Від згарищ до нового видавництва. Колонка Юлії Орлової — про втрати Vivat, кризове управління і запуск Lilith

У мене є погана звичка щоранку починати день не з кави чи душу, а з новин. Двадцять восьмого серпня я теж одразу їх відкрила — і прочитала про масований російський обстріл. А близько сьомої ранку мені зателефонувала операційна директорка Vivat Анастасія і сказала: «Ранок сьогодні недобрий». Так я дізналася про удар по складу «Нової пошти» на Київщині, де зберігались наші книжки.

Склади НП зачиняються під час повітряної тривоги, тому ми сподівалися, що людських жертв немає, — так і сталося. Тож перша думка була проста: шкода, що ми не встигли вивезти всі видання, що чекали на «Книжкову країну» — фестиваль мав пройти в Києві в середині вересня. Удар знищив 35,5 тисячі книжок видавництва Vivat, наші прямі збитки — 16,6 мільйона гривень.

Це не перша втрата видавництва — у травні 2024 року росіяни вдарили по друкарні «Фактор-Друк» у Харкові, що входить до нашого холдингу. Тоді ми втратили не лише книжки, а й людей — загинули сім працівників друкарні, ще 22 отримали поранення. Згоріли 50 тисяч уже надрукованих книжкових блоків, обкладинки, форзаци та інші матеріали. Збитки становили близько 20 мільйонів гривень.

Навіть якщо ми говоримо виключно про роботу видавництва, втрата книжок — це далеко не лише про гроші. Книжка створюється щонайменше рік, часто півтора — від купівлі прав чи роботи з автором до перекладу, редактури, дизайну, друку, маркетингу і продажів. Коли все це згорає від російських ракетних ударів, я дивлюсь на згарище і бачу не знищений наклад — я бачу, як за мить знищується робота десятків людей, які вкладали життя в ці книжки.

Ще після першого удару наша команда зреагувала майже миттєво. Всі були шоковані та пригнічені, але ми одразу зібрали кризовий центр, розподілили обов’язки, визначили відповідальних і поставили дедлайни. Після другого обстрілу діяли так само. Кризове управління стало для нас нормою. Щоразу як щось стається — завал по роботі, затоплення складу (як минулого року, коли ураган зірвав частину даху), необхідність терміново замінити важливого співробітника, — ми одразу формуємо робочу групу, прописуємо план дій, визначаємо відповідальних і людей, яких потрібно залучити. Далі проводимо короткі п’ятихвилинки: що вже зроблено, що ні, де потрібна допомога. Ми не можемо передбачити наступний удар чи кризу. Але можемо швидко зреагувати і зробити наслідки якомога меншими.

Я завжди любила нашу команду — у нас немає випадкових людей, ми довго шукаємо й обираємо їх, вкладаємо багато сил в адаптацію і навчання. Але те, як швидко й злагоджено команда працює в критичні моменти, мене вразило. І це одна з причин, чому моє завдання як керівниці сьогодні — не тільки втримати бізнес, а й розвивати його, попри все.

Тож немає нічого парадоксального в тому, що саме тепер ми запускаємо Lilith — нове видавництво в складі групи Vivat. Ця ідея виникла близько року тому — ми досліджували ринок, щоб зрозуміти, який сегмент книжок варто винести окремо. Аналізували, яка література популярна за кордоном, що читають українці, які жанри вже виросли настільки, що можуть мати окремий голос і позиціонування. І зрозуміли, що це романтична проза, романтичне фентезі та романтичні трилери — на цих жанрах спеціалізуватиметься Lilith.

Ми хотіли презентувати видавництво гарно і масштабно — на «Книжковій країні». Готували стенд, друкували книжки — команда вклала багато сил в запуск. Але через безпекову ситуацію фестиваль скасували. Ми вирішили не чекати кращих часів і все одно запускатись ― нехай і з релізом у соцмережах замість презентації на великому фестивалі.

Я не хочу, щоб Росія вирішувала за нас, які книжки видавати і які проєкти запускати. Ми не можемо роками існувати виключно в режимі збереження того, що вже маємо, чи ухвалювати кожне рішення зі страхом втрати, яка може статися щодня. Втратити можна будь-що. Постійно жити під гнітом цього страху просто неможливо.

Досвід Vivat не унікальний. Всі українські видавці живуть у режимі постійної загрози — фізичного знищення інфраструктури, падіння купівельної спроможності читачів, подорожчання виробництва, валютних коливань, нестачі кадрів через мобілізацію та виїзд людей за кордон. Водночас за роки війни галузь стала системнішою. Ми навчилися працювати віддалено, керувати командами через показники й дашборди, швидше реагувати на зміни. Але разом із цим дуже сильно втомилися. Кілька років тому мене запитали, чого я хочу найбільше, і я відповіла: виспатися. Тоді це був жарт — але з кожним роком він стає все менш смішним і більш схожим на правду.

Іноді я думаю, що хотіла б згадувати про цей час, коли війна закінчиться. І точно хочу пам’ятати не лише втрати й фотографії згарищ. Тому ми не зупиняємось. Цього року ми відкрили понад 15 книгарень, продовжуємо купувати нові книжки, видавати їх, автоматизувати процеси, переходити на нове програмне забезпечення. Запускаємо Lilith і в планах — відкриття ще одного видавництва, ми вже навіть обрали назву.

Ми розвиваємося не так швидко, як могли б у мирний час. Але продовжуємо жити, працювати і будувати плани. Мені хочеться, щоб колись саме це ми згадували найбільше.