«Літні люди досі невидимі». Як працює фонд «Старенькі» — розповідає його керівниця Варвара Тертична у новому випуску подкасту «Мені тільки спитать»

• За 8 років Благодійний фонд «Старенькі» надав допомоги на ₴86 млн.

• Із 2022 року фонд передав літнім понад 70 тисяч наборів продуктів, засобів гігієни, побутової хімії та речей, необхідних під час блекаутів.
• У 2023 році «Старенькі» увійшли до HelpAge International — міжнародної організації, яка адвокує права літніх людей в усьому світі.
• У 2024-му фонд став партнером французької федерації Association Petits Frères des Pauvres, яка понад 70 років допомагає старшим.
• У 2025-му літніх разом зі «Старенькими» підтримували 600 волонтерів, фонд надсилав допомогу в 137 населених пунктів 10 областей України.

Я здобула освіту з міжнародної економіки й управління міжнародним бізнесом. Спочатку працювала у фінансах FMCG-компаній, але хотіла приносити більше користі. Тож пішла в ООН, бо її підрозділи реалізують багато проєктів, які попри всю критику, були і є корисними. Але ці організації дуже формальні. Я шукала, куди краще прикласти професійні навички — так мене завело в благодійність. Фонду «Старенькі» знадобився мій досвід з юридичними документами і прискіпливість до фінансових процедур.

Ми всі бачили бабусь і дідусів в магазинах, які рахували копійки, аби розплатитися за продукти, в аптеках їм не вистачало на ліки. Цю картину важко було витримувати, хотілося щось змінити, а не просто оплатити їм разово ці покупки. Спочатку виник волонтерський проєкт «Старенькі» з однодумців, які хотіли допомагати старшим. У 2015-му був період суттєвої економічної кризи. Я побачила, як мій однокласник на нашій рідній Русанівці розвозить продуктові набори бабусям і дідусям, почала дізнаватися, хто це організовує. Так познайомилася з ініціаторкою проєкту, Іриною Рубан (Бараненко). А через два роки в 2017-му я, Ірина і ще троє молодих жінок заснували благодійний фонд. Ми створили системний механізм, як задонатити на допомогу літнім і взяти волонтерську участь у її розвезенні.

Майже вся команда довго була на волонтерських засадах. Одразу ми найняли лише професійну сертифіковану бухгалтерку з неприбуткового сектора, з якою ми і донині. Команда почала розростатися в період пандемії: тоді ми отримали перший великий грант від делегації ЄС в Україні. Три роки у фонді працює від 10 до 13 людей: постійний склад виник під час повномасштабного вторгнення, коли з’явилася потужна підтримка від приватного фонду іноземних донорів, і ми змогли найняти людей.

Офісу немає і ми його не плануємо. Це принциповий підхід: економимо адміністративні ресурси. Зі складами нам допомагають організації-партнери: державні Територіальні центри надання соціальних послуг і регіональні підрозділи «Карітас України». Наші постачальники доставляють товар одразу до них, там же наші волонтери все фасують і звідти разом із соціальними працівниками розвозять пакунки бабусям і дідусям.

Наша допомога доїжджає в 10 областей України. Основний напрям — допомога людям, старшим за 65 років, в яких немає родини й дуже низька пенсія. Це набір якісних продуктів тривалого зберігання вагою близько 10 кг. Також ми надаємо побутову хімію та засоби особистої гігієни для тих, кому це потрібно за станом здоров’я: пелюшки, урологічні прокладки та підгузки для дорослих. І з часу, як Росія почала атакувати енергетику України, ми закуповуємо теплий набір: ковдру, постільну білизну та подушку, а також термос, ліхтарик. Багато літніх навіть не знали про існування термосу.

Вартість продуктового набору становить приблизно ₴700. Інколи у гуртових постачальників бракує товару для нашої великої закупівлі. Ціна гігієнічного набору ₴350–700 залежно від його складу. Теплий набір найдорожчий: ₴2500–3000. Ми наразі формуємо малі теплі набори, щоб на час без світла й тепла надати якомога більше термосів, ковдр і ліхтариків на зарядці.

Коли починали, намагалися назбирати гроші на 100 наборів і ставили собі амбітну ціль в ₴1 млн. Останні роки допомога коливається від ₴17 млн до ₴20 млн на рік. Ми очікуємо відкату в 2026: сильно впливає, що відбувається в США. Донор, який нас тривало підтримував, теж зі США, і там збирати для потреб українців стало важко, особливо після перемоги Трампа.

Також ми проводимо чаювання. Всесвітня організація здоров’я назвала самотність одним із найбільших ризиків для здоров’я, а від неї потерпають старші люди. Тож ми запрошуємо від 15 до 30 літніх людей, які мають бажання і фізичну змогу кудись ходити, кличемо якнайбільше волонтерів, аби провести це чаювання активно: із музикою, майстеркласом, бесідою, цікавими гостями.

Старші люди невидимі для міжнародних неурядових організацій. У статуті практично жодної з тих, що присутні в Україні, не прописані літні як цільова аудиторія. Відповідно, кошти, які вони надають, ідуть на інші цілі. Шансів отримати таке фінансування у нашого фонду майже немає. Ми працюємо, щоби літні ставали видимими, а їхні права й потреби звучали в інфопросторі.

