Як українці привчають канадійців пити дрип-каву. Інтерв’ю з власниками Hutsul Coffee Factory

1

Чим ви займалися до того, як заснувати власний бізнес?

Я був продуктовим дизайнером, Юля займалася графічним дизайном і керувала в Києві однією з кав’ярень «Львівська майстерня шоколаду». Ми багато подорожували країнами Європи. Жили по декілька місяців у Німеччині, Іспанії та Австрії. Давно думали про переїзд до Польщі, і 2021 року переїхали до Кракова.

Там ви зустріли повномасштабне вторгнення Росії в Україну й допомагали українським біженцям. Розкажіть про цей досвід детальніше.

Українці були розгублені, і ми хотіли допомогти їм, як могли. Разом із знайомими поляками створили організацію Kocham Dębniki — зустрічали українців на вокзалі, привозили їх додому до поляків або в готелі, шукали їжу, одяг, ковдри, ліки та інші речі першої необхідності. Відправляли буси з гуманітарною допомогою в прифронтові області та військовим на передову.

У червні 2022 року ми відкрили центр допомоги біженцям — проводили курси з польської та англійської мов, допомагали розібратися з документами і відкрити рахунок у банку. На базі центру працював садок, щоб батьки могли залишити дітей під наглядом, коли йдуть на роботу чи в справах.

Невдовзі ви переїхали до Канади і в грудні 2023 року заснували бренд кави Hutsul Coffee Factory. Як ви до цього прийшли?

Ще коли ми подорожували світом, зрозуміли, що хотіли б пожити в Канаді. Обрали Лондон, бо тут комфортний клімат, у якому відчуваються всі чотири пори року й не надто холодна зима.

Я люблю хорошу каву і давно цікавлюся альтернативними способами її заварювати, а майже все зерно, що можна купити в Канаді, — обсмажки Dark. Це гірка кава, яку просто неможливо пити. Став вивчати різні способи обсмажки, і зрештою це переросло в бренд кави.

Ви раніше не працювали в кавовому бізнесі. Як довго розбиралися з тонкощами виробництва?

Перед запуском бізнесу ми вивчили, як обробляють, ферментують і обсмажують зерна саме в Україні, бо українські бренди роблять каву, що справді смакує. Багато експериментували з технологіями обсмажки і створили для кожного сорту зерна профіль — детальну інструкцію, як його обсмажувати, щоб кава якнайкраще розкривала свій смак. Пробували змінювати температуру, вимірювали вологість, з деяких сортів зерен знімали захисну оболонку — це надає каві нового присмаку.

Коли в нас почало виходити, давали спробувати каву друзям і колегам, а згодом відвідувачам на маркетах ― це тимчасові базари зі стендами для малого бізнесу. Ми бачили, що людям подобається, і це дало нам поштовх продовжувати.

Як працює ваше виробництво?

Ми обсмажуємо зерно на потужностях партнерів KW Coffee Collective. У Канаді є обмеження — можна працювати лише на обладнанні, яке уряд вніс у перелік безпечних. Тобто на ростерах від американських, а не китайських виробників. Вони коштують $20―50 тисяч залежно від розміру.

За тими ж правилами ростер можна встановити лише в приміщенні, розташованому в промисловій зоні міста. До нього треба підвести спеціальну електролінію, газ і вентиляцію. А ще — запросити інспектора, який перевірить, чи безпечно працює обладнання, і видасть ліцензію. Все це коштуватиме ще кілька десятків тисяч доларів і триватиме від декількох місяців до року. Тому набагато вигідніше обсмажувати зерно на техніці партнерів.

Ми орендуємо склад, де зберігаємо товар. Там же пакуємо продукцію на спеціальному обладнанні в упаковки з харчовим азотом, щоб свіжозмелена кава зберігала смак, запах і якість. Дрип-каву робимо вручну, але в майбутньому хочемо запустити виробничу лінію для дрипів, а також — для обсмажки кавових зерен і автоматизованого пакування.

Яка в Канаді культура споживання кави? Наскільки це конкурентна галузь?

Я б сказав, що в Канаді все застрягло в 1990―2000-х роках — і технологія приготування кави, і те, як вони її п’ють. Зазвичай вони купують гірку каву з перепечених бобів на drive-through, додають туди багато цукру або сиропів, щоб перебити гіркоту, і п’ють її в русі за кермом.

