Україна, яка ще кілька років тому була лише реципієнтом західної зброї, поступово стає її виробником і потенційним експортером. Українські державні та приватні компанії здатні виготовляти в рази більше продукції, ніж уряд може закупити.
Щоб допомогти виробникам виходити на міжнародні ринки, Кабінет міністрів України запровадив новий механізм експорту окремих видів оборонної продукції і прискорив розгляд заявок. Перший виробник, українська компанія F-Drones, що створює безпілотники з 2023 року, вже відзвітувала про постачання 2 000 дронів до Сполучених Штатів у межах спрощеної процедури. Розповідаємо, чого очікувати далі.
Як розвивалася українська оборонна промисловість з 1991-го по 2014-й |
|---|
|
|
|
|
|
Як 2022-й змінив українську оборонку
Після 2014 року Україна, залишаючись експортером, водночас активніше імпортувала окремі види озброєння і комплектуючих. Українські підприємства могли виробляти конкурентоспроможну продукцію — танки, бронетехніку, авіадвигуни, газотурбінні двигуни для кораблів і протитанкові ракетні комплекси, які мали попит на міжнародному ринку. Проте Збройні сили потребували сучасного обладнання, якого в Україні або взагалі не виробляли, або виробляли недостатньо.
Зразки військової техніки українського виробництва. Танк Т-84 під час міжнародних змагань Strong Europe Tank Challenge на полігоні Графенвер, Німеччина, 2018 рік. Photo: Wikimedia / YB 
Бронетранспортер БТР-94 у Багдаді, Ірак, під час операції Iraqi Freedom, 2004 рік. Photo: Wikimedia / YB 
Броньована розвідувальна машина БКМ «Геккон». Київ. Photo: Wikimedia / YB 
Українська двокоординатна радіолокаційна станція П-18 «Малахіт». Місце та дата зйомки невідомі. Photo: Wikimedia / YB
Найбільше Україна залежала від імпорту високотехнологічних компонентів ― насамперед сучасної електроніки, тепловізійних і нічних прицілів, захищених систем зв’язку, окремих типів радарів, безпілотників, авіоніки і комплектуючих для високоточної зброї. Крім того, після розриву військово-технічної співпраці з Росією українським підприємствам довелося заміщувати тисячі російських деталей ― або власними виробами, або закуповувати їх у країнах Заходу та Азії.
З початком повномасштабної війни держава гостро потребувала всіх типів озброєнь у максимально можливих кількостях, тому негласне ембарго на експорт зброї було цілком зрозумілим і необхідним. Державна служба експортного контролю (ДСЕК) перестала видавати нові дозволи на експорт такої продукції, а виконання більшості чинних контрактів зупинили в інтересах оборони держави. Попри російські атаки український оборонно-промисловий комплекс поступово відновився. Держава відкрила ринок для приватних виробників, а західні партнери продовжували постачати Україні сучасне озброєння — від танків і бронетехніки до Patriot, F-16 та спільно розроблених новітніх систем.
Президент України Володимир Зеленський і міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус біля зенітного ракетного комплексу Patriot у Німеччині, 11 червня 2024 року. Photo: president.gov.ua 
Photo: president.gov.ua 
Винищувач F-16 Повітряних сил України та мобільні комплекси технічного обслуговування літаків. Україна, липень 2025 року. Photo: mod.gov.ua
Розвиток української оборонки можна розділити на кілька великих етапів: |
|---|
|
|
|
|
Важливу роль також відіграв кластер Brave1, який з’явився у 2023 році. Спочатку це була грантова програма для українських defense-tech стартапів від держави, а сьогодні Brave1 позиціонує себе як екосистема, що з’єднує державу, військових, розробників, виробників та інвесторів. Brave1 — це не лише механізм, через який держава допомагає технологічним компаніям швидше втілювати ідеї в продукти для оборони. Платформа дозволяє формувати потреби військових в конкретні вимоги для виробників.
