«Діти — найкращі люди». Як юристка Наталія Моспан перетворила турботу про власних дітей на видавничий бізнес в Україні, а тепер видає дитячі книжки у Франції

15 травня 2014 року в Україні відзначали День вишиванки. На вулицях в центрі Києва було багато людей у національному вбранні. Двадцятивосьмирічна юристка Наталя Моспан поспішала до Вищого адміністративного суду України, де розглядали, на перший погляд, дріб’язкову справу — позов щодо позбавлення статусу платника єдиного податку для ФОП. На суд Наталя одягла вишиванку, яку їй подарувала мама. Моспан, як юристка компанії, мала всі документи, докази та аргументи, тож була впевнена у своїй правоті. Але була одна проблема: її опонентом була сама держава. У залі засідань на неї дивилися не як на фахівця, а як на «наївну людину у милому національному костюмі».

— Вони навіть не приховували, що не слухають мене. «Яка у вас гарна вишиваночка», — переглядалися судді з насмішкою.

Після короткого обговорення суд вийшов до нарадчої кімнати. Наталя залишилася стояти під дверима. Вона почула, як судді обговорюють вечірку в доньки прокурора, хто що питиме і кого запросили. Жодного слова про справу і про докази так і не сказали. Наталя згадала свої 11 років роботи. Диплом юриста, нескінченні години підготовки документів, судові засідання. І в цю мить її накрило болюче усвідомлення: нічого не змінюється.

— Я зрозуміла, що навіть після Майдану система залишається такою ж. З нашої мовчазної згоди ми дозволяємо цим людям керувати країною.

Справу Наталя програла. Вона вийшла з будівлі, перейшла дорогу, сіла на лавку у дворику на колишній вулиці Московській, що на Печерську. І заплакала. Тоді під судом, усвідомлюючи факт корупції та несправедливості, Наталя зрозуміла: чекати змін марно. Їх потрібно створювати самій. Вона поставила собі амбітну мету: популяризувати українську книгу та підтримати розвиток української мови.

1

Наталя народилася в родині юристів — батько був адвокатом, мама викладала право. Родина проживала в Дніпрі — місті, яке відоме своїми промисловими підприємствами та динамічним бізнес-середовищем. З 16 років Наталю цікавило, як працюють закони, як вони впливають на суспільство і бізнес, та чому одні компанії досягають успіху, а інші — банкрутують. Дівчина вступила до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого на заочне відділення. Це дало їй змогу одночасно працювати та навчатися. Вже в 17 років Наталія за допомоги батька отримала свою першу посаду — юрисконсульт в акціонерному товаристві. Це була жорстка школа життя, згадує Моспан. Вона готувала позовні заяви, вивчала закони, відвідувала судові засідання і щодня з огляду на юний вік мусила доводити свою компетентність:

— Ти заходиш у кабінет до людей, які вийшли з холодних темних часів і бачиш в їхніх очах скепсис. Мовляв, хто ти така, щоб до тебе дослухатися. Але згодом я зрозуміла: потрібен час. Авторитет виборюється знаннями, витримкою та готовністю працювати більше за інших.

Того ж року Наталя зустріла в Євпаторії киянина Олександра, який згодом став її чоловіком. Стосунки хоч і були на відстані, розвивалися швидко — Наталя сміється, що тоді кататися один до одного автобусами не було проблемою. Труднощі сприймалися легко, кохання давало сили чекати.

Наступні 3 роки Наталя багато працювала. Окрім юридичної практики, вона закінчила ще й бухгалтерські курси. Олександр тим часом готувався до їхнього майбутнього шлюбу, що для Наталі стало сюрпризом: «Буваючи у столиці, я не знала, що мій Саша будує будинок на Харківському масиві. Іноді проїжджала повз і думала, яке гарне місце — багато зелені й озер. Лише згодом дізналася, що саме там — наш майбутній дім».

Наталя переїхала до Олександра в Київ у 2006 році й тоді ж вони одружилися. За два роки народилася донька Ярина. Переїзд до столиці відкрив перед Наталею нові перспективи. Її чоловік спільно з братом та батьком працював у сфері архітектури та будівництва. Моспан почала заглиблюватися в юридичні аспекти цієї галузі. Наталя зареєструвала архітектурну компанію чоловіку, зайнялася юридичним супроводом його проєктів, а згодом почала вести бухгалтерію компанії.