Канадійці роками п’ють каву від своїх улюблених брендів, і новим компаніям нелегко заслужити їхню довіру. Але водночас ми бачимо великий інтерес до нових форматів — наприклад, дрипів і спешелті-кави. У 2025 році ми відкрили в Лондоні власну кав’ярню Hutsul Space. Пропонуємо відвідувачам спробувати каву, заварену новим для них способом. Часто їм подобається, і вони замовляють її знову.

Ми хочемо показати канадійцям, що каву можна пити неквапно і отримувати від неї задоволення, а не просто ковтати, як бадьорливу «пігулку». На своєму сайті ми вказуємо країну походження зерен, метод обробки та пояснюємо, як це впливає на кислотність, рівень гіркоти, міцність і аромат. Таким чином, люди можуть почати із сортів, до яких вони найбільше звикли.

Також у вас в асортименті є чай і мед з України. З якими українськими бізнесами ви співпрацюєте? Чи є попит на цей товар?

Ми замовляємо в селян у Ворохті та Верховині. Вони створили невеличкий кооператив, щоб продавати мед і чаї із сушених ягід і трав, і надсилають нам невеликі посилки до десяти кілограмів «Укрпоштою».

Доставка виходить удвічі дорожчою за саму продукцію, тому в нас немає можливості замовляти часто. Але в Канаді є великий попит на органічні товари, тож якраз зараз ми шукаємо регіонального менеджера в Україні, щоб він налагодив регулярні поставки більших посилок, які виправдають ціну логістики.

Як ви просуваєте свій бренд у Канаді?

Ми працюємо над кількома напрямами — просуваємо наш сайт і соцмережі й розширюємо мережу офлайн-партнерів у країні та за її межами. Це співпраця з ресторанами, офісами, магазинами та кав’ярнями. Також добре працює Hutsul Space, бо там люди можуть вживу познайомитися з нашим брендом.

Плануємо створити спільноту поціновувачів кави — онлайн-платформу Coffee Adventure Club, де люди зможуть ділитися враженнями про нашу каву. Щоб їх зацікавити, ми проводитимемо розіграші щомісяця та плануємо зробити власний мерч.

На вашому пакуванні є позначка woman-owned company. Чи це допомагає просувати бренд?

Для Канади це важливий фактор, бо це інклюзивна країна, яка бореться з дискримінацією. Юля займається великою частиною нашого бізнесу, і є декілька напрямів, як-от соцмережі, котрі вона веде повністю сама.

Як думаєте, ви закріпилися на місцевому ринку за три роки?

З кожним місяцем ми бачимо, як росте інтерес до нашого бренду, зокрема, тому що ми просуваємо українську історію та культуру. Це країна імігрантів, які цікавляться культурою свого та інших народів.

Зараз ми співпрацюємо з магазинами, кав’ярнями й офісами в різних провінціях, продаємо каву через сайт і відправляємо замовлення у всі куточки Канади — від Британської Колумбії до арктичного узбережжя країни.

Нашу продукцію можна придбати в кав’ярнях Kolo Cafe в Торонто і Malina Ukrainian Bakery в Едмонтоні та магазині здорової їжі Quarter Master Natural Foods. Наступний крок — вийти на рівень супермаркетів, щоб охопити більшу авдиторію.

Ви казали раніше, що канадійці — консервативні споживачі. Люди, з якими ви співпрацюєте як бізнес, — орендарі, власники магазинів і дистриб’ютори у великих мережах супермаркетів — також обережні щодо нових брендів?

Так, особливо щодо малого бізнесу, бо великі гравці можуть запропонувати великі обсяги і великі гроші. Канадійці такі консервативні, що майже ніхто з них не хотів здавати нам в оренду приміщення для складу на старті. Казали приходити через три роки, якщо наш бізнес протримається до того часу.

Найкраще працюють особисті зв’язки, тому нам, наприклад, важко завести свій бренд у супермаркети. Ми шукаємо людей, які зведуть нас із фахівцями, що наповнюють асортимент великих мереж. Коли ми на них вийдемо, треба буде пройти багато інстанцій, заповнити численні форми, підтвердити документацію — і тільки тоді вони зможуть ухвалити якесь рішення.