Учасник Defense Tech Valley 2025 демонструє безпілотний літальний апарат. Київ, вересень 2025 року. Photo: Brave1 / Facebook 
Морський дрон Uforce. Photo: Олексій Боґза / YB 
Службовий пес під час Defense Tech Innovations Forum 2025 у Києві. Лютий 2025 року. Photo: Brave1 / Facebook 
Учасник хакатону Precision із FPV-окулярами та пультом керування дроном. Серпень 2024 року. Photo: Brave1 / Facebook
Чому українські дрони цікавлять Захід
Кожного року Україна нарощувала спроможності в усіх сферах. Проілюструвати це можна на прикладі уражень нафтогазової інфраструктури РФ. Кількість ударів кратно зростає щороку.
Ці атаки показують, як загалом еволюціонував військово-промисловий комплекс. За яскравою картинкою, коли далекобійні дрони FP-1 чи «Лютий» атакують черговий завод у РФ, стоїть важка робота інженерів ― щоб усе літало, уражало цілі й продовжувало робити це, попри російську протидію.
Виробники напряму контактують з військовими, тому можуть швидко змінювати дрони відповідно до потреб. Такого немає ніде у світі, і саме тому українські дрони кращі за інші аналоги — вони повністю відповідають викликам сучасного поля бою. Притому коштують вони значно дешевше і виробляються масовіше. Вже зараз Україна виробляє 10 млн дронів на рік з планами подвоїти цю цифру, заявив президент Володимир Зеленський у липні 2026-го. Можна припустити, що зростання також очікується коштом експортних контрактів.
Виробники вже не перший рік наполягали на тому, що треба відкрити контрольований експорт — великі гравці швидко досягли межі своїх можливостей в Україні. Для розвитку їм потрібен доступ до інших ринків. Деякі компанії вимушено релокувалися за кордон, скоротили виробництво або ж взагалі закрилися через брак замовлень. Згідно з даними Технологічних сил, 90 відсотків приватних виробників мали контакти щодо експорту в перші місяці 2026 року. А самі компанії найбільше зацікавлені в експорті кінцевої продукції.
А втім, експорт спричинив чимало дискусій у країні. Одна з ключових тез противників відкриття: «Чому Україна просить про військову допомогу, якщо сама продає зброю?». Прихильники експорту вказували на такі переваги:
- Вироби на продаж можна робити дорожчими, ніж ті, що постачаються Силам оборони.
- Виробництво за кордоном убереже їх від можливих російських ударів.
- Можливість дозавантажити виробничі лінії.
- Гроші від експорту йшли б на оборону та нові розробки.
Формально експорт озброєння не був заборонений. Але фактично майже всі заявки виробників відхиляли, оскільки Міноборони повідомляло, що та чи інша продукція потрібна українським Силам оборони. Виробник, якому відмовили в експорті, пропонував Міноборони закупити продукцію, але у відповідь чув, що грошей у держбюджеті на це немає. Таким чином, виробники лишались і без коштів усередині держави, і без можливості експортувати.
Build with Ukraine як перехідний етап
Двадцятого червня 2025 року Володимир Зеленський оголосив про запуск програми Build with Ukraine. За словами президента, у 2025 році Україна мала близько $43 млрд на виробництво зброї, а власні підприємства вже покривали близько 40 відсотків потреб війська. Щоб наростити виробництво, уряд шукав додаткові кошти від міжнародних партнерів.
Уже в жовтні 2025 року в межах програми Build with Ukraine Україна та Нідерланди домовилися про спільне виробництво далекобійних безпілотників у Нідерландах. Українські компанії мали надати технології та експертизу, а виробництво перенести в безпечніше середовище, подалі від російських атак. Натомість Нідерланди отримали доступ до українських розробок і бойового досвіду їхнього застосування. Проєкт триває: спочатку Нідерланди інвестували $127 млн, а у квітні 2026 року оголосили про ще $227 млн на спільне виробництво дронів.
