Соцмережі малюють похмуру картину про українців за кордоном. А що кажуть дослідження? Четвертий випуск «Тут і там» — з Ольгою Токарюк

Дані про українців за кордоном я почала вивчати в університеті Болоньї ― для магістерської про мігрантів в Італії. Згодом як журналістка писала про наших трудових мігрантів у Польщі та інших країнах. А з 2022 року сама мігрувала до Великої Британії, де раніше не було великої української спільноти. Будувати мости між українцями мене надихає Ірландія. Країна побудувала величезну глобальну спільноту, яку долучає до розвитку країни. Цей досвід може перейняти й Україна.

Королівський інститут міжнародних відносин Великої Британії має відділ, який займається Україною — і це рідкість. Є ще один аналітичний центр у Лондоні, але він про Україну говорить лише в контексті безпеки. Інтерес до теми є, але ресурсів небагато: це визначило формат моєї роботи — у мене був лише рік, працювала сама. Була у відрядженнях в Україні, спілкувалася з представниками українського уряду, економістами, соціологами, депутатами парламенту. Фокус-група складалася з 12 людей у Великій Британії. Вона не є максимально репрезентативною, однак я застосувала критерії, які відображають українську спільноту, її гендерний розподіл, представників різних регіонів, зокрема окупованих територій. Дослідження мало резонанс у Великій Британії, зокрема в колах влади.

Українці за кордоном — це не одна група. Ситуація в різних країнах сильно відрізняється. І часто ставлення до мігрантів там визначає позиція політичних партій. Питання іноземців є доволі дражливим у Німеччині, Великій Британії, Польщі — там українці теж в епіцентрі розмов. Якщо подивитися на цифри, то зараз близько 900 000 українців мають тимчасовий захист у Польщі. Польська економіка отримує податків від українців більше, ніж держава витрачає на них. Польський бізнес потребує українських робітників, які працюють там, де не хочуть поляки.

Від 2022 року кількість українців, які планують повернутися, впала вдвічі. Це дані Центру економічної стратегії, який базується в Києві і щороку проводить опитування українців за кордоном: як вони облаштувалися, яку роботу знайшли, на що вистачає коштів, які плани на майбутнє. Чим довше людина за кордоном, тим менше шансів, що повернеться.

Українці розглядають повернення лише до регіону, з якого виїхали. Рідко — в інші області. На цьому сходяться різні дослідження. На 2023 рік причиною для повернення називали бажання бути з близькими, 20 відсотків казали про складність інтеграції за кордоном і 10 відсотків — що не можуть знайти там роботу. Зараз питання безпеки на першому місці: для когось це закінчення війни, комусь достатньо посилення ППО над регіоном. Економічні фактори на другому місці.

З досліджень я не бачу доказів, щоб в Україні цькували тих, хто повернувся, хоча соцмережі кажуть протилежне. Громадянська мережа «Опора» проводила опитування, які показали, що українці в Україні загалом позитивно налаштовані щодо співвітчизників, які планують повертатися.

Більше як половина українців за кордоном щодня стежать за новинами про Україну, і майже всі — хоча б кілька разів на тиждень. Це і звичка, і тривожність, і бажання зберігати зв’язок. Особливо прив’язані українці, чиї родини залишилися в Україні. Ситуація інша для тих, хто перевіз частину родичів чи до кого приїхали чоловіки: ниточки з Україною залишаються, але ці сім’ї більше занурені в контекст країни, де живуть.

Грошові перекази з-за кордону — теж постійний зв’язок з Україною. До 2022 року український бюджет отримував близько десяти відсотків валютних надходжень завдяки переказам мігрантів. Більшість українців, які виїхали з 2022-го, працюють і теж надсилають гроші. Це один зі способів, як можна жити на дві країни і планувати майбутнє в Україні. Але для такого життя потрібен законний статус. З багатьох країн не можна виїжджати, якщо ви хочете, щоб ваш захист там продовжили, Норвегія взагалі забороняє поїздки в Україну. Тому добре, що є кроки до узаконення подвійного громадянства: маючи два паспорти, жити на дві країни буде простіше. Багато українців за кордоном продовжують працювати на українських роботодавців або мають український ФОП чи бізнес, сплачують податки в Україні. Хоча країни перебування спонукають, щоб люди сплачували податки лише в них.

