Що відбувається на фронті та як живуть українці в тилу? Світлини 12 українських фотографів, що вражають

Фотографи-документалісти

Юлія Кочетова

Режисерка і фотокореспондентка, яка з 2014 року фіксує людські історії в найгарячіших точках фронту. Її світлини взяли участь у фотовиставках в Україні, США, Великій Британії та Сербії, їх публікують світові медіа.

У 2016 році Кочетова випустила перший документальний фільм «До скорого» про війну на Донбасі. У 2022 вона стала співавторкою документального серіалу «Вітер з гір», який розповідає історії кримських татар після анексії Криму Росією. Його мета — привернути увагу світу до окупованого Криму й показати, як важливо підтримувати політв’язнів (одна з героїнь фільму — Муміне Салієва, дружина громадянського активіста та політв’язня Сейрана Салієва) і знати історію кримськотатарського народу.

У 2024 році проєкт Кочетової «Війна — це особисте» виграв премію для фотожурналістів World Press Photo of the Year. У ньому Кочетова показала біль, втрату, жах, надію і перемогу життя під час війни. Це збірка фотографій, малюнків, аудіозаписів зі звуками бойових дій, а також аудіомонологи Кочетової та її особисті листування.

• Стежити за фотографкою в Instagram
• Проєкт War is Personal

Георгій Іванченко

Документаліст, який із 2022 року їздить лінією фронту й висвітлює життя на прифронтових територіях. Він документує роботу військових, волонтерів, медиків і повсякденність місцевих. Іванченко співпрацює з провідними українськими медіа, американським виданням Associated Press і міжнародною фотоагенцією European Pressphoto Agency.

У квітні 2023 року на Донеччині російський снаряд знищив автівку Георгія. Попри це, він продовжив роботу й наступного року презентував проєкт Warhole — серію знімків, зроблених крізь дверне вічко. Його мета — запропонувати глядачеві неочевидний погляд на війну, змусити зосередитися на деталях і водночас покластися на власну уяву.

У 2025 році фотограф працював у Донецькій області. На початку жовтня російський дрон прицільним ударом атакував його і французького журналіста Ентоні Лаллікана. Лаллікан загинув, Іванченко втратив ногу і відновлюється після операції.

• Стежити за фотографом в Instagram

Дмитро Козацький (позивний «Орест»)

Колишній пресофіцер полку «Азов», який боронив Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році його серія фотографій «Світло переможе» вразила весь світ. На них зображені українські військові, які опинилися в облозі на металургійному комбінаті «Азовсталь».

У травні 2022 року після наказу уряду Козацький, як і інші військові «Азову», здався у російський полон та пробув там чотири місяці. Його світлини з «Азовсталі» взяли участь в багатьох виставках і отримали нагороди на міжнародних преміях.

Зараз Дмитро працює фотографом у Міністерстві оборони України, робить фотосесії за донейти і бере участь у соціальних проєктах. Наприклад, у програмі «Сталева врода» — фотографує дружин, наречених, матерів і сестер захисників Маріуполя.

У соцмережах Козацький публікує свої фото з робочих поїздок і світлини українських міст, які постраждали через російські обстріли. Він впевнений, що головне фото його життя — ще попереду. У червні 2025 року в Києві відкрилася фотовиставка Козацького «Я ненавиджу фотографувати» з документальними світлинами війни. На відкритті Дмитро розповів про складний період після полону, коли фотографія перестала приносити йому задоволення.

• Стежити за фотографом в Instagram

Євген Малолєтка

Фотокореспондент американського медіа Assosiated Press. Напередодні повномасштабного вторгнення він поїхав до Маріуполя та залишався у блокадному місті понад 2 тижні. Разом із колегою Мстиславом Черновим вони були єдиними журналістами, що документували наслідки російських обстрілів і блокаду Маріуполя росіянами для міжнародних видань. Саме Малолєтка через свої світлини показав світові наслідки російського авіаудару по пологовому будинку, жертв бомбардувань і масові поховання цивільних. Ці кадри увійшли в документальний фільм «20 днів у Маріуполі», який у 2023 році здобув «Оскар».

