«Гарно одягатися — це не дорого». Стилістка Таня Подакіна — про свою роботу та лайфхаки зі стилю: переказ подкасту «Мені тільки спитать»

Про роботу та клієнтів-чоловіків

Моя робота ділиться на дві частини: онлайн та офлайн. Я переїхала в Нью-Йорк рік тому, але до цього бувала тут 16 разів. У мене тут були вже і клієнти, і певне ком’юніті, і друзі. Онлайн я можу працювати зі своїми клієнтами в Україні та інших куточках світу, а також маю клієнтів у Нью-Йорку, або тих, хто приїжджає сюди на шопінг. Зараз у мене більшість клієнтів — це українські інфлюенсери у Нью-Йорку, що вже вибудували свою кар’єру в США. Онлайн же працюю з топменеджерами, підприємцями, просто тими, хто хоче розібратися зі своїм гардеробом.

У мене доволі високий відсоток чоловіків-клієнтів. Хочу на це зробити акцент: в жіночому стайлінгу питань менше, бо це більше в природі жінок і їм зрозуміліше, чому ходити до стиліста. У чоловіків ця сфера розвивається. Є такий фльор, що стайлінг чоловічий — це більше для заможних, ніби це послуга, до якої маєш дорости. Хоча це не так, в мене різні клієнти бувають.

Багато чоловіків дуже гарно зберегли в собі внутрішню дитину. Тому вони дуже люблять, наприклад, у якийсь casual-піджак поставити веселу підкладку з яскравим кольором, коміксами, малюнками. Друга штука, яку я помітила за чоловіками, особливо яким часто треба одягатися серйозно: веселі шкарпетки. І це класно, бо цього може бути і не видно, але клієнт почувається прикольно, це його фішка, про яку може знати тільки він.

Лайфгак для чоловіків: аби речі не зношувались, купіть їх декілька. Однакових або схожих. І всі разом вони проживуть довше, ніж одна заношена річ. Мені кажуть: «Ось моя улюблена футболка, знайди мені таку саму». А її вже немає. Тож краще зразу купити, щоб була зміна, і носити все потрошку — разом воно буде зношуватися повільніше.

Про одяг та бізнес

Нема чітких рамок, як потрібно одягатись. Дуже багато існує варіантів, як можна поєднувати, по-іншому носити, виглядати по-різному. Доводиться руйнувати міфи, що гарно одягатися — це дуже дорого. Для мене це творчість. Для мене класний гардероб — це коли можна і в преміум сегменті працювати, і в нього додавати і масмаркет, і робити так, щоб гардероб був функціональним. І не обов’язково має бути якийсь великі бюджети на це. З кольорами теж дуже часто є міф, що одяг буває лише чорно-білим. Ні, багато є відтінків, можна в них заглиблюватися або ні, як клієнту буде комфортно.

Навіть, якщо є дрескод, завжди можна придумати, як зробити, щоб це було win-win. Думаю, ви точно не раз були в ситуації, коли зустрічаєтесь із людиною, і є якісь незрозумілості: начебто все нормально, відбувається комунікація, але щось не так. Часто це буває через те, що людині некомфортно у вбранні, вона переймається. Тож моє завдання, щоб при будь-яких зустрічах чи комунікаціях останнє, про що думав клієнт — що йому некомфортно в одязі. Клієнту має бути класно — він має усміхатися собі в дзеркало, і речі мають посилювати його стан і настрій.

Коли людина класно почувається, бо їй подобається, в чому вона вдягнена, то набагато легше укладати угоди. У мене була купа історій, коли клієнт їде на зустріч, і там треба контракт підписати. І каже: «Я відчував себе на мільйон. Наче в мене тут у сумці купа цих грошей, і я не від імені компанії підписую цей контракт, і з впевненістю, з таким захопленням підписую».

Колись було питання, який колір одягати, аби показати, що в мене є гроші. Але для мене це питання більше про внутрішній стан комфорту. Якщо потрібно продемонструвати, що ти підприємець, поважаєш контекст цього заходу — це можна зробити через одяг: що ти, наприклад, любиш щось незвичне, що ти up-to-date, сучасний. Це межа між демонстрацією, що людина багатогранна, але не переходячи кордон, ніби вона прийшла тільки привертати увагу.

Для мене найбільше табу — це одягом показати, що тобі байдуже на зустріч і на себе. Є тонка межа не перебільшувати, не займатися овердресингом. Але для мене це, в першу чергу, повага до себе. Люди настільки різні, у них різна харизма, і часто по-різному її хочеться підкреслювати. Але що таке овердресинг? Це коли ти дивишся на людину і розумієш, що на цю подію вона занадто старалася дуже гарно виглядати, і все зараз на цій зустрічі про її зовнішній вигляд. Це забагато.

Про роботу стиліста

До стиліста приходиш, коли розумієш, що одяг викликає забагато проблем і негативних емоцій, і ти вже готовий довіритись іншій людині, аби провести тебе цим шляхом — розумієш проблему і готовий прийняти допомогу. У мене доволі багато клієнтів, але не всі кейси успішні.

Якщо людина не готова, то краще не йти до стиліста. Але якщо вже є потреба і відкритість прийняти чиюсь допомогу, то наступний крок — вибрати спеціаліста якому ти можеш довіритись. У стайлінгу дуже багато психології. Це аж ніяк не замінює психолога, але ти працюєш із внутрішнім сприйняттям себе, воно таке доволі тендітне, дуже особисте. І тому обов’язково треба йти до стиліста, якому по відчуттю можеш довіритись і бути з ним чесним, відкритим.

