Як сталий фешн-бренд Spogad презентує Україну у Франції через прикраси з переробленого пластику. Інтерв’ю

1

Ви створили Spogad у 2022 році в Дніпрі, хоча давно живете в Парижі. Як це сталося, і чому ви вирішили відкрити виробництво не у Франції, а в українському Дніпрі, яке Росія знищує дронами і ракетами?

Я родом з Дніпра, переїхала до Франції у 2014 році, коли навчалася на першому курсі Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. Вступила до Французької школи мистецтва і вчилася в обох закладах паралельно. Як архітекторку, мене завжди цікавили сталі міста, комфортні для людей. На магістратурі я захистила наукову роботу про партисипативну урбаністику і створила освітньо-практичну платформу Terrain Vague ― вона показує дніпрянам, що не варто чекати, доки хтось зробить місто зручнішим і екологічнішим. Треба об’єднуватися в спільноти і діяти.

У Дніпрі я дружила з активістами всесвітнього руху Precious Plastic, який допомагає людям заснувати виробництво товарів з переробленого пластику. Вони планували 24 лютого 2022 року відкрити повноцінну станцію для сортування і переробки. Зі зрозумілих причин відкриття перенесли, але саме ця ініціатива стала для мене поштовхом, і у вересні 2022 року на базі їхньої станції я заснувала інноваційний сталий бізнес — Spogad.

Спочатку займалася брендом у вільний час і навіть не розповідала про нього французьким знайомим. Поступово інвестувала кошти, не рахувала точної суми, але загалом вклала щонайменше €15 000 власних заощаджень. Лише з кінця 2025 року я почала офіційно позиціонувати Spogad як бізнес, що має амбіцію бути не лише брендом, а й впливовим стартапом, що співпрацює з європейськими і світовими компаніями.

Як влаштований цей бізнес, скільки людей у ньому працює?

Spogad народили три жінки — я, Таїсія Дубина і Лідія Семенюк. Я очолюю бренд, просуваю його у Франції, працюю над колабораціями і беру участь у виставках для сталих брендів. Таїсія — операційна директорка, вона керує креативним напрямом. Лідія відповідає за продукт і виробництво. У нас немає найманих працівників. Ідеї та дизайн нових виробів придумуємо самі. Таїсія і Лідія вручну плетуть їх з намистин і ниток, які ми робимо на дніпровській станції переробки разом з її керівником Олександром Гречкою.

Ваші колекції присвячені спогадам про українські міста, природу та митців. Розкажіть детальніше про філософію бренду і як вона сформувалася.

Частина моєї родини — з Донеччини, вони нащадки греків з Приазов’я. Цей регіон окупували російські військові. Вони знищили мою фізичну спадщину, і в мене немає нічого, що можна передати наступному поколінню. Але в дитинстві ми з мамою багато подорожували Україною, канікули я проводила в Криму або на Донеччині — і зберегла багато спогадів про ці місця.

Коли почалася повномасштабна війна, я боялася, що ворог зруйнує все, що я знала й любила. Це наша колективна українська травма. Мені хотілося зберегти спогади, але я не знала, як саме.

Паралельно французькі журналісти брали в мене коментарі про руйнування в Україні, показували жахливі відео російських воєнних злочинів. Я розумію, що ми маємо говорити про війну, але не хочу, щоб іноземці асоціювали мій дім лише з нею. Хочу показати, що Україна — країна інновацій з надзвичайними містами, якими ми пишаємося. Це не країна третього світу, де люди не знають, що таке гаджети і телебачення.

Одного ранку я прокинулася, і пазл у голові склався. У Spogad ми створюємо прикраси, в яких закарбовуємо спогади про Україну, — і так просуваємо нашу країну в Європі. Наприклад, сумочка «Лемурійське озеро» натхненна однойменним червоно-рожевим озером на Херсонщині. Коли іноземці питають про неї, я розповідаю історію цього місця. Вони захоплюються красою озера, а коли дізнаються, як росіяни знищують його в окупації, на їхніх очах з’являються сльози.

