За повних чотири роки повномасштабної війни з Росією українська економіка пережила глибокий шок і, врешті, повернулася до стабілізації. Ключовими проблемами залишаються воєнні ризики та сильний розрив між експортом і імпортом.
Ми попросили економіста, керівника аналітики Фундації Множина Юрія Гайдая простими словами пояснити, що зараз відбувається з економікою, як на неї вплинув виїзд людей за кордон і яких мігрантів насправді потребує Україна.
Економіка України пройшла декілька етапів під час повномасштабної війни. Зрозуміло, що на початку був дуже гострий обвал — економіка скоротилася майже на 29 відсотків. Це був спад як з боку споживчого попиту, так і з боку пропозицій. Потім почалося поступове відновлення. Фінансова система не розвалилася, вистояла енергетика, Нацбанк вчасно запровадив валютні обмеження, і, що найважливіше, Сили оборони відкрили морський коридор. Так ми змогли повернути експорт й істотно здешевити імпорт. Зараз ми переходимо до режиму стабілізації.
Половина українського бюджету фінансується партнерами. Це гроші, які потім заливаються в економіку держави, — через видатки, замовлення для бізнесу, зарплати, які витрачаються на товари і послуги. Завдяки цьому наша економіка і тримається.
Розрив між експортом і імпортом — величезний. Частини експорту не стало через втрату виробництв, притому імпорт значно зріс, тому що нам потрібно багато зброї. У звичайних умовах курс гривні зреагував би на це спадом, відповідно — імпорт би здорожчав, а експорт став би привабливішим, що поступово зменшило б торговий дефіцит. Зараз курс в керованому плаванні, але наголос саме на слові «керованому». Тобто він і близько не відображає того дисбалансу між тим, скільки ми експортуємо, й тим, скільки ми імпортуємо. Підтримка партнерів компенсує цей витік валюти з країни. Але потрібно розуміти, що це не вічна історія, і нам треба нарощувати експорт.
Поставка військової допомоги Україні від міжнародних партнерів. Photo: armyinform.com.ua / YB 
Завантаження зерна на експорт у морському порту України. Photo: Олексій Кулеба / Telegram / YB 
Вантажні судна в одному з морських портів України. Photo: Адміністрація морських портів України / Facebook / YB
Український бізнес шукає нові ринки — і це правильно. Економіка сильно переорієнтувалася на ЄС за час повномасштабного вторгнення. Помінялися логістичні ланцюги, маршрути, і це не проходило безболісно. Також треба розуміти, що значно звузився внутрішний ринок, впав попит. Тому бізнес активно шукає можливості збуту своєї продукції за кордоном. Це дуже важливо для нашої економічної стійкості.
Країні суттєво бракує інвестицій. У нас не стало краще з воєнними ризиками. Хоча нарешті запрацював механізм страхування для бізнесу від них. Це одна з ключових речей, про які говорили українські економісти та українська влада західним партнерам. Але це дуже нішевий механізм, він тільки починає розгортатися. Тому для більшості бізнесів воєнні ризики істотно впливають на рішення стосовно власних інвестицій.
Нам потрібні поступові реформи, які допоможуть збільшити приплив інвестицій. Ризики країни не змінилися — це верховенство права, захист прав бізнесу, ризики в податкових спорах. Це та рамка прогнозованості ведення бізнесу в Україні, яка була поганою і залишається поганою, і це основна причина, чому інвестиції не йдуть у тому обсязі, в якому могли б. Я, чесно кажучи, не знаю прикладів в історії, коли такі цивільні фундаментальні реформи відбулися під час війни за виживання. Тим не менш, потрібно робити домашні роботи. Цього очікують наші партнери з Євросоюзу та Міжнародного валютного фонду.
Валютні перекази [з-за кордону] частково компенсують витік валюти, але вони зменшуються. На це є низка причин. По-перше, частина тих, хто працював за кордоном як робоча сила, отримали можливість легалізуватися самим і легально перевезти свої сім’ї. Відповідно, їхній перетік платежів зменшився. По-друге, чоловіки не можуть виїжджати за кордон. Це зменшило кількість сезонних заробітчан, які працювали за кордоном, а потім на якийсь час поверталися в Україну. До того ж багато чоловіків пішли служити в Збройні сили і теж не заробляють цих грошей. Тому цей спад зрозумілий і він триватиме далі.
