Потрібно лише одне «так», і воно вас знайде. Українець Дмитро Ільчук переміг понад тисячу конкурентів та отримав роботу в уряді Канади. Ось його шлях, принципи та поради щодо кар’єри і життя

Дмитро Ільчук переїхав із Києва до Торонто у 2018 році: його запросили на стажування в канадській податковій. На той час він вже мав ступінь магістра з економічної кібернетики Київського національного університету і набув досвіду у банківській сфері та в допомозі українській армії.

Після завершення стажування в канадській податковій, він пройшов кілька професійних стажувань у відомих канадських урядових організаціях, де отримав місцевий досвід для професійного зростання.

Тоді ж Дмитро долучився до волонтерських команд місцевих фахівців: хотів удосконалити англійську, розвинути контакти серед місцевих і здобути рекомендації та професійну репутацію в новій країні. Він допомагав новоприбулим із їхніми податковими звітами, пошуком менторських програм і організацією спільних проєктів із канадцями, серед яких — створення онлайн-курсів із вивчення англійської мови для постраждалих від війни українських дітей. Для цього він залучив носіїв мови та кількох англомовних викладачів із канадських шкіл, проєкт тривав три роки та охопив близько 40 дітей. Один із залучених викладачів Альфредо Гарсіа отримав за свою роботу волонтерський диплом-відзнаку Євромайдан SOS від Олександри Матвійчук — голови української організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року.

Аби знайти першу роботу в Канаді, Дмитро продовжував брати участь в багатьох програмах стажування і менторства, здебільшого в держсекторі провінції Онтаріо. Професійний ментор із муніципального уряду порадив йому подати заявку для роботи на місцевих, а згодом — і на провінційних виборах.

Так, отримавши перший досвід і рекомендації колег, наприкінці 2018 Дмитро подав резюме на посаду асистента головного аналітика до Офісу муніципальних судових служб Торонто. Конкуренція була шалена: на три місця претендували близько 1,5 тисячі осіб. Після двох раундів співбесід, перевірки української освіти, рекомендацій і відгуків із професійного минулого, Дмитрові запропонували перший шестимісячний контракт. Після його завершення, він отримав підвищення до посади аналітика й постійний контракт в департаменті бізнес-планування та оцінки ефективності роботи держапарату.

У 2020 році — з початком пандемії COVID-19 — за законодавством Канади держслужбовців усіх рівнів направили на допомогу критичним службам, що боролися з наслідками епідемії. Дмитра скерували до центрів допомоги літнім людям, а згодом — до притулків тимчасового проживання та самоізоляції родин, де він пропрацював протягом усіх хвиль пандемії: загалом 20 місяців спільно з медиками та службами критичного реагування. У 2021 році цю роботу Дмитра оцінили на найвищому державному рівні, згадавши його ім’я під час висловлення подяки працівникам критичних служб у парламенті Канади, а тодішній прем’єр-міністр Джастін Трюдо надіслав йому офіційний лист подяки.

Паралельно у 2021 Дмитро закінчив навчання в Університеті Торонто та отримав диплом менеджера міжнародних проєктів. Того ж року він подав заяву на магістерську програму з державного управління в Королівський Військовий Коледж Канади, куди його прийняли у 2022 після конкурсного відбору.

На сьогодні Дмитро працює старшим аналітиком у провідній проєктній групі одного з ключових департаментів муніципального уряду. Спільно з колегами готує аналітичні матеріали та рекомендації для оцінювання роботи служб департаменту та урядових проєктів.

Про роботу в Україні та Європі

Після закінчення університету я був фахівцем у банківському секторі, включно з міжнародними ринками. За програмою обміну два роки пропрацював у банках Німеччини та Франції, звідки повернувся в Україну в один із філіалів закордонного банку. У 2013 році я підтримав Революцію гідності, втративши через це роботу.

Коли у 2014 році Росія анексувала Крим і почалася війна, мої друзі пішли захищати країну. На жаль, кілька близьких друзів загинули в боях на Донеччині. Я хотів допомогти, тож долучився до волонтерського руху та об’єднував багатьох людей навколо термінових потреб військових. Завдяки моїм контактам і друзям в Україні та поза її межами, я знаходив необхідні засоби зв’язку, одяг, обладнання, харчування, медикаменти та разом із іншими волонтерами передавав це добровольчим підрозділам. У 2018 році, отримавши можливість стажування, поїхав у Торонто.

Про роль навчання

Живучи в Канаді й спілкуючись із місцевими, які вдало інтегрувалися в суспільство, я усвідомив важливість доступу до західної освіти для того, щоби бути справді конкурентоспроможним за кордоном. Раджу шукати та використовувати всі наявні стажування, волонтерства, менторські програми та освітні напрями, які вдосконалюють наші навички, мову і фахові знання. Також це добра можливість адаптувати резюме до місцевого ринку, підвищити його рівень конкурентоспроможності, отримати професійні рекомендації, швидко побудувати професійну репутацію, завести місцеві знайомства та знайти друзів.

Навчання в коледжах і університетах на різних програмах, включно з післядипломними, надає переваги кожному фахівцю з будь-якої країни.