Стиліст вирішує багато питань. Наприклад, що купувати, як купувати, де купувати, що з чим носити, поєднувати? Це зазвичай мені пасує, а я хочу інше одягати, а мені те не пасує, як я можу наблизитись до цього стилю? Мабуть, це основні питання. Все можна добре стилізувати, зробити так, щоб людині було комфортно. Я вважаю, головне завдання стиліста — бачити не одну естетику чи стиль, а багато, і допомогти людині це все між собою поєднати. Я з клієнтами не виставляю фотографії до/після. Це найкращий інструмент показати, як змінився стиль, але не люблю порівнювати клієнтів.

До мене приходять зазвичай змінювати стиль. І це точно не працює по типу: так, все викидаємо сьогодні, носимо абсолютно все нове, повністю змінюємо. Ні, це певний темп, і він у кожної людини свій. Хтось швидше починає експериментувати, хтось не так швидко. Людина захотіла стати підприємцем. Це що значить? Що в неї, окрім зустрічей зі своїми колегами, можуть бути події з інвесторами, конференції, якісь виступи. Тому просто брати контекст і старатися повторити в рамках свого комфорту. Але, по-перше, це має бути поступово, а по-друге — щоб це не було якось смішно, коли людина сама це робить, то я би радила вибрати референси і згідно з ними старатися повторити.

Велика частина клієнтів звертається до мене, коли переїхали в іншу країну. Одяг і лайфстайл змінюються, коли переїжджаєш. Це не означає, що ти будеш одягатися як середньостатистичний американець, але переїзд точно сильно впливає. Коли людина щойно переїхала, це все-таки стресово, тому я б радила зразу не перейматися гардеробом, а трошки створити свою рутину. І вже потім йти в ці зміни, в своєму темпі експериментувати, бути до цього відкритим, ставитися як до пригоди, яка допомагає дослідити себе і свій стиль абсолютно по-новому. І точно не намагатись ставити собі якісь рамки по типу: «Ой, у мене такий стиль був, а зараз потрібно щось інше».

Багато клієнтів не хочуть носити речі, які одягали перші три місяці повномасштабного вторгнення. Загалом, речі як парфуми, запах — вони містять дуже багато спогадів. Якщо ці спогади класні й із ними хочеться бути, то залишайте їх. А якщо це асоціація з чимось тим, ким людина вже не є, то краще від цього одягу відмовитися.

Про українські бренди в Нью-Йорку

У Нью-Йорку є декілька українських брендів. У Frankie Shop BEVZA представлена і в онлайн, і в офлайн-магазині. Що приємно, тому що в них прикольні українські нотки і Frankie Shop таким вважається нью-йоркським брендом, доволі популярним, а от в ньому представлений і український бренд. Ще в Нью-Йорку відкрилася дуже прикольна українська кав’ярня Manjul, і в цій кав’ярні вони також представляють свій бренд одягу.

Мені дуже подобається в Нью-Йорку тенденція попапів українських брендів. Попап — це коли магазин представляє свою колекцію певний час, тимчасово: це не магазин, який працює рік-два, а бренд на місяць орендує якесь приміщення для продажу прикрас чи одягу. Наприклад, зараз одеський бренд прикрас Grains de Verre представлений в Нью-Йорку цілий місяць, можна зайти придбати їхні вироби. Нещодавно був попап прикрас Guzema. Здебільшого бренд постить у соцмережі цю новину, а українське ком’юніті перепощує.

Я рада, що багато українських брендів почали відправляти свою продукцію за кордон. Насправді не всі, бо досі не завжди є навіть англійська версія сайту, але в більшості все ж таки є. На початку повномасштабної війни стрімко зріс інтерес до українських брендів, але не всі тоді встигли швидко адаптувати свої сайти до іноземної аудиторії.

Я думаю, що перевага українських брендів у якості, сервісі, підході, в цінах та актуальності моделей. Для когось це ціна на реально класну позицію: бо якщо купувати схожу, то вона буде дорожча. Точно це приваблює тих, хто зацікавлений в українській культурі. Але українське виробництво — часто без українських мотивів, частина людей зацікавлені у просто класних сучасних моделях речей, але це український бренд. Коли ми, наприклад, з Indposhiv запускалися в Лондоні, то критеріями, за якими ми вигравали, були костюми ручної роботи високої якості, проте за вдвічі нижчою ціною. Ти отримуєш сервіс і гнучкість: в Indposhiv, якщо клієнт хотів трошки коротший піджак чи якісь нюанси, це завжди можна було зробити, до цього дослуховувались. Оця гнучкість завжди була присутня: гнучкість плюс сервіс.

Для українців це дивно, але для американців замовлень у діректі не існує. Для них це скам. Вони замовляють все через сайт, платять карткою, щоб у випадку проблем можна було звернутися до банку і там це було в легальному полі. Тому іноземці можуть написати, запитати щось про річ, про бренд, але вони ніколи не замовлятимуть через дірект, як звикли в Україні.

Як українським брендам бути більш впізнаваними? Це питання стратегії: хтось працює з інфлюенсерами, це дуже гарно популяризує бренд, як працюють Frolov, J’amemme, багато брендів працюють. У Londi я бачила в багатьох іноземних інфлюенсерів. Формат попапів також дуже класний, якщо збирати ком’юніті і робити це не лише українською тусівкою, а популяризувати на іноземців тут, вони насправді дуже відкриті. Особливо в Нью-Йорку: всі люблять маленькі бренди, дуже люблять локальне і підтримувати людей, які щось створюють.