Джеймс Юричук пошив першу куртку, бо його дівчина мерзла в Торонто. Тепер це бренд Wuxly, що розробляє розумний одяг для українських військових

До 2016 року ви професійно займалися канадським футболом, а потім вирішили запустити бренд одягу. Як так сталось?

Через мою дівчину — вона приїхала в Торонто з Бразилії, і їй було холодно. Вона звикла жити там, де повітря гарячіше за 30 градусів, а тут бувають морози мінус 30. Я шукав для неї зимову куртку і хотів, щоб це обов’язково була річ канадського виробництва. Нічого підходящого не знайшов і подумав, чому б не спробувати пошити куртку самому. Почав досліджувати тканини, зібрав команду експертів — і зрештою зробив першу куртку й подарував дівчині. Це спрацювало — вона вирішила лишитись у Торонто на зиму. Згодом ми одружилися, створили сім’ю і заснували бренд Wuxly.

Ви вирішили будувати бренд Wuxly з етичним виробництвом. Чому?

Коли шукав матеріали для першої куртки, я звернув увагу на так звані технічні тканини. Їх використовують, зокрема, в одязі й текстилі для військових. Вони функціональніші за натуральні матеріали, що тоді були популярні у фешн-індустрії — наприклад, хутро чи пір’я. Я вирішив використовувати саме їх — як внесок у збереження тварин і природи.

Бренду понад 10 років. Як він змінювався за цей час?

Ми починали як бренд цивільного одягу і запустилися через Kickstarter у 2015 році. Тоді нам вдалося зібрати CA$80 000 — це був наш стартовий капітал.

Фокусувалися здебільшого на верхньому одязі, але все стало змінюватись під час пандемії COVID-19. У Канаді був великий попит на засоби індивідуального захисту для медиків, а їхнє постачання з-за кордону фактично зупинилось — кожна країна насамперед забезпечувала власні потреби.

Ми об’єднали кількох канадських виробників, щоб шити медичні захисні халати. Фактично над цим працювали понад 1 000 людей на більше ніж 30 канадських фабриках. Ми уклали кілька контрактів з федеральним урядом Канади на суму близько $100 мільйонів і виготовили понад 10 мільйонів одиниць засобів захисту.

У 2021 році попит знизився, і ми згорнули цей напрям. Але встигли сформувати сильну команду й накопичити грошей на розвиток бренду. Далі почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, і це знову змінило нас і нашу роботу.

Яким для вас, канадця українського походження, був початок вторгнення?

Я щодня читав новини й думав, як можу допомогти. Я все життя живу в Канаді, але в моїх жилах тече українська кров, і я гостро сприймав те, що бачив у сюжетах, на фото й відео.

Розкажете детальніше про ваше українське походження?

Мої родичі приїхали сюди в перші десятиліття ХХ сторіччя двома різними шляхами. Батькова родина — у часи Голодомору в радянській Україні. Мамин дідусь переїхав зі Львова, який на той момент був територією Польщі, тож він ідентифікував себе і як українець-поляк, і як поляк-українець.

Я з дитинства відчував зв’язок з українською культурою. Ми з батьками ходили на українські фестивалі, мені подобалось дивитися виступи з народних танців — особливо коли танцювали гопак. Я досі пам’ятаю ці складні стрибки, енергію й атмосферу.

Батьки розповідали мені про українські традиції, але не навчили української мови. У нашій родині всі розмовляли англійською. Зараз я шкодую, що не знаю мови.

Ви сказали, що одразу після початку вторгнення захотіли допомогти Україні, яка це була допомога?

Спочатку в межах допомоги уряду Канади Збройним силам України ми відправляли тактичні зимові куртки. Згодом з’явилися нові запити — наприклад, спальні мішки. Ми почали робити і їх. Іноді працювали в доволі екстремальних умовах: якось нам треба було за два тижні пошити 14 тисяч спальних мішків і доставити їх в аеропорт імені Джона Кеннеді в Нью-Йорку — за 500 миль від Торонто. Ми це зробили.

Ви також постачали одяг для жінок-військових. Чому обрали саме цей напрям?

Це один із найважливіших проєктів, над якими ми працювали. Кількість жінок у Збройних силах України стрімко зростала, а форму для них часто шили нашвидкоруч у підвалах.

Міністерство національної оборони Канади вирішило допомогти, тож почало шукати компанію, яка зможе пошити форму. Обрали нас. Ми отримали базові технічні вимоги, налагодили ланцюг постачання і приблизно за п’ять тижнів створили дизайн. Загалом ми виготовили 40 тисяч комплектів жіночої форми, які передали українській армії у 2024―2025 роках.

Що потрібно враховувати, коли шиється жіноча військова форма? Що робить її зручною?

Форма тіла жінки відрізняється від чоловічої — більше вигинів, ширші стегна, вужчі плечі. Все це потрібно враховувати в дизайні. Незручна форма може уповільнити рух і створити додатковий ризик у критичний момент. Іноді це коштує життя.

Одяг військових — це дуже важливо. Він впливає на самопочуття і бойовий дух. Тож сподіваємось, що наша форма допомогла українським військовослужбовицям краще виконувати їхні завдання.

З початком повномасштабного вторгнення ви почали співпрацювати з канадським урядом. Чим це відрізняється від звичайних продажів?

Урядові закупівлі часто відбуваються через запит на комерційну пропозицію — RFP, коли держава формулює потребу і звертається до бізнесу. Умовно, уряд каже: «Нам потрібна коробка з конкретного матеріалу і конкретного розміру. Чи можете ви її виготовити? За яку ціну і в які терміни?».