Робота вимагала не лише знання законів, а й глибокого розуміння фінансових процесів. Наталя відчула, що їй бракує саме теоретичних знань у сфері економіки та бухгалтерського обліку. Це підштовхнуло її здобути другу вищу освіту. У 26 років Моспан закінчила Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «Облік та аудит». Тоді ж вона народила другу дитину — доньку Устину.

Після народження першої дитини Моспан вирішила виготовляти прикраси для себе та подруг. Іноді навіть продавала їх на ярмарках хенд-мейду. Після другої — навчилася професійно шити. Коли діти спали, Наталя проводила години за швейною машинкою. Експериментувала з кроєм, створювала одяг для себе, дітей та друзів, шукала натуральні тканини з оригінальними принтами. Як каже Наталя, після народження Устини, жага до життя й творчості лише подвоїлася.

2

У 2014 році в Україні відбулася Революція Гідності, яка стала переломною подією в історії України. Переломною вона була і для Наталі з Олександром. Обидва гаряче підтримували зміну влади та протестувальників на Майдані. Наталя каже — саме тоді вона зрозуміла, що настав час змін, коли не можна просто спостерігати. Революція лише зміцнила її переконання: потрібно інвестувати в майбутнє країни. І майбутнє починається з освіти.

Книги завжди відігравали в житті Наталі важливу роль. Наталя з дитинства вірила у силу слова. Книжки для неї були не просто історіями — вони ставали способом будувати зв’язки, пояснювати світ і зберігати культурну спадщину. Наталя розповідає, що саме читання книжок вголос допомогло побудувати міцні стосунки в родині. Відтак зародилася традиція: щовечора читати дітям. Наталя скуповувала всі україномовні дитячі видання, які тільки могла знайти. Та гарних книжок було небагато. Русифікація просочувалась в усі сфери життя, та водночас зникали можливості виховувати дітей в повністю україномовному середовищі. Для Моспан це було не лише питанням культури, а й питанням ідентичності.

Після Революції Моспан створила сторінку у Facebook і почала писати рецензії на дитячі книжки. Це був час, коли суспільство переживало трансформацію, і українська культура знову стала важливим елементом самоідентифікації. Її дописи швидко набували популярності: чесні, емоційні, сповнені глибоких спостережень і власного досвіду материнства. Вона не просто оцінювала видання, а розповідала історії — як ті чи інші книжки впливали на її дітей, що вони в них знаходили і які запитання ставили після прочитання.

Тоді ж Наталя почала задумуватися про щось більше. Вона розуміла, що якісної української дитячої літератури було критично мало. І якщо ніхто не почне виправляти цю ситуацію, наступні покоління зростатимуть без власного культурного коріння.

3

Ситуація в суді стала для Наталі каталізатором. Вона розуміла, що на тлі домінування російськомовних видань популяризувати український продукт буде складно. Але так само вона розуміла — це необхідний крок.

Наталя вирішила почати з онлайн-продажів. Вона відкрила онлайн-магазин «Моя книжкова полиця», де спершу було лише сто найменувань, але згодом асортимент розширився до тисячі. У 2015 році в історичному центрі Києва Наталія відкрила перший книжковий куточок у просторі «Циферблат» у дворику на Володимирський, а вже у 2016-му — повноцінну книгарню-кав’ярню на вулиці Євгена Чикаленка (колишня Пушкінська). Відкриття обійшлось Моспан в понад 600 тисяч гривень: кошти були прибутком з «Циферблату» та онлайн-магазину».

Полиці книгарні тривалий час залишалися напівпорожніми через дефіцит якісних українських видань. Щоб створити ефект заповненості, книги викладали розгорнутими, а не корінцями до покупця. Проте вже за місяць Наталя вийшла в самоокупність. Улюбленими її видавництвами були «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Видавництво старого Лева», «Наш Формат», «Три мурашки». Вона обирала винятково україномовні книжки за принципом змістовної глибини, сильного візуального стилю та цінностей, які здатні формувати гідну особистість.

У грудні 2017 року Наталя відкрила другу локацію — простору книгарню в Дарницькому районі Києва, поруч із метро Позняки. Вона обійшлася Наталі в 750 тисяч гривень, які вона реінвестувала із заробітку книгарні на Чикаленка. Моспан розуміла, що культурний простір у спальному районі не менш важливий, ніж у серці столиці.

Без залучення інвесторів та без вливань чоловіка Наталя реінвестувала прибуток у розвиток справи. У 2018 році вона заснувала власне видавництво «Моя книжкова полиця», щоб заповнити нішу якісної україномовної дитячої літератури.