Як ви розробляєте дизайн прикрас? Спочатку ми з командою обираємо конкретний спогад, а потім міркуємо, як перенести його на пластик. Наприклад, наша остання колекція Salacia натхненна моїми канікулами в Криму, хвилями Чорного моря і картинами Івана Айвазовського. Це штормове море — синьо-чорна вода й біла піна. Саме ці кольори ми використали в прикрасах колекції.

Перші вироби Spogad — плетені вручну сумки з ниток і намистин. Як ви розробили технологію плетіння?

Таїсія вміє плести красиві авоськи зі звичайного джуту. Мені стало цікаво створити сумку з ниток з переробленого пластику. Головний інженер станції Олександр спершу поставився до ідеї скептично, бо такого ще ніхто не робив. Але Тая була за, і ми переконали його спробувати. Довго експериментували і тестували. Перші макети були невдалі, але зрештою ми винайшли власну техніку плетіння. Так з’явилася «Витинанка» — легка, ажурна й водночас витривала сумка. На її дизайн надихнули витинанки, які ми вирізали з паперу в дитинстві. Приблизно тоді ж ми навчилися плести сумки з намистин і створили «Соняшникове поле». Це про Дніпро, соняшники, що ростуть за містом, і запах олії, яку роблять на наших заводах.

Ці дві техніки плетіння — ДНК нашого бренду. Мені важливо, щоб нас знали завдяки ним. Під час двох останніх Ukrainian Fashion Week люди впізнавали наші прикраси на моделях, і мені приємно від цього.

Як працює ваше виробництво? Як саме ви перетворюєте пластик на прикраси?

Спочатку збираємо сировину. Це пластикові відходи, які на станцію переробки приносять містяни. Сортуємо їх за типом і кольором. Різні типи пластику переробляються по-різному — є гнучкіші, витриваліші або ті, що взагалі не плавляться, їх не беремо. Весь пластик, з яким ми працюємо, нетоксичний і безпечний для людей.

Для різних виробів ви використовуєте різні типи пластику, правильно?

Так. Маленькі сумки робимо з пластику, що добре тягнеться. Завдяки цьому, в них поміщається багато речей: телефон, ключі, блиск, серветки і навіть маленький блокнот. Більші сумки робимо з міцнішого пластику. Чимало дівчат у Парижі не мають часу, щоб зайти додому протягом дня, тому одразу беруть із собою і ноутбук, і спортивну форму, і навіть образ на вечір.

Для намистин ми використовуємо тип пластику HDPE 2, наприклад кришечки від пляшок. Подрібнюємо їх, а щоб створити потрібний колір, змішуємо стружку в різних пропорціях за технологічною картою, яку я розробила сама. Далі розкладаємо її на спеціальній дошці й ставимо під прес ― він нагріває пластик і стискає його в пластину. З неї вирізаємо намистини. Поліруємо їх вручну, щоб вони були гладкі й привабливі.

Пласкі деталі, наприклад дармовиси-коники, робимо з пластику типу LDPE ― це теж кришечки, але м’якші. Як і для намистин, ми створюємо пластини і вирізаємо з них фігурки на станку. З нитками складніше. Для них потрібен пластик типу HDPE ― це можуть бути флакони від шампуню або крему. Пластикову стружку засипаємо в екструзійну лінію, з якої виливається нитка. Ми можемо контролювати її товщину і текстуру. Нитку намотуємо на котушку й згодом вручну плетемо вироби.

Зараз ми шукаємо просторіше приміщення, щоб перевезти виробництво й придбати нове обладнання, яке розширить наші можливості. Також думаємо над альтернативними способами отримувати пластик. Наприклад, переробляти відходи бізнесів. Це буде платна послуга, окремий напрям бізнесу. Українські бренди зобов’язані утилізувати відходи, а колаборація з нами — це класно і для фінансової звітності, і для публічного іміджу.

У січні 2026 року ви мали першу колаборацію — колекцію прикрас з українським офісом французького бренду косметики Yves Rocher. Переробили упаковки їхніх кремів на підвіски. Наскільки ця співпраця була успішна?

