Валерія Лєденко десять років пропрацювала в українських комунікаціях, здебільшого на телебаченні: СТБ, Новому, медіагрупі 1+1. Після повномасштабного вторгнення вона переїхала у Францію та почала з чистого аркуша: вчила мову й цікавилася працевлаштуванням на незнайомому ринку нової країни. А вже через рік у Парижі, де раніше була лише разів п’ять як туристка, відкрила власну digital-агенцію Oh My Brand і наразі наймає українців для створення віжуалу та стратегій французьких компаній.
У випуску подкасту YBBP «Мені тільки спитать» Валерія розповіла, як працювати з французами: про обов’язкове страхування на випадок, якщо хтось перечепиться через твою облишену на підлозі сумочку, про вартість легальної оренди робочого місця розміром 1м² у Парижі та як правильно укласти угоду, щоби за роботу врешті заплатили. Послухати подкаст можна тут, а це — короткі тези розмови.
У Франції мені було важливо не втратити напрацьований досвід: те, що я вмію і люблю. Тому шукала посади молодших піарників, асистентів, SММ-менеджерів, digital-маркетологів. Але французької ще не було, як і зв’язків та досвіду на цьому ринку. Десь рік я погралася з надсиланням резюме і зрозуміла, що для мене це не працює.
Українські спеціалісти викликають занепокоєння у місцевих компаніях. По-перше, більшість із нас на тимчасовому захисті, і для потенційного роботодавця це питання: може ми розвернемося завтра й поїдемо? Це ризики. По-друге, кожен співробітник у Франції може піти до лікаря-психіатра та через депресію взяти собі на пів року лікарняний із повним збереженням заробітної плати. А в українців через війну приводів лікувати ментальне здоров’я багато. Для компанії це проблема, тому що нікого не можна взяти на це місце: якщо контракт постійний, людину дуже важко звільнити.
Знайомі французи мені підказали відкрити власну справу. Це прагматичний крок, який дає можливість змінити документи на постійні й знижує ризики в голові потенційного клієнта, бо він за тебе не платить податок як за співробітника та може в будь-який момент розірвати співпрацю: це юридично легше зробити, ніж звільнити працівника, якщо договір не виконаний в повному обсязі чи з людиною не сходяться. Плюс — компанія, яка наймає на роботу іноземця, має за нього платити податок, і якщо закінчиться тимчасовий захист, людина має перейти на іншу форму візи, і тоді компанія має довести, що саме українка/українець їм необхідні, що вони не можуть їх замінити французом/француженкою. І це так само додаткова адміністративна тяганина для компанії. Тому я обійшла ці моменти й стала зручнішою для місцевого ринку.
Найскладніше — повірити в себе. Постає дуже багато питань: чи знайду першого клієнта, чи будуть мені довіряти, чи вистачить словникового запасу аргументувати, чому мають дати контракт мені, а не французам? Бо далі — це чіткі кроки: ти шукаєш адміністративного співробітника, який оформлює компанії юридично. І це триває до тижня, поки підготуєш всі документи, анкети, зробиш запит до URSSAF. Можеш робити це самостійно чи скористатися послугами людей, які на цьому знаються, це в середньому 100 євро. На початку повномасштабки багато хто допомагав безкоштовно, це виручало. Але слід власноруч зібрати пакет документів. Після цього десь за тиждень зможеш починати діяльність. Та ще треба відкрити банківський рахунок компанії, це займає місяць-два.
Як комунікаційниці мені не треба було надавати жодних доказів, що я маю право займатися цією діяльністю. Але, наприклад, якщо ви працюєте косметологом або майстром манікюру, то потрібно мати місцеву ліцензію, пройти тримісячні курси. Я мала змогу працювати з 1 січня 2023. Далі місяць-півтора, щоб відкрити банківську карту компанії. Там вже я мала рандеву з директором банку: розповідала, які в мене передбачаються доходи, що я хочу жити у Франції, що це не тимчасова історія, я його мала переконати. Банк перевіряв усі документи на мій бізнес, щоб все було легально. Є історії, коли мікропідприємці не відкривають рахунки компанії, а працюють як фізичні особи, це набагато простіше.
У Франції є багато різних видів діяльності. Наприклад, мікропідприємець обмежений щодо обігу коштів на рік: якщо дохід перевищує 77 700 євро, то треба міняти оподаткування. Якщо ви відкриваєте компанію немаленьку, треба робити бізнес-план і робити вкладення близько 30 000 євро. Найлегший перший крок — відкрити аналог українського ФОП: ви реєструєтесь як компанія, можете мати дві людини в штаті, або більше, якщо обіг зросте.