Світлину «Авіаудар по пологовому будинку в Маріуполі» організація World Press Photo назвала знімком року. Малолєтка став фотографом 2022 року за версією британського медіа The Guardian і лауреатом двох престижних журналістських нагород: української премії імені Георгія Ґонґадзе та міжнародної премії імені Джеймса Найта. Також він розділив Пулітцерівську премію з журналістами, які разом із ним документували події в Маріуполі.

Зараз Малолєтка висвітлює ключові події в Україні для Assosiated Press: повернення українських військових із полону, російські обстріли цивільних будівель, події на фронті, евакуацію цивільних із прифронтових міст і життя ветеранів, які проходять реабілітацію.

• Стежити за фотографом в Instagram

Мстислав Чернов

Український кінорежисер і військовий кореспондент. Висвітлював Революцію гідності, війну на Донбасі, в Сирії і в Іраку. У 2014 році Чернов був першим, хто сфотографував пасажирський літак Boeing 777 Malaysia Airlines, який збили над Донецькою областю бойовики, керовані Росією. Також він зробив фотопроєкт про речі у валізах 298 загиблих пасажирів. Майже чверть із них — діти.

На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Чернов разом із Євгеном Малолєткою документував облогу Маріуполя і, виїхавши з окупації, зрежисерував фільм «20 днів у Маріуполі». За свою роботу він отримав Пулітцерівську премію, нагороду від Гільдії режисерів Америки та багато інших престижних міжнародних і українських відзнак.

У 2025 році Чернов презентував документальний фільм «2000 метрів до Андріївки», в якому очима штурмовика показує контрнаступ українських військ у 2023 році. Фільм здобув приз за найкращу режисерську роботу на американському кінофестивалі Sundance.

• Сайт Чернова
• Стежити за фотографом в Instagram
• Придбати книгу Чернова

Олександр Глядєлов

Фотокореспондент, який висвітлює збройні конфлікти з 1992 року. Працював у Молдові, Нагірному Карабасі, Чечні, Киргизстані, Сомалі та Південному Судані.

Глядєлов задокументував ключові моменти сучасної історії України: розпад Радянського Союзу, Революцію гідності, війну на Донбасі й повномасштабне вторгнення Росії в Україну. У серпні 2014 року під час Іловайської битви отримав поранення: тоді Росія розстріляла сотні українських військових, які мали вийти з оточення через нібито російський гуманітарний коридор.

За понад 35 років роботи Глядєлов здобув престижні українські й міжнародні нагороди, його фотографії зберігаються у приватних і музейних колекціях у всьому світі. Свої найвідоміші проєкти він присвятив безпритульним дітям, епідемії ВІЛ / СНІД та життю у пострадянських в’язницях.

У вересні 2025 року Глядєлов видав фотоальбом зі своїми найкращими світлинами, які він розділив на чотири тематичні розділи: криза 1990-х, діти вулиць, протести і війна.

• Придбати фотоальбом
• Стежити за фотографом в Instagram

Олександр Чекменьов

Документаліст родом із Луганська, який почав кар’єру фотографа у 1988 році. Шукаючи власний стиль, знімав людей на вулицях та в їхніх оселях, щоб показати наслідки економічної кризи та занепад вугільної промисловості Донбасу після розпаду Радянського Союзу. Про життя людей на сході країни у мирні часи Чекменьов видав три фотоальбоми: «Луганськ 1994-1998», «Донбас» і «Фармакон» (про роботу місцевого авто швидкої допомоги).

У іншому відомому фотоальбомі «Паспорт» Олександр зібрав світлини, які зробив у 1994 році. Тоді мільйони українців змінювали радянський паспорт на український. Соціальні служби Луганська найняли Чекменьова, щоб він зробив фото на паспорт людям старшого віку, які не могли прийти в паспортний стіл або не мали грошей на фотоательє.