Це була спроба протестувати напрям B2B. Компанія дарувала аксесуари співробітникам на Новий рік. Результат перевищив очікування: у захваті були не лише працівники, а й підписники Yves Rocher. Вони завалили директ бренду запитаннями, як купити ці аксесуари. Ми плануємо продовжити співпрацю з Yves Rocher, і, можливо, колись наші вироби стануть частиною їхньої лінійки.

Зараз ми ведемо перемовини про колаборації з п’ятьма європейськими і українськими брендами, один з них — благодійний проєкт. Ми вже розробили перші ескізи виробів, вони складніші, ніж ми робимо зазвичай. Невдовзі маємо отримати грант на обладнання, яке потрібне, щоб реалізувати ці проєкти.

2

Зима 2026 року стала однією з найскладніших за чотири роки великої війни. У соцмережах ви писали, що на виробництві в Дніпрі немає світла і тепла, ситуація настільки критична, що ви плануєте закрити бізнес. Як пережили цей період?

Це був найважчий період за всі роки роботи. Обладнання Spogad таке потужне, що жоден генератор його не потягне. Тому ми працювали, лише коли було світло — у середньому дві години на добу вночі. Олександр часто залишався на станції на ніч, щоб увімкнути обладнання.

Тая і Лідія плели вироби при свічках й гірляндах на батарейках, які я надіслала з Франції, бо в Дніпрі їх швидко розкупили. Я почувалася привілейованою, бо живу за кордоном і востаннє була в Україні в листопаді 2025 року. Але я жила в Києві під час перших блекаутів взимку 2022/23 року і знаю, як це. У нас є виріб Zvizda ― це копія зірки на батарейках, якою я тоді освітлювала кімнату. Я ношу цю прикрасу як оберіг, вона нагадує мені про ті події та що завжди потрібно рухатися далі.

В один з найважчих днів січня 2026 року, після чергового масованого обстрілу Дніпра, я написала допис про те, що ми можемо закритися. Того ж дня ми зідзвонилися з командою. Я була в жахливому стані, сказала: «Я не знаю, як ми це вигребемо. Давайте закривати цю лавочку». І раптом люди, які сиділи в умовах гуманітарної катастрофи, відповіли, що не планують закриватися і ми з усім впораємось.

Найбільше вразив Олександр. Зазвичай він небагатослівний і стриманий. А тут сказав, що багато людей, коли біжать марафон, здаються за декілька кілометрів до фінішу. І нам також залишилося зовсім трохи, і ми точно вистрілимо як стартап, якщо не зупинимося зараз. Його слова допомогли мені зібратися із силами.

Яку реакцію ви отримали на той допис?

Неочікувано багато підтримки. Українські підприємці писали, що відчувають те саме, але бояться говорити про це вголос, бо заведено розповідати лише про успішний успіх.

Тоді я згадала про приліт неподалік від нашого виробництва влітку 2025 року. У нас вибило скло. Олександр, що тоді був на станції, на щастя, не постраждав. Ми не говорили про це публічно, але тепер я розумію, що такі історії важливо розповідати.

Щирі історії зближують бренд і аудиторію. Коли в лютому 2026 року ми не поїхали на Тиждень моди в Копенгагені через складну зиму, то написали про це в соцмережах, і багато читачів відповіли словами підтримки.

3

Як ви позиціонуєте себе на французькому ринку і в якому сегменті продаєтесь?

Spogad — це інтелектуальна мода, сегмент між middle-up і premium. Я хочу, щоб наші речі купували не тому, що вони трендові, а тому, що чимось особливі для людей.

В Україні нас часто питають: «Чому ви так дорого коштуєте? Ви ж не Chanel». Так, ми не Chanel, у нас інша історія. Це ручна робота, наш продукт інноваційний і низькомаржинальний. Переробка пластику — дорогий процес. Крім того, за нашими прикрасами стоїть філософія, і в кожного виробу є історія.

У Франції таких питань зазвичай не виникає. Наші покупці тут — політики, підприємці, люди зі сфери моди, літератури та інших культурних галузей. Їм не потрібно пояснювати, в чому цінність наших прикрас. До того ж вони повернуті на сталих виробництвах. Франція — перша країна у світі, яка впроваджує циркулярну моду на рівні державної політики.

Як ви продаєте вироби у Франції? Співпрацюєте з місцевими ритейлерами?