Про волонтерство і стажування

Волонтерство і стажування — чудові способи швидко адаптуватися до більшості життєвих змін у будь-якій країні, не витрачаючи сил і часу на виклики, з якими стикаються майже всі мігранти. Завдяки волонтерству ви швидко зрозумієте різноманітні культури, погляди, робочі підходи та етику: як ладнати з людьми, приносити користь, ефективно співпрацювати та знаходити компроміси й досягати спільних результатів.

Тут роботодавці цінують ваші локальні досягнення, професійну активність і постійне навчання. Часто вони готові це навчання оплачувати, бо зацікавлені в розвитку власних працівників. Коли ви вивчаєте мови, стажуєтесь чи волонтерите, то справді набуваєте потрібних навичок і досвіду. Так ви демонструєте, що здатні до розвитку й адаптації. Це збільшує шанси на працевлаштування і додає конкурентних переваг серед усіх працедавців Північної Америки.

Про англійську

Спершу мою англійську, яку я вчив ще в Україні, розуміли лише в Україні. Але задля того, щоб конкурувати з місцевими, я працював над мовою, доки не почав вільно спілкуватися англійською.

У Канаді та США є специфіка проходження співбесід і типових завдань. Спершу я її не достатньо розумів, але завдяки менторський допомозі, рольовій практиці, роботі над помилками кожна нова спроба співбесіди допомогла мені поліпшити навички та досягти конкурентного рівня. Щоб якомога більше попрактикуватись у проходженні інтерв’ю, я спеціально для цього подавав резюме у такі великі компанії, як McDonald’s, Tim Hortons та Procter & Gamble.

Про інтеграцію

Усім новоприбулим, включно з українцями, спершу важко зрозуміти, куди рухатись і як використовувати потенціал. Раджу не знецінювати себе, а ставити на один рівень із людьми з інших країн, тому що ми всі маємо однакові початкові можливості. Ми нічим не гірші за тих, хто приїздить зі США, Франції, Іспанії. Національні особливості не пов’язані з професійним розвитком. Потрібно просто йти та пробувати. Десять разів вам відмовлять, а двічі — скажуть «так». Насправді, вам потрібне всього одне «так», і воно знайде вас рано чи пізно.

Фокусуйтеся на тому, що велика частина успіху залежатиме від вас і ваших дій у Канаді. Тут дуже люблять людей, які волонтерять, вкладаються і у власний розвиток, і в громаду. Крім ваших професійних навичок і знань, найважливіше для роботодавця — щоб з вами було комфортно, а не навпаки. У Північній Америці цінують командну роботу. Тож щоб успішно інтегруватися, важливо брати активну участь у житті громади: відвідувати професійні зустрічі, використовувати менторські можливості, ділитися своїми знаннями та успішною практикою, волонтерити та підтримувати інших.

Про менторство

У Північній Америці дуже розвинене менторство. Це професійний спосіб знайомства з новими людьми, розвитку своїх навичок і чудовий шанс зустріти спеціалістів із фахових середовищ.

Я почав брати участь у менторських програмах, вивчивши можливості, надані муніципальним урядом і організацією CultureLink, яка допомагає новоприбулим професіоналам із інтеграцією, підготовкою резюме і проходженням співбесід. Коли я потрапив на менторські сесії, то зустрів людей із канадської податкової, офісу ООН, банківських установ і державних служб соціальної підтримки. У професійному середовищі Канади дуже популярно бути ментором і важливо надавати підтримку як місцевим людям, так і новоприбулим.

Представники кількох банків, податкової служби та мерії Торонто ділилися своїм досвідом, чинними програмами стажування та навичками, необхідними для успішного проходження відбору на певні посади. Також вони пропонували індивідуальні зустрічі, щоби допомогти підготувати резюме та пройти інтерв’ю. Завдяки цим зустрічам я дізнався про інші організації, що проводять подібні заходи для новоприбулих. Хоча спершу мені ніхто нічого конкретного не пропонував, я продовжував шукати можливості. Зрештою мене запросили на стажування до адміністративного відділу школи Торонто, офісу податкової служби Канади, офісу ООН та офісу депутата муніципального уряду, де я виконував адміністративну роботу й консультував людей із громади. Це посилило моє резюме практичним локальним досвідом, який вимагають майже всі роботодавці.

Згодом я почав працювати на пів ставки в школі англійської мови для дорослих новоприбулих, допомагаючи їхнім інструкторам розвивати мовні навички мігрантів.

Пізніше подався на сезонний контракт для роботи на місцевих виборах у Торонто. Там познайомився з помічником депутата міської ради. Мені запропонували бути волонтером по вихідних в їхньому офісі та консультувати жителів району, підзвітного цьому депутатові. Канадські політики дуже відкриті до всього нового: збирають команди волонтерів із різними мовними навичками, щоб ліпше взаємодіяти з виборцями. Це чудово працює, бо люди бачать, що на їхні потреби зважають. Я пояснював їм, як депутат може допомогти громаді, які питання вирішує, як подати запит тощо.

