«На інтерес до українських вин за кордоном впливають унікальність сортів і смаку, а не співчуття через війну». Історія Beykush Winery у тезах

Я працюю у винному бізнесі з 2007 року. Спершу імпортувала вино. А в 2013 році познайомилась із засновником Beykush Winery Євгеном Шнейдерісом під час дегустації його вина, яку він влаштував у Києві. Євген запросив мене консультувати їх на аутсорсі, а за два роки я повноцінно доєдналася до команди.

Євген заснував Beykush Winery у 2010 році після сімейної відпустки в Європі. Тоді він відвідав декілька виноробень і настільки захопився, що вирішив створити власну. Тож повернувся додому та облаштував виноробню у своєму будинку біля Чорного моря в Миколаївській області. Наступні декілька років експериментував із вином: купував виноград, просте обладнання й поступово опановував процес.

У 2011 році біля виноробні посадили перший виноградник — невеликий, площею в 1 гектар. Повноцінний виробничий цех збудували у 2020 році. Це дозволило збільшити кількість вина з 20 до 30 тисяч пляшок на рік. Його продавали по всій Україні в спеціалізованих алкомаркетах, а також у частині магазинів мережі «Сільпо».

Вперше ми спробували експортувати вино у 2021 році. Тоді до нас звернувся дистриб’ютор із Польщі, який уже працював із українським крафтовим пивом — зокрема, із брендом Varvar, а відтак зацікавився нашим вином. Ми відправили в Польщу дві палети — приблизно 1000 пляшок. Ця співпраця була разовою. Але завдяки ній ми замислилися про експорт, хоча розуміли, що для цього наших обсягів виробництва недостатньо.

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Beykush Winery якраз виходила на наступний етап розвитку. Ми відкрили новий виробничий цех, обладнали окреме приміщення для витримки вина в діжках, а загальна площа наших виноградників зросла до 11 гектарів. За кілька місяців до 2022 року закінчили будувати готель — 5 модульних будиночків поруч із виноградниками та виробництвом, щоб гості, які раніше приїздили до нас на день, могли залишатись довше: відвідувати дегустації, екскурсії виноградниками та просто відпочивати на узбережжі Чорного моря.

У січні 2022 року ми офіційно анонсували відкриття — і всі місця одразу були заброньовані на весь наступний сезон. А потім настало 24 лютого. Почалося вторгнення Росії.

Миколаївщина з перших днів опинилася під загрозою окупації та постійно потерпала від російських обстрілів. Троє співробітників мобілізувалися до Збройних сил України. Більшість працівників виноробні евакуювалася в безпечніші регіони, на виробництві лишилися тільки двоє людей.

Саме у цей час мав початися розлив вина врожаю 2021 року. До нас уже їхала партія французьких пляшок — ми замовляли їх, бо в Україні майже не виробляли якісні винні пляшки. Через бойові дії довезти їх на Миколаївщину було неможливо, тож ми зупинили фуру на Закарпатті — пляшки зберігалися там тривалий час. Працівники, що залишалися на виноробні, законсервували вино. У готелі ми безплатно приймали людей із Миколаєва, бо обласний центр обстрілювали найсильніше.

На початку повномасштабного вторгнення в Україні заборонили продавати алкогольні напої, тож ми не мали змоги заробляти. Але треба було платити зарплати працівникам, утримувати виноробню, сплачувати за комунальні послуги.

Порятунок знайшовся сам: до нас звернулись естонські партнери, і наприкінці березня 2022 року ми вперше експортували вино в Естонію. Тоді ще було холодно. ЗСУ вже майже звільнили Київську область від російської окупації. Ми їхали з Києва до Закарпаття, вздовж дороги були залишки російської техніки, у повітрі відчувався запах горілого. Але для нас це було надзвичайно важливо — у компанії з’явилися хоча б якісь обігові кошти.

Лише влітку ми почали завозити пляшки із Закарпаття на Миколаївщину невеликими партіями. Розливали у них вино та швидко вивозили назад. У цьому нам сильно допоміг наш товариш-винороб Сергій Стаховський, адже дозволив користуватися його складами на Закарпатті. Й одну із партій нашого вина він вивозив особисто.

У 2022 році ми вперше отримали золоту медаль на конкурсі Decanter World Wine Awards — за витримане вино урожаю 2019 року. До цього ми вже вигравали там срібло та бронзу, але золото на конкурсі такого рівня — знак якості для професіоналів ринку та імпортерів. Важливо й те, що організатори підтримали Україну: з 2023 року українські виноробні могли брати участь у конкурсі безкоштовно. Зазвичай це дорого: подання однієї позиції коштує близько £200, а якщо подавати 10 вин, як ми робили, це приблизно £2 000.

Ми розуміли, що під час війни врятувати виноробню зможе лише експорт. Перемога в конкурсі виявилася дуже доречною: нами зацікавились імпортери та буквально ставали в чергу по наше вино. Наступною країною експорту після Естонії стала Велика Британія. Ми почали спілкуватися з місцевим імпортером ще до великої війни, а повномасштабне вторгнення лише підштовхнуло ці домовленості, адже інтерес до України та всього українського різко зріс.