Ще одним партнером України стала Канада. У 2025 році країни домовилися розвивати спільне виробництво оборонної продукції: українські компанії мали надавати технології та виробничу експертизу, а канадська сторона — фінансування, виробничі можливості та доступ до власної промислової бази. Окремо Канада передбачила $220 млн на дрони, засоби протидії дронам і РЕБ, зокрема для спільних проєктів українських і канадських компаній. У травні 2026-го канадська Sentinel Research and Development та українська Airlogix створили спільне підприємство Airlogix-Sentinel, яке має виробляти українські безпілотні системи в Канаді.
Що відбувається з оборонним експортом сьогодні
Питання саме експорту української зброї зрушило з мертвої точки у 2025-му. У квітні Кабінет міністрів надав окремим українським підприємствам повноваження на експорт військової продукції власного виробництва. Але це все ще не було загальним відкриттям експорту.
Ключовий перелом стався в лютому 2026 року. Тоді відновила роботу Міжвідомча комісія з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю ― вона не працювала в попередньому форматі близько восьми місяців. Її завданням є саме формування механізму та політики контрольованого експорту.
Першого липня 2026 року Кабмін уже затвердив окремий порядок міжнародних передач товарів військового та подвійного призначення на період воєнного стану. Він встановлює механізм отримання дозволів, перелік допустимих країн і процедури перевірки кінцевого використання. При цьому держава залишила можливість не дозволяти експорт продукції, якщо вона потрібна українській армії або її вивезення може загрожувати обороноздатності.
Ключові зміни в правилах експорту: |
|---|
|
|
|
|
|
|
|
|
На кінець червня Державна служба експортного контролю (ДСЕК) отримала 478 заявок на експорт, із яких схвалила 313. За цей час 33 компанії отримали право експортувати оборонну продукцію, а Кабмін ухвалив ще 17 окремих рішень щодо експорту, розповідає виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко.
Ігор Федірко (по центру) під час Чемпіонату України з технологічного спорту, що об’єднав виробників безпілотників, комплектуючих і наземних роботизованих комплексів. Серпень 2025 року. Photo: Ihor Fedirko / Facebook 
Photo: Ihor Fedirko / Facebook 
Photo: Ihor Fedirko / Facebook 
Photo: Ihor Fedirko / Facebook
Хоча кількість дозволів на експорт цього року майже досягла рівня 2024-го (517 проти 599), вона все ще нижча, ніж до повномасштабної війни. Для порівняння, у 2021 році видали 974 дозволи. Водночас більшість них стосувалася не нових контрактів, а постачання запчастин для раніше придбаної техніки. Це відбувається тому що, крім ДСЕК, експортну заявку треба погоджувати в Міжвідомчій комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, а ще в кожному органі влади, залученому до надання експортних дозволів. У них не було дедлайнів для розгляду заявок. Через це заявки могли губитися в бюрократичних коридорах.
Ще одна складність — держава досі не затвердила перелік товарів, заборонених до експорту. Отже компанії не завжди розуміють, чому їм можуть відмовити у видачі ліцензії. Додаткова проблема — більшість виробників з’явилися вже після 2022 року і не працювали з експортними ліцензіями. Втім, тимчасовий виконувач обов’язків голови Державної служби експортного контролю Олег Цільвік повідомив Yellow Blue, що служба вже запустила навчальну програму, яка допоможе українським виробникам розібратися з новими правилами експортного контролю.
На думку Ігоря Федірко, проблеми, що виникають зараз, — зрозумілі, адже експорт не може відкриватися хаотично. Державі важливо зберігати контроль, щоб експорт працював тільки там, де не зашкодить забезпеченню Сил оборони.
«Для ринку це додаткові гроші, інвестиції й завантаження виробничих потужностей, — додає Федірко. — Ми перестаємо бути лише отримувачем допомоги і стаємо постачальником технологій, без яких майбутня архітектура європейської безпеки вже не буде повною».