Канада — країна бюрократів, тут весь час треба заповнювати багато паперів. Я розумію, що це гарантує безпеку, але й створює додаткові перепони малому бізнесу, якому треба працювати швидко і гнучко.

2

У січні 2025 року ви відкрили кав’ярню Hutsul Scape. Як виникла ця ідея?

Просувати культуру кави лише онлайн складно — аромат і смак неможливо передати через екран. До того ж вдома покупці навряд чи зможуть приготувати каву так, як це зробимо ми. Тому власна кав’ярня — ідеальне місце, щоб познайомити людей з нашим брендом.

Крім того, кав’ярня занурює відвідувачів в українську культуру. Ми застелили столики вишитими скатертинами й ажурними в’язаними серветками, стіни прикрасили портретами відомих діячів, як-от Соломії Крушельницької, Тараса Шевченка і Лесі Українки. Канадійці запитують, хто це, й ми розповідаємо — про нашу культуру, історію і сьогодення.

Також ми регулярно влаштовуємо заходи — запрошуємо стендаперів, українські гурти та місцевих виконавців, проводимо вечори з настільними іграми й зустрічі жіночої спільноти, яка підтримує підприємиць і допомагає їм юридично, фінансово та ідеями. Організовуємо лекції для українців, як-от про податки в Канаді, та благодійні вечори, щоб зібрати кошти на потреби українського війська.

У назвах вашого кавового бренду і кав’ярні є слово «гуцул» — так називають корінне населення українських Карпат. Чому ви обрали саме таку назву?

Тут велика діаспора українців, які мігрували в XIX—XX столітті із західноукраїнських земель, де історично жили гуцули. Іноземці запитують, що означає це слово, і це стає ще однією нагодою розповісти про Україну та якорем, з якого вони можуть почати досліджувати нашу культуру. До речі, іноземці часто не знають, як правильно читати «гуцул», тому ми надрукували транскрипцію слова в меню.

Скільки коштує відкрити кав’ярню в Лондоні?

Важко назвати точну цифру, приблизно $7 000. У нас не було великих заощаджень, тому ми самі робили ремонт, везли й встановлювали обладнання та меблі. Ми постійно покращуємо кав’ярню й реінвестуємо в неї частину прибутку.

Ми вчилися в процесі, і якщо відкриємо ще один заклад, багато що робитимемо по-іншому. Зараз думаємо над запуском франшизи — є декілька людей, які хочуть відкрити кав’ярню під нашим брендом в інших містах Канади.

Чи маєте ви підтримку держави? Наприклад, гранти?

У жовтні 2025 року ми отримали грант від лондонської організації Small Business Center, що консультує малий бізнес і підтримує його фінансово. Це був довгий і складний бюрократичний процес, але, зрештою, ми отримали $5 000 і придбали пакувальну машину. У Канаді немає обмежень на участь мігрантів у грантових програмах, потрібна лише реєстрація бізнесу в країні.

У соцмережах ви пишете, що готуєте українські десерти. Розкажіть про це детальніше.

Так, у нас можна посмакувати горнятком кави з популярними в Україні десертами — медовиком, наполеоном, булочкою з маком або вишнею. У Канаді немає таких смаколиків, тут навіть кислу вишню важко знайти, бо вони їдять переважно черешню. Канадійцям подобаються нові смаки, вони часто беруть декілька булочок із собою для родини.

До нас приходять нащадки українських емігрантів у третьому–четвертому поколінні. Вони можуть не знати української мови, але пам’ятають випічку, яку їм готували бабусі. Це завжди сентиментально — вони згадують про рідних і дитинство зі сльозами на очах.

Більшість ваших відвідувачів — це українська діаспора чи іноземці?

У перший рік це були переважно українці, зараз співвідношення — приблизно 60 на 40, більше канадійців. Для них ми — туристична місцина з українською історією і водночас невелика пригода, бо нашу кав’ярню трохи важко знайти і в нас немає типового для них drive-through. До нас приїжджають навіть любителі кави з інших провінцій, наприклад, з Торонто або Ванкувера — ті, хто шукає кав’ярню, де каву не засмажують до dark і заварюють альтернативними методами.