Ми добре розуміли, що Франція, Іспанія чи Італія — не наші ринки для експорту. У них розвинена власна виноробна справа. Тому почали експортувати у країни Балтії — близькі нам і за ментальністю, і за розумінням контексту. Також працюємо з нордичними країнами — там дорогий алкоголь, тож наші вина можуть вигравати конкуренцію у масового іспанського чи італійського вина: коштують вони там однаково, але якість Beykush Winery вища.

У 2023 році ми познайомилися з американським імпортером і згодом з’явилися на ринку США. Також почали співпрацювати з Японією: перемовини з місцевим дистриб’ютором почалися ще у 2021 році, але перші поставки були наприкінці 2022-го. Наступним пріоритетом стала Канада через велику українську діаспору. Експортуємо туди з 2024 року — не у всі провінції, але зараз працюємо над розширенням. Також я веду перемовини з двома потенційними імпортерами в Польщі: обидва зацікавлені, тож ми вирішуємо, з ким саме працюватимемо. У 2023-му ми експортували вино навіть до Ісландії.

У більшість країн ми надсилаємо вина разом із іншими виноробами. Конкуренції немає — навпаки, ми підтримуємо одне одного і ще у 2021 році об’єдналися в ініціативу Wines of Ukraine, щоби просувати українське вино у світі. Пам’ятаю, як у 2024-му ми вперше брали участь у виставці ProWein у Дюссельдорфі, і коли до стенду якогось українського виробника підходив імпортер і питав про конкретний стиль вина, а його не було, виробник одразу радив колег. У результаті імпортери часто брали в портфель не одного виробника, а одразу кількох.

Зараз приблизно 60% свого вина ми продаємо всередині України, 40% — експорт. Трохи менше половини експортного вина їде в Британію, а в усі інші країни ми надсилаємо по 3–4 палети один-два рази на рік. Одна палета — це приблизно 500 пляшок вина.

У 2023 році ми відкрили власну імпортну компанію у Великій Британії. Наразі завозимо туди вина восьми українських виробників. На місці працює команда українських професіоналів, які переїхали під час повномасштабної війни.

Попри війну та те, що менше ніж за 20 кілометрів від нашої виноробні — окупована Кінбурнська коса, ми продовжуємо розвиватися. Щороку виробляємо 60 тисяч пляшок вина та висаджуємо 1–1,5 гектара нових виноградників. Один гектар коштує близько €20 000. Ця сума не включає вартості землі, а лише підготовку інфраструктури: треба купити виноград, підготувати ґрунт, поставити шпалери та провести систему поливу.

Ми експериментуємо з сортами винограду. Саджаємо як відомі у всьому світі, так і локальні українські. Наприклад, білий виноград Тельті Курук — його вирощують лише у Миколаївській та Одеській областях. Він має унікальний смак із нотами айви. Також ми перші серед українських виноробів висадили іспанський сорт білого винограду Альбаріньо — один із найпопулярніших для білого сухого вина. Це було вдале рішення: морський бриз впливає на виноград, і це додає вину мінеральні нотки — аромат мокрого каміння чи легкого морського вітру. В інших українських регіонах подібного результату досягти було б складно.

Останнім часом попит на українське вино в світі однозначно зменшився. Якщо у 2022–2023 роках наші вина купували, щоб підтримати Україну, то зараз на перший план вийшов інтерес до унікальних сортів і смаку. Тому, наприклад, серед наших вин за кордоном найбільше цікавляться тими, що зроблені з винограду Тельті Курук. Бо шардоне можна купити в будь-якій країні, а його — ні.

Більше немає черги із імпортерів, потрібно самостійно шукати партнерів, виходити на ринки, домовлятися. Тому так важливо їздити на міжнародні виставки. Минулого року на ProWein до нас підходив імпортер із Малайзії: йому сподобалися наші вина, і він дуже хотів їх завозити. Але через складну логістику перемовини все ще тривають.

Серйозні проблеми є й на внутрішньому ринку. Хочеться, щоби він повернувся хоча б до обсягів 2024 року, бо у 2025-му, особливо у другому півріччі, продажі сильно впали. Люди продовжують виїжджати з країни, особливо з прифронтових регіонів, а також із великих міст, бо їх постійно обстрілюють російські війська. Одеса та Харків раніше були привабливими містами для продажу вина, але тепер ринок там дуже впав. На початку 2026 року те саме спостерігаємо й у Києві. Глобальні тенденції теж не додають оптимізму: споживання вина у світі стрімко падає, про це говорять усі винороби, це підтверджує й статистика.

Тому важко будувати плани на майбутнє, але хотілося б зберегти й розвивати експорт — вже точно вирішили, що у 2026 році маємо повернутися на ринок Польщі.