Жоден французький клієнт не погодиться зі мною працювати, якщо в мене немає страхування на компанію. Вони запитують обов’язково до початку співпраці: перед підписанням контракту я надсилаю документи і страхування туди входить. Для мене це було в новинку, але якщо я приходжу працювати в офіс клієнта, поставила сумку на підлогу, хтось із співробітників об неї спіткнувся, впав, розбив собі голову — страхування моєї компанії покриває лікування людині після нещасного випадку. Так само страхування компанії мене береже від недобросовісних клієнтів, які можуть не сплатити мені гроші за контрактом, або за необхідності покриє адвоката у разі судової справи. Найпростіше відкрити страхування в тому ж банку, де у вас картка компанії. Це займає декілька хвилин і коштує десь 40 євро на місяць.
Є цікавий момент: 1 м² — це мінімум, який ви можете задекларувати. Не можна бути без робочого місця: коли ви оформляєте документи, вас запитують, який ви займаєте простір. Один метр — це 400 євро податків на рік. Моє робоче місце — 1 м², і я працюю у клієнтів, вони мені надають стіл. Якщо хочу, можу працювати вдома. Або найняти ще двох і на 1 м² працювати разом. По суті, метр — це ви на стільці й ваш ноутбук. Найпростіше цей метр зареєструвати в себе вдома, entrepreneur (підприємець) може це робити. Ви не маєте запитувати дозволу у власника квартири: якщо винаймаєте за контрактом, спокійно вписуєте це як свою юридичну адресу, це не викликає жодних підозр.
Знайти комерційне приміщення так само складно, як і звичайну квартиру в Парижі. Це дорого, ви маєте довести свою платоспроможність, простіше працювати, що дуже часто роблять стартапи, у коворкінгах. Це дешевше, ніж платити 400 євро податку за кожен метр у офісі 50 м².
Якщо шукаєте саме комерційне приміщення, це та ж історія, як із особистою квартирою. А вартість оренди квартири не може перевищувати 30% вашого доходу. Легальний мінімум оренди в Парижі — 9 м², це маленькі квартирки під дахом, які раніше були кімнатами для прибиральниць. Там може бути душова, раковина, а туалет, скоріше за все, на поверсі. Ці 9 м² коштуватимуть десь 600 євро на місяць. Тобто, зарплата після вирахування податків має бути не менша за 1800 євро. У Києві смарт-квартири 35 м², а в Парижі — це нормальна повноцінна квартира: кухня, вітальня й окрема спальня. Довелося дуже переглянути свої очікування від апартаментів, коли сюди переїхала.
Ваш місячний дохід має бути не менший за мінімальну зарплату Франції, це десь 1800 євро, якщо ви як підприємець переоформлюєте статус із тимчасового захисту на titres de séjour. В регіоні, якщо це маленьке місто, із цією сумою можна почуватись комфортно. В Парижі має бути більше. Середня зарплата у Франції 2400 євро. І медицина та ліки безкоштовні, навчання дітей безкоштовне, а за няню або садочок платиш пропорційно від свого доходу: якщо в тебе мінімальна зарплата, цей садочок буде майже безоплатний для родини.
Я продаю не повну завантаженість, а дні. Є моменти, коли продаю послуги: зйомку, монтаж, створення відеоряду для екранів під час конференції, але загалом продаю дні. Мої клієнти — це data consulting, через сайт вони майже не приходять. Здебільшого це сарафанне радіо і салони, де ти можеш себе презентувати, виступити спікером.
Я безмежно вдячна за те, що задоволені клієнти рекомендують мене своєму оточенню. Я працюю для французів: якщо змінювати документи, потрібно мати два річних контракти саме з французами, і сплачувати тут податки, мати діяльність саме у Франції. Моя функція — не просто писати тексти для бізнесу та робити візуальні макети. Скоріше, будувати глобальне бачення, куди рухається компанія, і шукати нестандартні рішення, що можна запропонувати нового на ринку. І дуже добре розуміти, що саме клієнту подобається.
Якщо говоримо про B2B, то LinkedIn — основний майданчик комунікацій. Він, власне, відповідає за формування бренду роботодавця та спілкування із партнерами й потенційними клієнтами. Facebook для B2B не використовується взагалі. Instagram працює здебільшого на бренд роботодавця: показуємо там нові активності, розповідаємо про цінності компанії, процес рекрутингу. Але це скоріше вже не B2B. А так це конференції — тут це називається «салони» — і вечірки з партнерами чи з клієнтами, презентації.
Соціальні мережі у Франції не настільки розвинені, як в Україні: люди закриті до публічного прояву, багато компаній не бачать в цьому переваг, щоб бути представленими в LinkedIn або в Instagram. З цим доводиться працювати й пояснювати, чому це їм потрібно і доводити на прикладах своїх клієнтів, як моя робота може позитивно змінити їх бізнес.
Будьмо відверті, мої послуги коштують менше, ніж у французьких агенцій. Я так намагаюся додати собі перевагу. Плюс працюю достатньо швидко, ефективно і якісно. Комунікаційних агенцій тут достатньо, але прайси набагато вищі — в середньому вдвічі, працюють вони повільніше: французи не вкладаються в такі терміни, як я. Клієнти беруть одноразову співпрацю, якщо їм подобається, ми продовжуємо, закриваємо певні завдання.
