«Люди за кордоном бачать лише цифри та імена генералів». Чому мангака в Японії пише про війну в Україні — інтерв’ю

• Манга — японські комікси (графічні історії), які читають справа наліво. Тематика і жанри можуть бути різними — від пригод і фантастики до драм.
• Мангака — автор манги. Зазвичай він працює самостійно — пише історію та малює ілюстрації.
• У Японії існує культура непублічності мангак — вони рідко дають інтерв’ю, майже не з’являються на світських подіях і приховують особисте життя.
• Кадзуя Курамото — теж непублічна персона, що не розкриває своєї зовнішності, віку і гендеру. Саме тому в тексті ми часом вживаємо щодо мангаки множину й не використовуємо фотографій.

Коли ви написали свою першу мангу?

Ідея стати мангакою виникла в підлітковому віці, понад десять років тому. Відтоді я намалювали багато манг, вони брали участь у конкурсах і виставках. Але «Бойові шрами» — перша манга, опублікована видавництвом.

Чому першу опубліковану мангу ви вирішили присвятити саме війні в Україні?

Ще до початку повномасштабної війни, я були близькі з однією людиною з України. Дивились новини, багато розмовляли про це, але були впевнені, що все обійдеться. Здається, за кілька хвилин до перших вибухів в Україні я навіть встигли написати чергове повідомлення в стилі «цього точно не станеться».

Коли все-таки сталося, я замислилися, що можемо зробити для людей, які зараз потерпають від російської агресії. І вирішили намалювати мангу. Я не одразу знали, що її опублікують, але хотіли робити хоча б щось.

Ви дізналися про російську агресію саме у 2022 році?

Я знали, що війна на Донбасі тривала з 2014 року. Інші японці, думаю, теж знали про неї. Але у 2022 році війна торкнулася безпосередньо моїх друзів — і стала набагато ближчою.

Ваша манга розповідає історії трьох українців — що це за історії?

Перша — про українського військового «Шинобі» та бої на Харківщині, у яких він брав участь на початку вторгнення. А також про злочини росіян проти цивільного населення — наприклад, там є історія про снаряд, який влучив у поштове відділення. Це мене дуже вразило. У голові не вкладається, навіщо атакувати пошту.

У другій історії я розповідаю про дівчину Альону, що пережила російську окупацію і стала жертвою сексуального насилля, про її спробу виїхати з окупованого міста. Я описую, як на початку великої війни людям доводилося шукати альтернативні маршрути, адже багато мостів були зруйновані, а дороги перекриті.

Остання історія розповідає про дитину з Маріуполя. Вона відрізняється від двох попередніх, бо не заснована на інтерв’ю з реальними людьми. Як ви працювали над нею?

Поштовхом для цієї історії стало фото плюшевого коника на підлозі Краматорського вокзалу після російського обстрілу 8 квітня 2022 року. Ця світлина вразила та злякала мене. Я подумали: «А якою могла бути дитина, якій належала ця іграшка?». І вирішили створити історію навколо цього образу.

Місцем дії обрали Маріуполь — через злочини, що там вчиняли, через надзвичайно важку облогу міста. Коли люди, особливо за кордоном, читають новини, вони бачать лише цифри й часто не відчувають емоційного зв’язку. Я хотіли створити зв’язок через історію.

Як ви знаходили героїв для своєї манги?

Я звернулися до друга з України і запитали, чи знає він когось, хто погодився б на інтерв’ю. Так я познайомились із військовим «Шинобі», героєм першої історії. Крім безпосередньо інтерв’ю, «Шинобі» допоміг зануритися в контекст — розповів загалом про війну в Україні, про військове спорядження та зброю.

З другою історією допомогла подруга — ветеранка війни в Югославії. У неї є громадська організація, що опікується жертвами війни та сиротами. Ця організація допомагала й тим, хто постраждав від російського вторгнення. Подруга запропонувала розповісти історію про сексуальне насильство. Звісно, за згоди постраждалої та не розкриваючи її справжнього імені.