Як для воюючої країни, в України пристойний рівень безробіття. На початку вторгнення, звісно, дуже сильно просіли і вакансії, і резюме. Пропозиція робочої сили відновилася доволі швидко. Люди розміщували багато резюме, більше навіть, ніж до вторгнення — шукали нову роботу, часто через переїзд, зміну життєвих обставин. Попит на робочу силу відновлювався значно повільніше. Якщо ми говоримо про такі опосередковані маркери, як співвідношення вакансій і резюме, то цей показник повернувся до рівня 2021-го десь всередині 2024-го.
Учасники ярмарку вакансій «Арсенал талантів» від DOU та Lobby X, який об’єднав роботодавців і шукачів роботи у сфері Defense Tech. Photo: DOU / Facebook / YB 
Миколаївський хлібозавод №1, якому Миколаївський обласний центр зайнятості допоміг укомплектувати близько 200 вакансій. Photo: Державна служба зайнятості / Facebook / YB 
Ветерани під час індивідуальних кар’єрних консультацій щодо працевлаштування та професійної адаптації. Photo: Державна служба зайнятості / Facebook / YB 
Жінки проходять навчання за програмою Державної служби зайнятості, щоб здобути нову професію та працевлаштуватися на підприємствах. Photo: Державна служба зайнятості / Facebook / YB
Сильно змінилася структура безробітних. Наприклад, наприкінці минулого року серед офіційно зареєстрованих безробітних був 81 відсоток жінок. Чоловіки значно менше реєструються як безробітні через мобілізацію. Хтось ховається від неї, а хтось, навпаки, пішов служити. Водночас вирівнюється гендерна структура праці. Ми бачимо, що все більше жінок працевлаштовуються на роботи, які раніше вважалися чоловічими. Мова не тільки про, наприклад, водіїв важкої техніки на кар’єрах. Насправді сьогодні, щоб керувати багатотонним самоскидом, уже не треба стільки фізичної сили, як раніше, бо всюди є гідропідсилювачі, електроніка. Це лише питання стереотипів. Я думаю, що навіть після завершення повномасштабних бойових дій такого гендерного перекосу [як було до великої війни] вже не буде.
Я б говорив не про те, у яких сферах нам потрібні мігранти, а про те, яких саме мігрантів ми потребуємо. У нас, справді, величезний дефіцит працівників, але в багатьох сферах це поступово буде закриватися прогресом — капітальними інвестиціями, автоматизацією виробництва. Нам потрібні люди, які готові інтегруватися, з освітою певного рівня. Не обов’язково з вищою, але принаймні з міцною професійною освітою в будь-якій сфері. Ті, хто має принаймні мінімальний культурний перетин. Наприклад, з країн Центральної Азії. Я неодноразово спілкувався з мігрантами звідти і до, і після вторгнення. Всі як один говорили, що почувають себе в Україні значно безпечніше, ніж у Росії. Не отримують зневаги й ненависті, не відчувають загрози як від звичайних громадян, так і від представників правоохоронних органів. І вони насправді це дуже цінують.
Страхи перед мігрантами для України — абсолютно безглузді. Ми програємо конкуренцію безпечним і значно багатшим країнам Європи. Немає сенсу їхати в Україну і робити якесь злочинне гетто, якщо можна поїхати в Бельгію і зробити злочинне гетто там.
Нам треба залучати волонтерів. Україна стала значно більш впізнаваною у світі, багато людей занурилися в нашу історію. За кордоном є багато людей, готових, наприклад, поїхати попрацювати викладачем в українській школі кілька років. Ми не обов’язково маємо прагнути залучити людей до нас на все життя. Але ми маємо ту історію, яку можемо розказувати людям, і, почувши її, вони будуть готові приїхати на декілька років. Це дуже корисно для культурного обміну, це було б добре і для підвищення якості послуг в окремих сферах, де такі волонтери можуть привнести свої практики.
Не треба будувати державну політику на тому, щоб повернути всіх, хто виїхав за кордон. Багато людей вже інтегрувалися і залишаться там. Загалом це спільнота людей, які переважно мають добрий сентимент до України, можуть бути доволі організованими, мають досвід взаємодії громадянського суспільства в Україні. І це те, з чим мають рахуватися політики інших країн. Ми знаємо приклади інших націй, які доволі добре координуються в просуванні своїх інтересів. Вірмени, євреї, ще ряд інших країн, які дуже активно використовують свою діаспору, зокрема в дипломатії та у впливі на зовнішні політичні рішення інших країн. Це те, що ми теж маємо робити.