З початком повномасштабної війни в Україні ця модель стала більш гнучкою. Тепер держава описує проблему, а індустрія сама пропонує рішення. Я бачу тенденцію до таких змін у підході до оборонних закупівель по всьому світу.

Як досвід роботи в умовах реальної війни змінив ваші продукти?

Вони еволюціонували. Після початку вторгнення ми спілкувалися з багатьма спецпризначенцями і військовими з України, дізнавались від них про реальність на передовій. Це допомогло врахувати нюанси, важливі при використанні форми.

Військові пояснювали багато деталей, пов’язаних із людським фактором. Наприклад, ми зрозуміли, що розташування кишень та інших функціональних елементів форми має бути скрізь однаковим — на зимових куртках, літніх чи будь-яких інших їхніх варіаціях.

Це економить час на полі бою. Велике значення мають вага, об’єм і мобільність екіпірування. Сучасна війна вимагає роботи з дронами, швидкого пересування, часто на великі відстані — і форма має цьому сприяти.

Вимоги до форми змінюються й через розвиток технологій на полі бою. Зростає роль тепловізійних систем, різних датчиків, електромагнітного випромінювання. Ми працюємо над тим, щоб зробити солдатів менш помітними і більш захищеними.

На початку минулого року ви оголосили про трансформацію бренду в мілітарний. Який момент став переломним для цього рішення?

Після початку повномасштабного вторгнення ми сфокусувались на допомозі Україні й стали шити набагато менше цивільного одягу. На початку 2025 року просто публічно зафіксували цей курс. Зараз приблизно 85―90 відсотків ресурсів компанії спрямовано на розвиток мілітарного напряму.

Оскільки ви працюєте в оборонній сфері, ваші основні клієнти тепер — уряди різних країн. Чи важко було переорієнтувати бізнес-модель з B2C на B2G?

Так, переважна більшість наших клієнтів — уряди, але також ми співпрацюємо з оборонними компаніями. Вони звертаються до нас, щоб вирішити конкретні завдання у сфері текстилю та одягу.

Робота з урядами, особливо у військовому напрямі — це завжди багато вимог. Потрібно відповідати стандартам — зокрема, сертифікаціям ISO, кібербезпековим вимогам. Ми більше не сприймаємо себе як фешн-бренд. Тепер ми займаємося промисловим дизайном і продовжуємо досліджувати передові матеріали.

З якими країнами ви вже працюєте і в чому полягає співпраця?

Наразі наші основні клієнти — Україна, тобто її Збройні сили, скандинавські країни та Канада. Ми працюємо з повним спектром продукції: від базових шарів до верхнього одягу. Виготовляємо й інший текстиль — аж до індивідуальних проєктів, як-от чохли для танків.

Після трансформації бренду ви зосередилися на розробці розумного одягу. Що це таке і чому ви обрали цей напрям?

І в мілітарному, і в цивільному одязі ми завжди використовували матеріали зі спеціальними властивостями. Насамперед це зносостійкість і міцність, але є тканини, що виконують більш специфічні завдання — наприклад, завдяки своїм якостям захищають військових від приладів нічного бачення.

Зараз ми виходимо на новий рівень. Розумні тканини — це текстиль із вбудованою електронікою й обчислювальними компонентами. Наша перша розробка на цьому шляху — базовий шар одягу із системою біомоніторингу. Він дозволить відстежувати серцевий ритм, частоту дихання та інші фізіологічні параметри. Під час бойових завдань такий одяг зможе передавати дані в реальному часі. Це допоможе швидко визначити стан і місцезнаходження людини при пораненні. Ми плануємо, що перші продукти цього проєкту будуть готові вже наприкінці 2026 ― на початку 2027 року.

Також ми працюємо над одягом, що розсіюватиме енергію. Щоб коли щось чи хтось вдаряє по уніформі, удар би не так легко поглинався тілом людини, а розсіювався. Є ідеї і для покращення маскування. Насправді немає майже нічого неможливого, якщо поєднувати текстиль з електронікою.

Наскільки реалістично, що такі технології почнуть масово використовуватися в екіпіруванні військових?

[На це запитання відповів стратегічний менеджер Wuxly Джеймс Кроссланд.] Я впевнений, що протягом найближчих трьох-п’яти років розумний одяг стане критично важливим для військових підрозділів. Штучний інтелект розвивається швидко, і лише питання часу, коли ми зможемо ефективно аналізувати дані про стан людей і інтегрувати їх у системи для підтримки військових операцій. Тому вже зараз маємо працювати, щоб цей одяг був зручним.

Як ви вважаєте, який український досвід у розвитку технологій варто переймати не тільки вам як приватній компанії, а Канаді в цілому?

Канада прагне посилити свою військову спроможність, і багато продуктів, що вже успішно працюють в Україні, можуть у цьому допомогти. Наприклад, нам точно варто вивчати ініціативу Brave1, яка об’єднує Міністерство оборони України та приватний сектор. Важливо будувати зв’язки між державою і бізнесом та забезпечувати фінансування для компаній, які працюють над інноваціями.

Вражає розвиток української індустрії дронів: на початку війни в країні було менше десятка компаній, що розробляють і виробляють безпілотники, а зараз їх близько 500. Загалом в Україні працюють тисячі інноваційних компаній і стартапів. Канаді варто вивчати їх і переймати досвід — як, звісно, і привносити в Україну свої технології та бачення. Такий обмін має всі шанси на успіх.