Ще кілька років тому Макс Дорман жив у Гамбурзі й працював парамедиком у місцевій рятувальній службі. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він приїхав до нас як волонтер, а згодом переїхав до Дніпра і створив Artesans-ResQ Ukraine — організацію, що здійснює міжлікарняні перевезення пацієнтів у критичному стані. Таке транспортування, відоме в Європі як Critical Care Transport, в Україні досі лишається малорозвинутим.
Сьогодні Artesans-ResQ Ukraine співпрацює з Міністерством охорони здоров’я, навчає українських медиків і щомісяця перевозить десятки важких пацієнтів. Журналіст Yellow Blue Артем Москаленко побував у медичному штабі Artesans-ResQ і поговорив з Максом Дорманом про те, як його команда майже з нуля створила систему критичних перевезень в Україні, чому на старті довелося завойовувати довіру лікарів і коли українські працівники швидкої почнуть їздити на стажування в США.
Біля входу в непримітну білу будівлю в передмісті Дніпра припарковані неоново-жовті автівки з написом Ambulance. Іноді раз, а іноді й п’ять разів на день із будівлі швидко виходять люди в чорних футболках із червоними сумками в руках, сідають в одну з автівок і їдуть на виклик. Щоразу вони не знають, наскільки складним він буде і як довго триватиме.
Ця будівля — медичний штаб благодійної організації Artesans-ResQ Ukraine, яку створив німецький волонтер Макс Дорман. Від 2022 року організація займається перевезенням пацієнтів у критичному стані — військових і цивільних. Їх везуть з лікарні до лікарні, щоб зробити операцію чи за направленням на більш спеціалізоване лікування. Такі евакуації бувають терміновими — здебільшого з медзакладів поблизу лінії фронту, і запланованими — коли треба перевезти пацієнта в більш-менш стабільному стані. У Artesans-ResQ п’ять машин швидкої допомоги і десять штатних медиків. Щомісяця команда робить приблизно 30 перевезень по Україні, а за весь час своєї роботи транспортувала понад 3 000 пацієнтів.
Кожна машина Artesans-ResQ — мінівідділення інтенсивної терапії на колесах. Тут є апарат штучної вентиляції легень, обладнання для моніторингу показників роботи серця та інших важливих систем організму, апарати УЗД і шприцеві насоси, що допомагають підтримувати медикаментозний сон, полегшувати біль і зберігати стабільний стан пацієнта. Для транспортування немовлят в автівках навіть є інкубатори — захисні капсули, що зігрівають і надійно фіксують новонароджених.
Звичайний день у штабі Artesans-ResQ Ukraine починається о дев’ятій ранку — саме тоді відбувається перезмінка. Поки немає виклику, лікарі прибирають на складі й перевіряють обладнання в каретах швидкої допомоги або можуть просто відпочити. Коли лунає телефонний дзвінок, екіпаж швидкої збирається і виїздить протягом 15 хвилин — цей час визначений внутрішнім протоколом Artesans. Зазвичай на виїзд вирушають три людини — водій, фельдшер і лікар. Часто це вузькопрофільні спеціалісти — анестезіологи, неонатологи або педіатри. Приїхавши на виклик, медики оглядають пацієнта й оцінюють, чи можна його одразу транспортувати. Іноді доводиться спершу стабілізувати стан — скоригувати параметри штучної вентиляції легенів чи вколоти медикаменти. Це може тривати довго — якось команда протягом 12 годин намагалася стабілізувати новонароджену дитину, щоб вона пережила дорогу до іншої лікарні.
Повернувшись після виклику, медики теж діють за протоколом — заносять спорядження на склад і одразу йдуть дезинфікувати машину. Роблять усе швидко — новий виклик може надійти будь-якої хвилини.
2
До 2022 року засновник Artesans-ResQ Ukraine Макс Дорман жив у німецькому місті Гамбург і працював парамедиком у місцевій рятувальній службі. Він виїздив на місця аварій, пожеж, нещасних випадків і допомагав постраждалим — зупиняв кровотечі, проводив серцево-легеневу реанімацію і робив усе, щоб пацієнт дожив до лікарні.
Ще в нульових Макс здружився з українцем Андрієм Коцурою з Кам’янця-Подільського. Той давно емігрував у Німеччину, але зберігав зв’язок з Батьківщиною і багато розповідав про неї. Ці розповіді так зацікавили Дормана, що 2017 року вони вдвох вирушили в Кам’янець-Подільський. Макс уявляв, що потрапить до сірої і депресивної країни, але реальність його здивувала. Вони з Андрієм, його друзями і купою незнайомців святкували Різдво в селі, і Макс одразу відчув себе своїм поміж цих людей. «Саме тоді я закохався в Україну», — згадує він.
Наступного року Дорман знов приїхав в Україну і планував повертатися щороку та подорожувати по різних містах. Але почалась пандемія COVID-19, а потім — повномасштабне вторгнення.
«У перші дні я не міг повірити, що все це відбувається насправді, — говорить Макс. — Постійно дивився новини і не розумів, чому люди, які нещодавно так гостинно мене приймали, тепер мають потерпати від жахів війни. Я не міг сидіти склавши руки, хотів якось допомогти їм».

Наприкінці лютого 2022 року Макс разом з іншими волонтерами вирушив до польсько-українського кордону. Вони забирали звідти жінок і дітей та везли до шелтерів у Європу. На початку березня Макс побачив телесюжет про евакуацію пацієнтів з прифронтових територій спочатку до Львова, а далі в Німеччину. Серед волонтерів, що приймали хворих на львівському вокзалі, впізнав свого колегу з рятувальної служби. Одразу написав йому, взяв вихідні на роботі, приїхав у Львів і теж почав брати участь у медичних евакуаціях. Поступово Макс усе більше часу проводив в Україні і все менше вдома — за будь-якої нагоди брав на роботі відпустки і відгули, щоб їхати волонтерити.