Перша книга — «Історії про мікроби, для яких ти рідний дім» — побачила світ 18 квітня, за два тижні до народження її третьої дитини — сина Тараса. Авторка Клер Імер дотепно пояснювала малечі роль мікробів у житті, а також чому важливо дбати про гігієну та уважно ставитись до свого здоров’я. Передзамовлення клієнтів книгарень допомогли Моспан видати книгу яка одразу ж розлетілася повним накладом 2 тисячі примірників. Наталя особисто репрезентувала її на Книжковому Арсеналі, прямуючи туди одразу після третіх пологів.

Видавництво стало ще одним сміливим рішенням. Моспан констатує: «Жодних вивчень ринку і маркетингових досліджень — лише віра в потребу змін». За перший рік Наталія випустила 10 дитячих книг, серед яких серія «Крута математика» та «Крута історія України», які мали найбільший попит у батьків школярів.

Другий поверх однієї з книгарень Моспан перетворила на офіс видавництва, розділивши його з архітектурною студією свого чоловіка. Видавництво працювало за системою аутсорсу: перекладачі, коректори та редактори залучалися на проєктній основі. На постійній зарплаті була лише випускова редакторка. За кілька років книгарня-кав’ярня «Моя книжкова полиця» стала справжнім феноменом. Вона не продала жодної російськомовної книги за весь час існування і постійно була переповнена відвідувачами.

У 2019 році на Русанівській Набережній у Києві відкрилася нова однойменна книгарня Наталі, що стала новим культурним осередком на березі Дніпра.

Того ж року Моспан реалізувала проєкт книгарні на колесах, яка привозила книги в маленькі міста та села, що створювало доступ для ширшої аудиторії. Четверта «Моя книжкова полиця» відкрилася в Чернігові — вже за франшизою, придбаною у Наталії Моспан. Її заснували люди, закохані в українську книжку, які поділяли бачення Моспан: дитяча література має не лише розважати, а й плекати мову, культуру й самоповагу з найніжнішого віку.

4

Напередодні повномасштабної війни Наталя проінвестувала всі вільні кошти у відкриття однойменної книгарні в київському торгівельному центрі Respublika. На це пішли всі запаси коштів. А двадцять четвертого лютого Росія повномасштабно вдерлася в Україну.

Війна заскочила Наталю і її родину в їх заміському будинку. Перше, що вона зробила — перевела працівникам зарплати та аванси, аби вони могли себе забезпечити хоча б на перший час. Продукти, що залишились у кав’ярні, Моспан віддала територіальній обороні.

Нервова система Наталі була виснажена. Сама думка про можливу смерть дітей спричинила депресивний стан. Це підштовхнуло Наталю виїхати з України. Вибір пав саме на Францію — країну, куди вона давно мріяла поїхати у тривалу відпустку, якій, щоправда, судилося здійснитися у такий трагічний спосіб. За законом її чоловік мав право на виїзд, адже подружжя виховувало трьох неповнолітніх дітей.

Наталя залишала Україну в страху. Грошей не вистачало. Архітектурні контракти замовників її чоловіка були заморожені, книгарні та видавництво не працювали. Півтора місяця родина Моспан прожила у знайомих у Хорватії. Згодом вони поїхали у Францію, де отримали тимчасовий захист. Онлайн знайшли безплатний прихисток у Вільнев-ле-Монреалі. Але за 9 місяців переїхали на 20 км східніше, в Каркассон, де Наталя з сім’єю мешкають і тепер. Орендують квартиру, вартість якої близько 1000 євро. Пошук житла виявився викликом: попри закон, який забороняє виселяти багатодітні родини біженців, орендодавці здебільшого надають перевагу орендарям із безстроковими трудовими контрактами. Після п’яти змін тимчасового помешкання і десятка відмов, родина все ж знайшла дім у Каркасоні — за рекомендацією знайомих їм погодили оренду на три роки.

Майже весь 2022 рік Наталія перебувала в стані глибокої депресії. Бізнес в Україні відчув всі проблеми великої війни. Книгарні в Києві були повністю закриті в березні та квітні 2022. Саме в ці два місяці працівники не отримували зарплат, адже компанія не мала змоги забезпечити виплати. Покупці франшизи книгарні в Чернігові закрили книгарню і не попередили Наталію про своє рішення — вона дізналася про закриття вже постфактум, коли полиці були порожні, а приміщення майже звільнене. На той момент реанімувати простір уже не мало сенсу: ані книжок, ані команди, ані енергії для відродження не залишилось.