Французи дуже сильно підтримують Україну. Вони відкриті, вірять в нашу кваліфікацію. Мені казали на початку, але я в це не вірила, що особистість грає неймовірно важливу роль в тому, чи хочуть з тобою працювати. Тому що французів захоплює історія, що дівчинка з України ще не вивчила мови, а відкрила свою агенцію і вже два роки працює на їхньому ринку.
Найбільша проблема для мене — це мова. За три роки вона аж ніяк не буде на рівні її носіїв. Тому є моменти дискомунікації, коли клієнт дає бриф і розповідає свої очікування, треба бути дуже уважними. Після кожної зустрічі я намагаюсь обов’язково писати імейл, репорт, чи правильно ми одно одного розуміємо? Щоб в нас не було проблем, що хтось недочув, не так висловився.
В українців багато переваг і неймовірний досвід digital-комунікацій. Його треба просто грамотно використовувати й пропонувати. Клієнти спробують, побачать, що це дієво, довірятимуть все більше, і ви зможете розкритися. Бо французи — консерватори, вони звикли так, як все життя робили, трішечки закриті для нового, бояться публічних проявів. І тут українські кейси стають в пригоді та наша гнучкість мислення, бо ми можемо на одну проблему запропонувати чотири варіанти вирішення, не боїмося припускатися помилок, вміємо брати на себе відповідальність.
Моя команда — це українці, для мене це виклик і бажання показати французам, що ми круті: можемо краще, швидше і без виносу мозку клієнта. Я всіх беру під наявну послугу і запит: розробка вебсайту чи перенесення його на іншу платформу, SEO-оптимізація, створення рекламних макетів, розробка логотипу. Ми швидко реагуємо і вносимо зміни, ми такі новатори, можна сказати.
Багато хто стикався з упередженням, що українці — не висококваліфіковані кадри. Бо в 2000-х дуже багато жінок працювали доглядальницями в Італії, або на заводах в Польщі, Чехії, чи нянями. А зараз брендбуки, макети для соціальних мереж — візуальний ряд для французьких клієнтів народжується в Києві. І я дуже пишаюся, що мій дизайнер створив логотип одному з клієнтів, ми швидко його затвердили, всі задоволені. Хоча до цього три дизайнерські агенції розробляли йому величезні пропозиції, а жодна не була затверджена, і процес тягнувся дуже довго.
Моє навантаження — 18 днів на місяць. Не більше, тому що має бути п’ять тижнів відпустки на рік. Як формую вартості: дивлюся, за яку ціну продають французи, ставлю менше. Для постійних клієнтів вартість дуже дружня, для нових прайс вищий. Cюди закладено 23% податку компанії, 14% моїх особистих податків. Від певного обсягу доходу у компанії додається ще 20% податків, які потім клієнти собі повертають. Кожен сам визначає мінімальне замовлення, але, наприклад, я беру від 200 євро за щось на кшталт маленького запрошення на івент. Максимальне — це ведення комунікацій під ключ.
Немає підписаного документа — немає початку роботи, бо інакше я не зможу довести, що продала послугу. Варто пропонувати щось, що допоможе підвищити продажі, покращити імідж компанії, щось нове й ефективне. І формувати devis, навіть якщо клієнту потрібен тільки логотип: в ньому прописані всі вводні та ціна, тільки після його підписання починаємо працювати. Це мене захищає: якщо підписано devis, це гарантія того, що за роботу заплатять. І це обов’язкова процедура у Франції. В мене був досвід: були скриншоти, імейли, де клієнт описує, що йому потрібно, заповнює бриф, таймінги — все підтверджено, але ми не підписали папери. Коли я йому видала комунікаційну стратегію, він каже: «Я не замовляв, платити тобі не буду». Я втратила час, гроші і навчилася, що не має бути жодних усних чи письмових домовленостей без підписання попередніх паперів.
Мені дуже пощастило з підтримкою робочого середовища. Я рахувала, що на початок цього року в мене було вже 11 клієнтів. З деякими у нас продовжується співпраця, а з деким була разова акція. Найважливіше знати: ти можеш помилитися, всі розуміють, що ти не француженка, і для них це не становить проблеми. І якщо ти десь зробиш помилку, тобі просто скажуть, що треба підналягти, але ніхто не буде морально пресувати, сміятися.
Варто якомога більше спілкуватись з місцевими, просити знайомих французів познайомити вас з їхніми друзями. Я постійно розповідаю, що роблю, і запитую, чи знають вони когось, кому можуть бути корисні мої послуги, та прошу дати контакт.
Не бійтеся презентувати себе, вірте, що до вас люди відкриті. І добре би відчепитися від себе, бо в кожного з нас свій темп, рухатися краще без скаженої гарячки всередині.
Вирішальну роль зіграла віра мого першого клієнта в мене і його щире бажання мені допомогти. І те, що я, незважаючи на всі свої сумніви, не злякалася, а заплющила очі й сказала: «Окей, я все зможу, треба робити».