Євросоюз оголосив, що завершить тимчасовий захист у березні 2027 року. Там зараз понад чотири мільйони українських біженців. Далі статус українців визначатимуть національні уряди, кожен по-своєму. Є країни, що вже пропонують українцям інші типи віз. Критерії для цього відрізняються: у Польщі або в Чехії вони більш досяжні, ніж у Великій Британії, де треба отримувати вищу за середню зарплату й мати дефіцитну професію. Робоча віза означає втрату соціальної допомоги, а багато українців, особливо самотніх мам з дітьми, залежать від допомоги для оренди житла.

Країни також можуть скасувати можливість продовжити легальне перебування. Була така ситуація з боснійцями після війни в Югославії в 1990-х роках, і зараз обговорюють подібні варіанти в Німеччині із сирійцями, яких прибуло багато з 2015 року. Тепер, після повалення режиму диктатора Башара Асада, Сирію визнають безпечною країною, і сирійцям, які не встигли отримати постійних дозволів на проживання, доведеться повернутися. Схоже може відбутися і з українцями. Загалом міграційна політика Великої Британії, Данії, скандинавських країн стає дедалі жорсткішою: для мігрантів статус є тимчасовим навіть після 5―10 років проживання. Але поки що жодна з країн, крім США, не говорила, що українцям потрібно повертатися.

У Європі є тенденція обмежень для українців, переважно для новоприбулих. Норвегія і Швейцарія не приймають українців із регіонів, які вважаються безпечними: наприклад, Київську область Норвегія вважає безпечною, а Київ — ні. Багато країн не хочуть надавати притулок українським чоловікам призовного віку, кількість яких у ЄС зросла: у лютому 2026 року було 25 відсотків українських чоловіків віком від 18 до 64 років серед усіх претендентів на тимчасовий захист. Особливий потік був транзитом крізь Польщу до Німеччини. Часто на цих чоловіків там уже чекали дружини або потім до них приєдналися. Я чула, що невдоволені приїздом молодих українських чоловіків у Данії. Нещодавно німецький канцлер Фрідріх Мерц заявив на зустрічі з президентом Зеленським про те, що Німеччина хоче, аби українські чоловіки поверталися до України.

Ставлення до українських біженців загалом позитивне, за винятком країн, де це предмет внутрішньополітичних дискусій, як-от у Польщі. Але зараз очікуємо світову кризу через війну в Ірані, багато країн переглянуть бюджети, скоротять соціальні видатки, а невдоволення присутністю мігрантів зростатиме. І українці із цим стикнуться, навіть якщо саме проти них негативу нема. Частина українців повернеться не тому, що хочуть, ― не матимуть більше сил боротися. Просто з відчаю.

Неможливо сказати, який відсоток українців точно не повернеться. Це залежить більше від політики країн, які приймають. Мінімальними є шанси на повернення громадян, які вже отримали постійні дозволи на проживання або виїхали з окупованих територій. Коли закінчиться тимчасовий захист, ймовірно, повернуться вразливі категорії й старші люди, якщо втратять пенсію, соцвиплати чи допомогу з житлом. Проте не всі повернуться додому через згортання соціальної допомоги: частина переїде туди, де більше підтримки. Хоча всюди це віконце поступово закривається.

Є шанс, що повернуться діти теперішніх емігрантів, але для цього треба зміцнювати зв’язки між українцями за кордоном і в Україні. Багато залежить від родин. Моя донька ходить до української суботньої школи в Лондоні, ми часто буваємо в Україні. Це велика робота з боку батьків. Моя дитина хоче здобути освіту в Англії, а потім повернутися працювати в Україні. І я її в цьому підтримую. Українцям за кордоном важливо об’єднуватись, самим формувати українські культурні осередки та просувати українські інтереси на локальному рівні.

Українській владі варто бачити українців за кордоном не лише як економічний ресурс, а як частину глобальної спільноти. Важливо, щоб президент визнавав внесок українців за кордоном. Без протиставлення біженців і громадян вдома, яке звучало в одній з його промов. Поки я не бачу, щоб влада робила якісь системні зусилля. Але хоча б почалися дискусії на рівні міністра закордонних справ, були спроби налагодити контакти з діаспорою, створили при Міністерстві закордонних справ посаду посла з особливих доручень із питань світового українства. Та поки влада більше переймається, що виїзд українців за кордон б’є по податкових надходженнях.