Наразі ми продаємо вироби лише через сайт. У Франції найкраще працюють фізичні магазини, тому моя мета до вересня цього року — знайти якісних ритейлерів з комфортними для нас умовами. У Франції є шоуруми, які продають товари саме сталих брендів. Ми хочемо співпрацювати з ними в Парижі, інших містах Франції та країн Скандинавії — у нас схожі естетика і цінності.

На початку квітня ми взяли участь у ChangeNOW — масштабній міжнародній події у Франції для стартапів з екологічними інноваціями. Для нас це показник довіри французької сторони й можливість знайти партнерів на цікавих нам ринках. Два роки поспіль нас запрошують на попап сталих брендів у відомій паризькій галереї Printemps Haussmann Paris. Це велике досягнення для нас як малого бізнесу.

Чи допомагає вам у продажах українське походження бренду?

Це працювало в перші два роки повномасштабної війни. Зараз це не критерій, що переконує французів обирати нас. Тим паче, французи найбільше люблять свої локальні бренди й готові заплатити на €300 більше, але підтримати економіку країни.

Та я й не хочу, щоб нас купували лише тому, що ми з України. Я вільно говорю французькою, і коли розповідаю покупцям про товар, фокусуюся на цінностях, які їм важливі: екологічність, сталість, інноваційність і унікальний дизайн. Про походження згадую між іншим — і французи не жаліють нас, а захоплюються тим, що українці роблять вироби, яких немає у Франції.

Місцеві навіть питають, коли ми відкриємо другу виробничу лінію у Франції. Але я вважаю, що спершу треба налагодити виробництво в Україні, а потім думати про розширення за кордоном.

Яка у вас маркетингова стратегія на французькому ринку? Крім участі в попап, як ви просуваєте бренд?

Друга за ефективністю стратегія після присутності у фізичних магазинах — побудова особистого бренду, який я довгий час недооцінювала. Клієнти бачать мій блог, інтерв’ю або подкасти й думають: «Ця людина нам подобається. Речі, які вона говорить, відгукуються. Ми хочемо з нею працювати». Коли в тебе є особисті переконання й цінності, ти притягуєш правильних людей.

Чим більше я говорю про бренд публічно, тим більше з’являється можливостей.

Нещодавно мені написала коментар засновниця Асоціації сталої моди у Франції — запросила продаватися в її шоурумі. В особисті повідомлення прийшла Федерація циркулярної моди, яка працює на рівні Європейського парламенту. Вони запросили Spogad увійти до організації й просувати стале виробництво в країні.

Особистий бренд, справді, генерує продажі, колаборації та можливості, й на ньому треба робити більший акцент. А ще він допомагає боротися із синдромом самозванки і вчить не боятися виступати перед великою аудиторією.

На чому Spogad заробляє найбільше — на продажах прикрас B2C чи B2B-колабораціях?

Найприбутковіший напрям — B2B-співпраця. Колаборації, які ми плануємо найближчим часом, стануть найприбутковішими за всі роки роботи, бо компанії зробили великі замовлення. Також ми плануємо постачати брендам намистини, лелітки й нитки з переробленого пластику, які вони зможуть використовувати у своїх виробах замість декору з первинного пластику. Разом із юристами ми розробили модель такої співпраці: право інтелектуальної власності на намистини належатиме нам, бренд платитиме відсоток за використання й вказуватиме, що частину виробу створив Spogad.

Серед B2C-продажів найбільший прибуток дають дрібні вироби — браслети, кафи на вуха та підвіси на ялинку. Це логічно: сумочку ми купуємо одну й надовго, а аксесуари оновлюємо регулярно.

Наприкінці 2025 року ми анонсували, що продаватимемо технологію плетіння нитками та намистинами з пластику. У цьому теж бачимо великий потенціал.

Ви — головна інвесторка Spogad. Чи плануєте залучати інших інвесторів? Так, ми шукаємо інвестиції. Але, на мою думку, до жіночих стартапів інвестори ставляться прискіпливіше. Часто питають, чи є в мене заможний чоловік або батьки, ― їх шокує, що жінка сама утримує стартап.