З травня книгарні Наталі почали поступово відкриватися — спершу на Позняках, згодом — на вулиці Чикаленка. Восени 2022 року Наталії вдалося відновити роботу видавництва, яке видало дві важливі книжки: «5 колосків» — про Голодомор, та «Дівчинка без імені» — глибоку історію про ідентичність і дитячі травми.

Для Наталії було критично важливо зберегти свій бізнес — не лише як справу життя, а як спосіб підтримати українську культуру, мову й команду, що повірила в неї ще до війни. Поки родина жила на заощадження, Наталя написала дитячу історію про багет «Une baguette», яка стала її першим літературним проєктом у Франції. Її спостереження за французами і їхнім життям стали основою для першої книги. Кожен момент, коли вона стояла в черзі, був для неї не лише простим рутинним процесом, але й важливою частиною адаптації до нового життя. Вона зрозуміла, що саме через такі моменти можна знайти внутрішній спокій. Наталя вирішила не віддавати свою книгу французьким видавцям, а ризикнула створити власне видавництво.

Моспан почала вивчати, як функціонує видавничий бізнес у Франції. Уточнювала деталі: як отримати ISBN, вивчала організаційно-правові форми видавничих компаній і була вражена тим, як легко можна було отримати необхідну інформацію. «Щойно я формулювала запит в google про видавництво чи публікацію книги, одразу знаходила на нього відповідь на державних ресурсах з покроковим алгоритмом та контактами». Це сильно відрізнялося від України, де бізнес часто стикається з бюрократією та змінами законів. Всі реєстраційні процедури у Франції відбуваються онлайн, а пізніше поштою надходять паперові документи. Але у французів інший підхід до покупки книг — вони часто обирають фізичні книгарні. Навіть якщо мають прямі посилання на онлайн-магазини, вони готові чекати, аби купити книгу, погортати інші й побалакати з продавцем.

1 вересня 2023 Наталя зареєструвала своє дитяче видавництво — Le Petit Canard, що в перекладі означає «маленьке каченя». Ця назва символізувала і її власний шлях в еміграції в спробах знайти своє місце.

Чоловік влаштувався на роботу в Тулузу. Діти звикали до французьких шкіл. Наталя акцентує, що у Франції мистецтву в школах та дитячих садках приділяється велика увага. Діти багато ліплять та малюють, беруть участь в арттерапевтичних заняттях, що сприяють розвитку креативності, самовираження та психологічної саморегуляції.

У березні 2024 року Наталія Моспан надрукувала «Une baguette» накладом у 2,5 тисячі примірників, інвестувавши в проєкт 10 тисяч євро. Вона щиро вірила, що історія швидко знайде свого читача, тому активно вкладалася в просування: запускала рекламу, працювала з блогерами. Однак попри всі зусилля, більшість накладу залишалася в гаражі.

У спробах знайти ефективні канали збуту Наталія ретельно аналізувала ринок: вивчала, хто є дистриб’юторами дитячих книжок конкурентних французьких видавництв, і надсилала їм персоналізовані листи з пропозицією про співпрацю. Проте жоден із них не погоджувався взяти нову невідому книжку до каталогу.

Раптовий прорив стався тоді, коли професійне французьке видання Livres Hebdo саме звернулося до Наталії з ініціативою написати про її видавничий досвід. Після цього до неї звернувся дистриб’ютор Pollen — і запропонував підписати контракт на розповсюдження книги. Pollen спеціалізується на дитячій літературі. Такий дистриб’ютор може органічно вписати нову книгу в уже сформований каталог, де її помітять читачі, налаштовані саме на цей жанр і стиль.

За умовами співпраці дистриб’ютор отримує 10% валових продажів. Крім того, частину прибутку (ще близько 25–30%) забирає дифузор — посередник між видавництвом і точками продажу. Наприклад, з вартості книги в 12 євро у видавництва в підсумку залишається приблизно 4 євро з кожного проданого примірника.

Окрім дистриб’ютора, Наталі знадобився і дифузор (diffuseur). У Франції саме він представляє видання у книгарнях, веде переговори з продавцями, організовує маркетингові кампанії та забезпечує видимість книги на ринку. Дифузор, каже Моспан, особливо важливий для малих і незалежних видавництв, які не мають власного відділу збуту. Завдяки дифузору книги потрапляють до більшої кількості точок продажу, що підвищує шанси на успішний продаж. Саме так сталося з «Une baguette» — коли з Наталею почав працювати дифузор, вона продала перші 1000 примірників.