Чи було вам складно працювати з темою війни, що відбувається далеко від Японії?

Ні, хоча я ніколи не були в Україні. Але щороку восени їжджу до Європи, щоб зустрітися з друзями, які виїхали з України, спілкуємося з тими, хто лишається там, зокрема й на передовій. Це допомагає краще зрозуміти українців, їхні характери і як влаштоване життя під час війни.

Якщо для манги потрібно дізнатися щось специфічне — наприклад, як виглядає звичайна кухня в Україні чи популярні солодощі, прошу надіслати фотографії.

Як ви балансуєте між документальністю й художньою формою манги?

Шукати цей баланс — важлива частина роботи. Я одразу розуміли: щоб люди легше сприймали, потрібна художність, але водночас мені було важливо зберегти автентичність — передати події такими, якими вони є в реальному житті.

Під час інтерв’ю я детально розпитували людей про те, що з ними сталося. Якщо була можливість, зверталися до інших свідків подій. Це допомогло точніше відтворити історії.

Якою була ваша головна мета — розповісти про війну, закликати до допомоги чи щось інше?

Головна мета манги «Бойові шрами» — зафіксувати особисті свідчення жертв війни.

Зазвичай в історії залишаються лише заголовки новин, імена президентів, генералів чи інших відомих людей. Але найбільше страждають звичайні люди — цивільні та солдати нижчих рангів. Часто їхні історії зникають разом із пам’яттю їхніх родин і близьких. Це несправедливо.

Чи одразу видавництво погодилось на публікацію манги про війну?

Із публікацією були труднощі. Я зверталися до кількох видавництв, і деяким редакторам сподобалась ідея, але керівництво відмовлялося — ніхто не знав, як продаватиметься манга про війну.

У якийсь момент я згадали про редактора Kadokawa, з яким випадково познайомилися в барі декілька років тому й відтоді товаришували. Звернулись до нього по пораду щодо публікації та дали прочитати історію про «Шинобі». Прочитавши, він одразу сказав: «А що, як саме я це видам?». Раніше він уже продюсував мангу за книгою «У війни не жіноче обличчя», і, напевно, тому йому було легше взятися за ще один проєкт про війну.

Чи багато японців слідкують за війною в Україні? Їх цікавить ця тема?

У 2022―2023 роках ця тема була значно помітнішою, ніж зараз. Війна розвивалася стрімко, щодня з’являлися новини про наступи і контрнаступи, люди обговорювали це в соцмережах. У 2024―2025 роках уваги стало менше. Зараз, коли є багато новин про мирні перемовини між Україною та Росією, інтерес знову зростає, але далеко не так, як на початку.

Рівень зацікавленості залежить від конкретної людини. Наприклад, до мене зверталися друзі японців, які поїхали в Україну воювати як добровольці і загинули. Вони хотіли, щоб я розповіли в манзі їхні історії. Сподіваюся, згодом зможу це зробити.

Якою була реакція японських читачів на «Бойові шрами»?

Книга стала успішною, станом на сьогодні продали 15―20 тисяч примірників манги. Читачі залишили багато коментарів і відгуків на різних платформах. На Amazon рейтинг англомовної версії становить приблизно 4.9 з 5. Деякі читачі писали, що плакали.

Також минулого року мене номінували на премію Tezuka Osamu Cultural Award. Це одна з найпрестижніших премій у японській індустрії манги, своєрідний «Оскар» у цій сфері. Нагороду я не отримали, але сама номінація — велика честь. Вона привернула увагу до проєкту — про мангу почали писати в пресі, нею стали цікавитися навіть ті, хто раніше нічого не читав про війну. Все це було для мене несподіванкою.

Що для вас означає це визнання?

Звісно, це велика честь. Але ще важливіше, що завдяки номінації більше людей дізналися про історії українців і те, що переживають жертви війни. Престижність премії збільшує довіру до проєкту. Люди сприймають мангу не як вигадану історію, а як відбиток реальності.