Фонд масштабно виріс завдяки партнерству з Blue Check Ukraine, це американська організація, створена у 2022 році спеціально для підтримки України. А ще завдяки фандрайзингу від приватних донорів з-за кордону: це не тільки українці, що виїхали під час війни, але й місцеві з різних країн, яким українці розповіли про нас.

На жалість ми ніколи не тиснемо, а розповідаємо факти, при цьому без жесті: це стосується зображень, тому що оселі старших людей через бідність часто є сумним видовищем. Ми такі зображення не публікуємо. У адвокації й фандрайзингу використовуємо позитивну й ціннісну мотивацію. Але в комунікаціях із міжнародними організаціями важливо доносити навіть те, що вам здається зрозумілим: для інших країн факт, що старша людина в Україні мусить жити на $100 на місяць — неосяжний.

Для українців старість — це досі табу. Через те, як погано живуть старші люди, чиї заощадження згоріли при розпаді Радянського Союзу. Це щось страшне, що мозок намагається блокувати, ігнорувати. Бо це значить бути непотрібним, бідним, хворим, без радостей та інтересів. Думаю, цим і зумовлена непопулярність допомоги старшим. І тільки в останні роки ми бачимо, як потрошку це уявлення змінюється.

Наразі робота з діаспорою — одна з упущених можливостей, тому закликаємо всіх зацікавлених нам писати. Із діаспорою в певних країнах ми активно співпрацювали тільки на початку повномасштабного вторгнення. І мали гранти від досить великих американських діаспорних фондів, наприклад Nova Ukraine.

Наші міжнародні партнерства починалися несподівано. У 2022-му організація з Польщі хотіла підтримати літніх в Україні, тому що бачила, що старших людей серед евакуйованих майже немає. Вони не змогли зробити це напряму, але зв’язали нас із Association Petits Frères des Pauvres — міжнародною асоціацією, яка з 1949 року допомагає старшим людям. Я вперше опинилася у величезному колі однодумців, де були керівники аналогічних організацій із 20 країн: крім бідності, проблеми старших універсальні — соціальна ізоляція, складнощі з пересуванням, погана обізнаність у кібербезпеці й аналізі інформації.

Голлівудський актор Лієв Шрайбер допомагає літнім українцям й особисто приїжджав на чаювання в 2022 році. Він — співзасновник Blue Check Ukraine, створеної для підтримки України: організація провела Due Diligence і одразу надала нам суттєве фінансування. А Лієв Шрайбер вирушив в Україну, щоб познайомитися з першими організаціями, яким вони допомагали. У нас було чаювання, координаторка надіслала фотографії — а там із бабусями сидить голлівудська зірка! І лише після чаювання він поїхав до президента Володимира Зеленського. А 2024 року у нас було чаювання, на яке приходив менеджер регіону Світового банку, також американець.

Після повномасштабного вторгнення ми консультували міжнародні організації: про евакуацію старших людей, їхній побут, як вони переносять блекаути. Проте, це не змінює процедури цих організацій. Наприклад, коли Каховська ГЕС була знищена, то вони все одно закуповували набори допомоги, де борошно й рис пофасовані в паперові пакети, картонні коробки. І це мокло у затоплених хатах.

На міжнародних подіях потрібно озвучувати цифри, статистику та історії про літніх людей. Але, на мій погляд, назовні це легше пояснити й простіше людям зрозуміти. Треба більше пояснювати всередині країни, адвокувати права літніх і боротися за закриття їхніх потреб. В Україні через табуйованість теми існує певне відторгнення. Триває війна, щодня гинуть молоді люди, а ми хочемо просувати ідеї кращої старості, до якої, може, не всі й доживуть. І часто всі пояснення для людей звучать як «не на часі».

Прийняття вікових особливостей має бути вбудованим. У нас, на жаль, цього немає. Людям, старшим за 50 років, кваліфіковану роботу знайти важко. Це ейджизм. І нетерпіння до літніх, які повільно йдуть по тротуару, — теж ейджизм. Часто на рекламі кремів для віку 40+ зображені 70-річні. Досі існує багато стереотипів про вигляд літніх жінок: бабусі-вахтери, на лавочках, у хусточках.

Через війну ми втрачаємо молодь, і люди, старші за 60 років, скоро становитимуть 30% населення — буде демографічна яма. Вже відчувається нестача працівників багатьох спеціальностей. Ейджизм роботодавців починає зменшуватись, бо менше вибору. Для економіки важливо, щоби розширилася сфера роботи для людей передпенсійного і раннього пенсійного віку, це буде дієвим інструментом проти ейджизму. А інформаційно боротися з ейджизмом під час війни можливо лише індивідуально. Ми працюємо над цим зі студентами, проводимо лекції: наприклад, із Лігою студентів Асоціації правників України.

Як менторка я допомагаю молодим благодійним організаціям наступити на менше граблів. «Старенькі» прагнуть, щоби виникали регіональні волонтерські ініціативи, які підтримують старших людей. І коли в них опускаються руки, бо не виходить щось зробити, або просто втомилися працювати в цій непопулярній темі — я готова підставити плече. Це важлива частина і моєї особистої місії, і стратегії нашого фонду.