Прибутку від Le Petit Canard Наталія Моспан поки не чекає. Іноземний ринок складно приймає нових гравців, конкуренція з місцевими видавництвами жорстка, а адаптацію українських видань під європейські вимоги Наталя називає довгою інвестицією в майбутнє. Французьке видавництво має потенціал для майбутнього розвитку, оскільки воно заповнює нішу для україномовної літератури, на яку ще не звертали уваги на західному ринку. Книги, що виходять під її брендом, можуть стати мостом між українською та європейською культурами, даючи змогу популяризувати українські твори серед міжнародної аудиторії.

В Україні Наталя заробляла, у Франції — вкладала. На прибуток з українського бізнесу Моспан видала 3 книги, витративши 36 тис. євро. Гроші пішли на реєстрацію видавничої справи, адміністративні дозволи, редактуру, переклад і друк книжок та участь у паризькому книжковому фестивалі.

За роки життя у Франції Наталія переконалася, що французи не надто відрізняються від українців. Проте є два важливі аспекти, які визначають місцеву культуру. Перша відмінність — це повага між людьми. Попри поганий настрій, французи не виводять емоції на тих, хто поряд. Друга — немає непотрібних чи непрестижних професій.

До еміграції Наталя знала декілька слів французькою і пам’ятала декілька рядків з «Марсельєзи». Зараз вона активно вивчає мову. Поштовхом стала невелика автомобільна аварія, в яку потрапила її родина. Жінка усвідомила, що не може пояснити ситуацію поліціянтам, бо вони не розмовляли англійською. Мова потрібна і для того, щоб налагоджувати справи видавництва. Моспан читала дитячі книжки, слухала пісні та перекладала — і це стало основними інструментами для вивчення. Без спеціальних курсів, завдяки постійній практиці, зараз вона вільно розмовляє на професійні та побутові теми.

5

Бізнесом в Україні Моспан керує дистанційно. Він залишився лише в Києві. З цього доходу та заощаджень родина живе і дотепер. Архітектурний бізнес чоловіка поки все ще не працює.

«За десять років існування ми стали символом відданості Україні, її культурі та мові», — каже Наталя.

Керувати двома бізнесами в різних країнах складно. На початку 2025 видавництво «Моя книжкова полиця» зіткнулося з серйозним викликом — випущений наклад книги «Детектив Дупка. Загадка пані у фіолетовому» (2 тис. примірників) довелося повністю утилізувати через технічну помилку. Файли скерували до друку без фінального узгодження з японським правовласником, що стало критичним порушенням договору. Попри багаторічний досвід, компанія вперше зіштовхнулася з подібним фіаско. У ситуації, коли репутаційні ризики могли перерости в юридичний конфлікт, видавництво ухвалило принципове рішення — не шукати компромісів, не переконувати правовласників у несуттєвості поправок, а визнати помилку та повністю утилізувати надрукований наклад. Це рішення стало маркером відповідальності та поваги до міжнародних партнерів. Японська сторона, своєю чергою погодилася надрукувати новий наклад у прискорені строки, аби українські читачі отримали свої примірники без значних затримок.

Помилка не зупинила попит. Попри кризу в сегменті дитячої літератури, книга продемонструвала дивовижний результат — половину накладу було передзамовлено ще до виходу. Це підтверджує, що ринок дитячої книги хоча й переживає падіння, починає відновлюватися. «Криза довіри — серйозний виклик для будь-якого бізнесу. Але вміння визнавати помилки та діяти прозоро лише посилює лояльність клієнтів. Видавництво робить ставку на якість, чесність і довгострокову перспективу», — каже Наталія.

Le Petit Canard — це продовження українського видавництва Наталі. Воно зосереджене на публікації творів українських авторів для французьких читачів, надаючи особливу увагу книгам, що зображають українську культуру. На сьогодні Моспан активно шукає інвесторів для підтримки та розвитку проєктів Le Petit Canard. Крім того, вона готова звертатися по державну підтримку у Франції, аби забезпечити майбутнє видавництва.

Зараз у портфелі видавництва 5 книжок. За контрактом з дистриб’ютором Наталя має видавати не менше 4 книжок на рік. З січня 2025 Le Petit Canard продали книжок на 6,362 євро (гроссо).

Видавництво також активно працює над розвитком онлайн-продажів, що створює для нього можливість вийти за межі французького ринку і популяризувати українську літературу на міжнародному рівні, включно з Amazon. Крім того, це дає змогу підтримувати доступність книг для ширшої аудиторії, зокрема для українців, які проживають за кордоном, а також для тих, хто цікавиться культурою України.