На вашу думку, чи вдається вам популяризувати в Канаді ці дві культури — кавову й українську?

Так. Деякі канадійці скептично ставляться до нас і питають, чим наша кава відрізняється від їхньої. Ми розповідаємо про своє походження, українські методи обсмажки, альтернативні способи заварювання і даємо спробувати каву. Така відкритість завжди працює — люди відкриваються у відповідь.

Місцевих часто дивують факти про Україну, що ми розповідаємо. Наприклад, про Сікорського, який створив гелікоптер, про «Щедрик», який вони знають як Carol of the Bells, художників Івана Айвазовського і Казимира Малевича. Мені здається, що ми їх зацікавлюємо і даємо стимул обговорити це з друзями. І це для нас головне.

Але водночас тут все ще є люди, які не бачать різниці між Україною та Росією або досі сприймають Україну лише як колишню частину Радянського Союзу та Російської імперії. У Канаді живе багато росіян, і є багато їхньої пропаганди. У великих супермаркетах російські товари продаються поруч з українськими під спільною назвою «слов’янська продукція».

Ми зустрічали декілька скептично налаштованих до України канадійців, і вони справді змінили думку після наших розмов. Ми робимо все, що можемо, — популяризуємо українське й переконуємо місцевих, що ми самостійна країна зі своєю історією і культурою, винаходами і мистецтвом.

3

Крім бюрократії, з якими викликами ви стикнулися як підприємці в Канаді?

Сьогодні наш головний виклик — просувати бізнес і гучніше про себе заявляти. Ми шукаємо вихід на нових партнерів — кав’ярні, супермаркети і ресторани. Також хочемо співпрацювати з офісами. На роботі люди проводять по вісім годин щодня і, звісно, п’ють каву. Але укласти такі партнерства складно, бо канадський бізнес не дуже відкритий до нового.

Як ви бачите майбутнє своїх Hutsul Coffee Factory і Hutsul Space?

Ми хочемо розвивати Hutsul Space як культурний центр і влаштовувати там більше подій. Також плануємо розширити асортимент кави, масштабувати напрям дрип-кави та вийти на нові ринки — у США і, якщо буде можливо, у країни Європи.

У найближчих планах — зробити виробничу лінію для дрип-кави, щоб автоматизувати процес і зменшити вартість виробництва. Для цього хочемо запустити збір на Kickstarter. Ми вважаємо дрипи перспективним напрямом, який допоможе нам потрапити в нові маркети й вийти на нові ринки.

На вашу думку, що важливо знати людям, які хочуть почати кавовий бізнес?

Ціна на каву постійно зростає — зокрема через кліматичні зміни. Врожай нищать спека й комахи, яких стало більше через потепління, тому фермери вирощують менші партії в складніших умовах — їм доводиться підніматися вище в гори.

Крім того, треба розуміти не лише кліматичні, а й політичні умови світу. На ціну може вплинути і поганий врожай у Бразилії через посуху, і місцеві протестувальники, які блокують порти.

Ще є фактори, які неможливо передбачити. Наприклад, у 2025 році нашу каву викрали пірати. Ми замовили зерно з Ефіопії, судно, що його доставляло, йшло через Сомалі. Приблизно пів року сомалійські пірати тримали судно в заручниках і вимагали в його власників викуп ― декілька мільйонів доларів. Не знаємо, як саме компанія вирішила цю ситуацію, але, зрештою, кава до нас доїхала.

Які ключові уроки ви засвоїли за ці три роки?

Ми, українці, запальні й хочемо одразу швидко зайти на новий ринок — але Канада любить спокій. Тому треба підлаштуватися під місцеву культуру й набратися терпіння. І не боятися просити допомоги не лише в українців і канадійців, а й у місцевої влади. Вони відкриті до локальних бізнесів і справді цінують їх.

Якщо ви маєте якісний продукт і вірите в нього, треба обов’язково про нього заявляти. Наша знайома в Сент-Томасі ліпить вареники. Ця страва так сподобалась місцевим, що вони зібрали кошти, аби жінка могла розвинути бізнес — орендувати приміщення й налагодити виробництво. Тобто вона заявила про себе і свій продукт, і їй допомогли. Треба не лише робити щось класне, а й розповідати про це.