«Бойові шрами» видавали різними мовами, якими саме? І де, крім Японії, можна її купити?

Першою іноземною мовою була французька. Також є переклад китайською — його опублікували в Тайвані, але придбати можна і в Гонконзі. Наступною буде українська версія. Вона вже доступна для передзамовлення, ми разом з українським видавцем плануємо реліз наприкінці квітня.

Існує й англійський переклад, але лише першого розділу про «Шинобі». Він доступний у цифровому форматі на Amazon. Я опублікували його самі через Kindle Direct Publishing з дозволу редакційної колегії. Завдяки цьому я побачили, що багато читачів чекають на офіційну англомовну версію манги, і зараз працюю над цим.

Чи є плани щодо видання манги іншими мовами?

Конкретних планів щодо інших мов поки немає, але я завжди відкриті до співпраці з видавцями з різних країн.

І нехай це звучить суперечливо, але мені дуже хочеться видати російську версію манги. Не тому, що в мене проросійські погляди, в жодному разі. Але саме росіяни — люди, яким найбільше потрібно прочитати «Бойові шрами». Вони мають побачити, що зробили. Можливо, це наївно, але я думаю, що лише після їхнього усвідомлення з’явиться шанс хоча б щось змінити.

Чи є у вас особливі переживання перед виходом манги в Україні?

Я сподіваюся, що українцям буде приємно побачити мангу про події у своїй країні. Як я знаю, подібних опублікованих робіт небагато. Чули про самвидав «Привид Києва», але офіційних видань не зустрічали.

Водночас я готові до критики. Якщо хтось помітить, що побут чи деталі життя передані неточно, буду вдячні за зворотний зв’язок і врахую його в наступних роботах.

Тридцять відсотків від прибутку з продажів українських примірників передадуть у фонд «Повернись живим». Це була ваша ініціатива чи рішення видавця?

Це рішення видавця. Особисто я також віддаю десять відсотків гонорару «Шинобі» — герою першої історії. Я тішуся, що частина коштів від манги йде на допомогу Україні.

Чи плануєте ви продовжувати мангу й шукати нові історії?

Так, «Бойові шрами» матимуть продовження. Манга виходитиме серіями в Японії, і зараз я працюю над останньою історією другої книги. Вона вийде приблизно в серпні цього року, а згодом з’явиться й українська версія.

Історій жертв війни та військових з передової дуже багато — люди самі пишуть мені, діляться своїм досвідом. Тому не думаю, що цей проєкт швидко завершиться.

Про що другий том вашої манги?

Другий том «Бойових шрамів» розповідатиме історію військового медика від періоду війни на Донбасі до початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Це розповідь про те, як молодий і наївний цивільний перетворюється на загартованого солдата. Я розкажу про його службу в складі 36 морської бригади у 2020―2022 роках, про початок вторгнення і його шлях на «Азовсталі» разом з морськими піхотинцями.

Чи хотіли б ви й надалі працювати з темою України в інших проєктах?

Поки що я повністю зосереджені на «Бойових шрамах» і не думаю, чим займатися далі. Але якщо з’явиться можливість і тема буде цікавою — точно розгляну цей варіант.

Як змінилося ваше сприйняття України після роботи над проєктом?

Я дізналися багато нового про українську культуру, занурилися в те, як влаштована буденність в Україні. Я навіть готували борщ, бо в манзі треба було показати цей процес.

Але найбільше мене вразила сила людей і те, перед якими виборами ставить їх війна. У другій історії «Бойових шрамів» я розповідаю про жінку, яка вагається, чи робити аборт після пережитого сексуального насилля. Зрештою, вона вирішила залишити дитину й виховати її якнайкраще. Я не знаю, як правильно вчинити в цій ситуації, але рішення цієї жінки викликає повагу.

Мене вразило те, що українці проходять через важкі випробування, але продовжують жити, будувати плани, піклуватися про близьких. Це справді надихає. Я не впевнені, що змогли б бути такими ж сильними в подібних обставинах.