«Влітку 2022 року до нашої волонтерської групи стало надходити все більше запитів на перевезення пацієнтів у критичному стані між лікарнями в різних містах. Тоді ми зрозуміли, що в Україні фактично немає системи міжлікарняного перевезення пацієнтів, які потребують інтенсивної терапії. І вирішили розвивати цей напрям з нуля», — говорить Дорман.
3
Перша власна карета швидкої допомоги з’явилась у волонтерів у вересні 2022 року — її купили і передали приватні донори з України та США. Згодом з автомобілями й медичним обладнанням почали допомагати благодійники з Німеччини й інших європейських країн.
На початку 2023 року команда Дормана, що тоді переважно складалася з іноземних волонтерів, переїхала зі Львова до Дніпра і почала спеціалізуватися на перевезеннях усередині країни. Дніпро обрали невипадково — з початку повномасштабного вторгнення це місто стало одним із головних логістичних хабів на сході країни.
Тоді ж Макс звільнився з рятувальної служби в Гамбурзі й остаточно переїхав до України. Він розповідає, що на перших етапах роботи організації доводилося з нуля вибудовувати співпрацю з лікарнями, пояснювати медикам, як працює міжлікарняна евакуація, і доводити, що вони можуть безпечно транспортувати пацієнтів у критичному стані.
«Найскладніше було завоювати довіру місцевих медичних працівників і влади, аби вони продовжували співпрацювати з нами і направляти до нас дедалі більше пацієнтів», — згадує Дорман.
У 2025 році Макс зареєстрував в Україні громадську організацію Artesans-ResQ Ukraine. Сьогодні її кістяк — уже не іноземні волонтери, а 15 штатних співробітників-українців. Це водії, фельдшери, лікарі та працівники офісу. Іноземні лікарі-волонтери теж лишились — завдяки ним команда за потреби може вивести на чергування додаткову карету швидкої допомоги.
Взаємодія з медзакладами теж стала іншою. Якщо раніше волонтери самі звертались до лікарень і пропонували перевозити важких пацієнтів, то тепер Artesans отримує більшість запитів від диспетчерської служби екстреної медичної допомоги, яка взаємодіє з лікарнями. Частина запитів на евакуації надходить через Міністерство охорони здоров’я.
За чотири роки кількість машин швидкої виросла до п’яти, їхнє оснащення теж покращилось — наприклад, з’явились інкубатори для перевезення немовлят. Щоправда, вся техніка у швидких — вживана. Адже щоб переобладнати одну машину на мобільне відділення інтенсивної терапії навіть так, потрібно приблизно €70―100 тисяч.
Основний донор Artesans сьогодні — Всесвітня організація охорони здоров’я. Вона покриває витрати на пальне, технічне обслуговування автомобілів, оренду, витратні матеріали і зарплату співробітників. Серед інших партнерів організації — американська Nova Ukraine, що також покриває частину витрат на пальне.
4
Тепер Макс Дорман рідше бере участь в евакуаціях — більшу частину його часу займає пошук нових партнерств і стратегічний розвиток Artesans. Нещодавно він повернувся зі США — їздив в Університет співдружності Вірджинії в Річмонді. Цей заклад — партнер Artesans, вони щомісяця проводять обговорення клінічних випадків онлайн. Українська команда розповідає про складні транспортування, американські колеги діляться рекомендаціями й альтернативними рішеннями. Макс хоче впровадити програму стажування для українських медиків у Річмонді — не лише співробітників Artesans, а загалом фахівців української системи екстреної допомоги.
«Я хочу, щоб українські лікарі та фельдшери могли на місяць поїхати до США й отримати практичний досвід у різних підрозділах лікарень — від опікових відділень і педіатрії до реанімації, працювали разом з екіпажами санітарної авіації та швидкої допомоги», — розповідає Макс.
Він хоче побудувати в Україні повноцінну систему екстрених міжлікарняних перевезень і разом з командою вже розробив для Міністерства охорони здоров’я України стандарти та рекомендації для такого транспортування. У співпраці з МОЗ Artesans регулярно проводить тренінги для лікарів і фельдшерів швидких — їх вчать працювати з пацієнтами на апараті штучної вентиляції легень і під седацією, ефективно діяти в екстрених ситуаціях, зокрема під час випадкової екстубації, безпечно перевозити пацієнтів між медзакладами. Ці тренінги вже пройшли понад 300 українських медиків, і Макс Дорман планує надалі розширювати програму навчання.
Щоб це стало можливим, він постійно шукає нові джерела фінансування. Зокрема, планує створити благодійні організації в Німеччині та США для збору пожертв, більше працювати з великими донорами і благодійними фондами.
Попри офісну роботу Макс не встигає скучити за евакуаціями — якщо всі екіпажі Artesans на виїзді і поступає терміновий виклик, він кидає все і їде сам. А ще час від часу бере участь в евакуаціях пацієнтів до інших країн — через чинні обмеження українські водії не можуть перетинати кордон. Цього року Дорман уже кілька разів супроводжував пацієнтів до Німеччини.
Макс задоволений своїм життям, його непередбачуваністю і поки не думає, що робитиме далі й скільки ще залишатиметься в Україні.
«У якомусь сенсі я трохи перейняв український спосіб життя, — говорить Дорман. — Більше зосереджуватися на тому, що можеш зробити зараз, і не планувати надто далеко наперед. Ще два роки тому я не міг уявити себе там, де я сьогодні. Тому хто знає, що буде далі».