З 1997 року Чекменьов живе в Києві і документує ключові події сучасної історії. Його світлини взяли участь у численних міжнародних і українських виставках, їх зберігають у музейних колекціях Європи і публікують у відомих світових медіа.

У квітні 2022 року Чекменьов зробив портрет президента України Володимира Зеленського для обкладинки журналу Time. Згодом він продав його двічі — за $160 000 і $150 000. Гроші переказав на закупівлю генераторів для шкіл Київщини, що постраждали від обстрілів, і на спорядження для підрозділу протиповітряної оборони, який служить на сході країни.

В останньому фотоальбомі «Обличчя війни» Чекменьов у 2024 році зібрав портрети киян на початку повномасштабного вторгнення і українців, що пережили окупацію. Їхні історії — свідчення воєнних злочинів, які скоїли російські окупанти проти мирного населення України.

• Сайт Чекменьова
• Придбати фотоальбоми або світлини
• Стежити за фотографом в Instagram

Арт-фотографи

Марта Сирко

Мистецтвознавиця зі Львова, яка працює в жанрах портретної, художньої та фешн-фотографії. Вона досліджує тілесність, експерементує з формами і багато знімає у жанрі ню. Для знімань Марта використовує природне світло, воду, скло та дзеркала.

Її фото нагадують картини, що показують героя і розповідають його історію. Найвідоміший проєкт Сирко Naides — відображення жінок у воді й дзеркалах. Вони химерні та не мають чіткої форми, тому спонукають глядачів підключати уяву й рефлексувати. Один із останніх проєктів Марти — «Скульптурний». Це серія світлин українських ветеранів, які втратили кінцівки на війні. Для цієї зйомки авторка надихалась давньогрецькими статуями.

Фото Сирко взяли участь у виставках у Парижі, Лондоні, Венеції, Києві та Львові й стали обкладинками понад сотні книжок. У 2025 році Марта працює над новим проєктом «Обличчя», де у своєму фірмовому стилі знімає обличчя крупним планом.

• Стежити за фотографкою в Instagram

Олена Гром

Українська художниця родом із Донецька. Вона двічі рятувалася від війни: у 2014 році переїхала до Бучі через війну на Донбасі, а у 2022 році евакуювалась звідти через повномасштабне вторгнення Росії. Після деокупації Київської області Гром повернулася в Бучу й багато фотографує її мешканців.

Крізь свої фотопроєкти Гром проживає травматичну реальність війни. Вона знімкує дітей, переселенців, волонтерів, зруйновані міста й покинуті будинки. Її світлини — поєднання соціальної, репортажної та концептуальної фотографії. Ними Гром хоче розповісти світові, як сильно українці прагнуть жити попри війну, і наскільки це непросто.

У 2024 році проєкт Олени «Вкрадена весна» отримав нагороду Fine Art Photography. Це світлини жінок, які втратили домівки під час російської окупації Київської області на початку весни 2022 року. На фото вони стоять біля знищених будинків, руїни яких частково перекриває яскраве декоративне тло із зображенням квітучої весни. Кожну світлину Гром доповнює особистою історією жінки.

• Сайт фотографки
• Стежити за фотографкою в Instagram

Synchrodogs

Дует українських фотографів Тані Щеглової та Романа Новена, які працюють разом із 2008 року. Вони знімають для модних журналів, як-от Vogue і Harper’s Bazaar, та роблять креативну рекламу для брендів.

Їхній фірмовий стиль — поєднання футуризму, наукової фантастики й елементів реального та сюрреалістичного світів. Переважно Synchrodogs роблять світлини у стилі ню з цікавими візуальними ефектами. Використовують дзеркала, грим і різні матеріали — наприклад, целофан, пісок, каміння або уламки диско-шару. Митці кажуть, що хочуть показати душу, а не тіло, та передати дух і атмосферу моменту, який фіксують в кадрі.

Частину зароблених від продажу фото грошей Synchrodogs передають благодійним проєктам, які допомагають українським дітям і медикам.