Я відкладаю перемовини з потенційними інвесторами до часу, коли ми зробимо B2B-колаборації і зможемо показати конкретні успішні проєкти. На акселераційних програмах експерти оцінили Spogad у €3 мільйони. Ми плануємо відкрити інвестиційний раунд у вересні. Це довгий процес, який триває близько пів року. На старті сподіваємося залучити €250―300 тисяч. Шукатимемо насамперед янголів, які інвестують у наш проєкт велику суму. Я вірю, що все складеться якнайкраще.

Також недавно ми успішно завершили навчання з менторською підтримкою від United Nations Industrial Development Organization і невдовзі отримаємо грант на €20 000. Це дозволить нам купити потрібне обладнання й вкласти кошти в піар.

Ви згадали, що до жінок у бізнесі ставляться упереджено. З якими проявами упередженості ви стикались?

Відсоток жіночих стартапів, у які інвестують венчурні фонди, — щонайбільше 20―30. Інвестори люблять чоловіків. Вони слухають їх і дають гроші, навіть якщо ті завалили пітч. До жінок завжди більше питань, навіть коли їхні пітчі бездоганні.

Проте є прогрес. У багатьох французьких компаніях вирівнюється гендерних індекс, особливо порівняно зі США, де Дональд Трамп згортає програми рівності. Звісно, є компанії, які наймають одну жінку в керівну команду і вже позиціонують себе як бізнес із гендерним балансом, але загалом тенденція позитивна, я вірю в зміни.

Ще одна болюча тема — дискримінація за віком. Я почала працювати в юному віці й часто стикалася у Франції з упередженим ставленням. Якщо в Україні ти у 24 можеш потрапити до списку Forbes як засновниця бренду, то у Франції ти ще дитина, яка лише навчається і не думає про роботу.

У якийсь момент я почала приховувати свій вік — часто вдавала, що мені за 30. Але пам’ятаю, як у 25 років я проводила тренінг з публічних виступів для співробітників Кабінету прем’єр-міністра Франції і наприкінці розкрила свій вік. На диво, вони все одно дослухалися мене, бо прийшли навчатися. Ми досі співпрацюємо, нещодавно я проводила для них черговий воркшоп. Тенденція поступово змінюється, з’являються люди, які, навпаки, захоплюються, скільки ти здобула в молодому віці.

Що для вас особисто означає керувати жіночим стартапом і консультувати підприємиць?

Одна з моїх життєвих місій — супроводжувати жінок щоразу, коли є можливість. Всі українські бізнеси, які я консультую, — жіночі, й їм часто не вистачає саме фінансової підтримки. У Франції останнім часом з’являються інвестиційні фонди, які підтримують лише жіночі стартапи, але в Україні їх поки немає. Сподіваюся, з часом я стану настільки заможною, що зможу інвестувати в жіночі бізнеси й допомагати їм бути успішними.

Жінок має ставати більше у всіх галузях. Для мене — шалений привілей особисто знати і консультувати жінок, у яких я купую вироби, й розділяти з ними цінності. Коли я надягаю ці речі, відчуваю себе всесильною жінкою, яка зараз переверне світ.

Зважаючи на ваш досвід, яку пораду ви дасте українським підприємцям і підприємицям, які хочуть виходити на іноземні ринки?

Прозвучить банально, але треба детально вивчити ринок, місцевих конкурентів і поведінку покупців.

У кожній країні важать локальні правила. Наприклад, у Франції все працює на особистих рекомендаціях, тому увірватися з ноги на цей ринок не вийде. Водночас із багатьма місцевими підприємицями і підприємцями можна без проблем познайомитися на бізнес-конференції.

Якщо ви не говорите французькою, потрібно найняти місцевого експерта, який знає мову і нюанси ринку. Це критично важливо, бо не всі французи будуть спілкуватися англійською.

Також тут багато національних свят, і писати комусь по роботі в ці дні — моветон. Французи не читають електронну пошту в п’ятницю після обіду, а в понеділок ваш лист найімовірніше загубиться серед інших. Та й закон забороняє писати поза робочим часом. Такі тонкощі ринку потрібно знати і розуміти.