажів, з якого сплачую роботу агентів і чималі податки. До того ж українські наклади завжди будуть більшими за закордонні.

Можна, звісно, мріяти про прорив на великому ринку, наприклад, у Британії чи США: книжка вийде англійською, стане шалено популярною, матиме величезні наклади і даватиме багато грошей. Але це, скажімо так, мої «вологі мрії», що навряд чи колись справдяться.

Восени 2026-го ви їдете в тур у 22 країни світу на підтримку «Колапсу», у 2023-му були у великому європейському турі з «Колонією». Чому ви їздите навіть до країн, де немає перекладів ваших книжок?

Книжковий маркетинг дуже специфічний, і тури — одна з небагатьох речей, які справді працюють на продаж книжок і впізнаваність авторів. На мої виступи в країнах, де немає перекладів, приходить переважно українська діаспора — для них це один із небагатьох способів придбати книжку рідною мовою. Але також для всіх виступів ми готуємо роздруківки програми англійською, щоб місцеві могли хоча б стежити за розповіддю. Якщо в країні є переклади моїх книжок, я обов’язково проводжу окремі події для місцевих і українських читачів.

Попередній європейський тур ми робили взагалі без перекладених книжок — і на виступи приходило багато людей з діаспори, які нічого не знали про мене. Впевнений, чимало з них прийде й цього разу. До речі, весь прибуток з книжок та мерчу, проданих у турі, ми передаємо на підтримку бригади «Азов».

Як влаштовані ваші виступи за кордоном? Чому на них приходять навіть ті, хто не читав ваших книжок?

Кожен мій виступ — щось середнє між науковою лекцією і стендапом. Більшу частину зустрічі займає презентація наукового підґрунтя роману — я розповідаю про реальні наукові відкриття, теорії та технології, що лягли в основу сюжету. Торкаюсь різних тем — колонізації Марса, астрофізики, вірусології, кліматичних змін, розглядаю можливі сценарії майбутнього людства. Також ділюся планами щодо своїх книжкових серій і відповідаю на питання читачів про сюжет і персонажів. Це завжди цікаво й весело, тому люди, що бували на моїх виступах в Україні, розповідають про них знайомим за кордоном — і ті приходять, навіть якщо не читали книжок.

Чи є різниця в тому, як реагує аудиторія різних країн?

Ні. Якщо презентація гарно поставлена і продумана, людям буде однаково цікаво й смішно, незалежно від країни. Саме тому я ретельно готуюсь до виступів, репетирую і ніколи не покладаюсь на імпровізацію.

На початку інтерв’ю ви розповідали про проблеми, що вас бентежать і які ви описуєте в «Нових Темних Віках». А чи існують проблеми, про які ви думаєте, але поки не пишете?

Є проблема, якої я майже не торкаюся в «Нових Темних Віках», — вона така масштабна, що заслуговує на окрему книгу чи навіть сагу. Це скорочення населення в розвинених країнах. Наприклад, у Південній Кореї коефіцієнт народжуваності впав до 0,9 дитини на жінку, хоча норма для відтворення нації — 2,1. Це означає, що до 2070 року населення країни може скоротитися майже на третину. Хтось вважає, що менше людей означає більше ресурсів на кожного. Але економіка так не працює, і в нас просто не буде кому ремонтувати водопровід, лікувати, навчати чи вирощувати їжу.

Можливо, ми винайдемо спосіб продовжити період активного життя, і проблема скорочення населення зникне сама собою. Так само, як свого часу зникла проблема нестачі їжі, ― після того як Фріц Габер розробив спосіб зв’язувати атмосферний азот і виробляти азотні добрива. Можливо, ми й цього разу знайдемо рішення, а я виявлюся алармістом. У всякому разі це точно тема для окремої книги, а можливо, і нової саги. Але зараз я повністю зосереджений на «Нових Темних Віках», інші тексти мене не цікавлять.