• Стежити за дуетом в Instagram
• Сайт Synchrodogs

Сергій Мельниченко

Танцюрист і артфотограф, який тричі здобув звання «Фотограф року України» — у 2012, 2013 і 2016 роках. З підліткового віку він експерементував із фотографіями у стилю ню і працював танцюристом у клубах за кордоном. У 2015–2017 роках він брав участь у танцювальних шоу в одному з клубів Китаю та створив фотопроєкт «За лаштунками». Це відверті, яскраві й емоційні кадри про життя танцюристів і їхню роботу в клубі. Мельниченко поєднав документальні і постановочні кадри.

Ці світлини прославили його у світі, їх експонували на численних виставках в Україні та за кордоном. Після успіху «За лаштунками» фотографія з хобі перетворилась на професію. У 2018 році Мельниченко відкрив у рідному Миколаєві фотошколу та платформу концептуальної фотографії Mykolayiv Young Photography, щоб допомогти молодим фотографам розвиватись і експонувати свої роботи на виставках.

Загалом світлини Мельниченка взяли участь у понад 200 персональних і групових виставках, артярмарках і фестивалях у всьому світі. Його знімки зберігаються в приватних і державних колекціях у США, Гонконгу, Польщі, Франції, Німеччині, Італії та інших країнах.

Під час повномасштабного вторгнення Мельниченко волонтерить і збирає гроші на благодійні проєкти: станом на 2025 рік він зібрав понад $120 000. У травні 2025-го він закінчив фотопроєкт і документальний фільм «Попід Дніпром». Працюючи над проєктом, подорожував українськими містами вздовж річки Дніпро, що протікає по всій території України, і зібрав понад 50 історій людей про їхній досвід війни. Герої Мельниченка — жертви сексуального насильства, волонтери, рятувальники, військові, колишні полонені, та люди, які щодня живуть під обстрілами.

Також у 2025 році митець випустив артбук «Татуювання війни», в якому показує світові російську агресію: зруйновані оселі й людей, які втратили житло. Зараз Мельниченко працює над новим проєктом. Він розіслав 25 військовим плівкові камери і попросив їх знімати своє буденне життя. Згодом вони повернуть плівки разом із рукописними листами і артефактами військового побуту — наприклад, частинами знищеної російської техніки.

• Стежити за фотографом в Instagram

Валентин Бо 

Професійний фотограф і фотохудожник, який із 2010 року бере участь в українських та міжнародних проєктах і знімає для модних журналів — як-от VICE і Vogue. На початку кар’єри знімкував епатажні вечірки та артпортрети, поєднуючи різні жанри фотографії.

У 2017 році Бо зробив портрет режисера Девіда Лінча з саморобним ембріоном, що символізує досвід і особистісні переживання фотографа. Цим фото Бо хотів розповісти власну історію про те, як він із восьми років захоплювався роботами Лінча, зокрема серіалом «Твін Пікс».

У 2017 році Валентин здобув нагороду «Фотограф року України», рік потому зробив ключовий для своєї кар’єри артпроєкт «Ваш наступний крок — зробити трансмісію», в якому дослідив маніпуляції, удаваність і конформізм, притаманні релігійним спільнотам і культам. Це портрети людей у спокійному або пригніченому емоційному стані, частини тіл і сцени, що символізують покірність і вседозволеність. Із цим проєктом Бо став переможцем низки престижних міжнародних фотоконкурсів.

Під час повномасштабного вторгнення Бо створив проєкт «Московська Zієнале». Це зображення, згенеровані штучним інтелектом та відредаговані у фоторедакторі. Вони ніби пародіюють роботи світових митців, але зображують сучасний російський контекст. Кожна робота підписана іменем відомого на весь світ художника, але на російський манер — Дем’єн Герст став у «Московській Zієнале» Даніїлом Крестом, Джефф Кунс — Єфімом Кустом. Мета проєкту — довести до абсурду брехню російських пропагандистів і показати звичку росіян привласнювати творчість іноземних митців.

• Стежити за фотографом в Instagram