Не варто думати, що волонтерство чи менторство забирає весь вільний час або особисте життя. Насправді, це як освіта, що відкриває більше дверей, а залученість може займати від одного до трьох днів на тиждень, просто треба шукати організації, досвід із якими буде справді цінним і допоможе рухатись уперед.

Щоб вижити в новій країні, паралельно зі стажуваннями та волонтерством я працював барменом, вантажником і будівельником. Але я знав, що хочу не просто вижити та застрягнути на роботах, які тут називають survival job, а зростати професійно задля поставленої мети.

Про першу повноцінну роботу за фахом

Депутат, з яким я співпрацював, запрошував нас на особисті зустрічі, під час яких цікавився історіями членів команди та нашими планами в Канаді. Я розповідав про себе, про український волонтерський рух і попередній досвід та про те, як можна вдосконалити нашу роботу.

На одній із зустрічей я запитав, чому мене не беруть на стабільну роботу. Він відповів, що мої бар’єри — лише в моїй голові: недостатня англійська, брак досвіду, відсутність місцевої освіти. Пояснив, що Канада відкрита для всіх, хто перебуває в країні легально. Він погодився дати мені професійну рекомендацію і порадив розглядати короткострокові контракти та погоджуватись на них: навіть на обмежені трьома місяцями. Він поділився зі мною контактом HR-менеджерки в мерії, яка одразу відгукнулася на моє повідомлення в LinkedIn. Вона надіслала посилання на вакансії, інструкції щодо правильного складання резюме, підготовки супровідного листа і подання заявки. Я все зробив, показав їй, вона перевірила, внесла правки, і я подав резюме одразу на кілька вакансій.

Згодом я пройшов два етапи співбесіди на позицію асистента аналітика. Тож та порада депутата справді допомогла мені використати усі можливості сповна.

Конкуренція була величезна — на три місця близько 1,5 тисячі осіб, я побачив це в онлайн-системі подання заявок. Під час першої панельної співбесіди, коли її проводили кілька представників команди найму, мене питали про мою українську освіту, надали аналітичне завдання, цікавилися нюансами держслужби та професійної активності в Канаді, а також запитали про мої місцеві рекомендації. Окремо поцікавилися емпатією, готовністю допомагати іншим і вмінням працювати з конфіденційною інформацією.

Я зробив усе можливе, щоб показати себе з найкращого боку, і мене запросили на наступний етап, який відбувся у будівлі мерії Торонто. Для мене він був найважчим, тому що я опинився поміж п’яти найкращих кандидатів, де ми мали виконати завдання за встановлений час — 45 хвилин. Кожному з нас надали вхідні дані, на основі яких ми мали написати аналітичний матеріал та рекомендації для офісу міської ради про те, як поліпшити держпослуги з фіксованим бюджетом. Я впорався за пів години, а решту часу перевіряв свою роботу. За тиждень мене сповістили, що я пройшов на фінальний етап, і попросили три моїх місцеві рекомендації.

Завдяки моїй попередній роботі всього протягом кількох місяців я мав змогу отримати рекомендації з офісу депутата міськради, школи та податкової служби. Я був дуже вдячний, що з усіма, хто їх надав, сконтактували, і я отримав чудові відгуки, що допомогло залишити позитивне враження про себе. Як результат — мені запропонували контракт помічника аналітика на шість місяців у департаменті судової служби міста Торонто. Весь процес найму на роботу тривав чотири місяці.

Перші чотири тижні я вчився та опановував законодавство і правила. Відділ у департаменті, де я почав працювати, займався аналізом роботи поліції, судів, підготовкою звітності для керівництва та оцінюванням роботи департаменту.

Так я пропрацював шість місяців, а потім у моєму департаменті з’явилася вакансія аналітика, на яку я пройшов додатковий конкурс і отримав річний контракт.

Про кар’єрне зростання

Через кілька місяців після того, як я отримав підвищення й перейшов на нову позицію, почалася пандемія COVID-19. За законодавством провінції Онтаріо, держслужбовці — найперші, кого залучають до допомоги критичним службам під час екстрених ситуацій. У такий спосіб усі ми отримали вибір: залишити роботу або погодитись на перерозподіл у критичні напрями міських служб. Я мав досвід роботи в умовах невизначеності в Україні, тож одразу розглянув другий варіант і погодився долучитися до команди критичних служб.

З квітня 2020 року і до останньої хвилі пандемії я працював з медиками та службами критичного реагування. Неочікувано для себе я здобув додаткову повагу й репутацію, що стали для мене як мігранта й українця великою відзнакою та гордістю.

Коли пандемія закінчилась, я повернувся у свій департамент, де пропрацював на посаді виконувача обов’язків старшого аналітика ефективності роботи судових служб, після чого успішно пройшов конкурс на вакансію провідного аналітика проєктів у новому підрозділі муніципального уряду.

Команда, до якої я долучився, також займалась аналітичною роботою, оцінюванням ефективності й керувала різноманітними проєктами в галузі енергетики, клімату та урядовими програмами поліпшення стану навколишнього середовища. Додатково я отримав змогу фінансування свого поточного навчання в Королівському Військовому Коледжі Канади.

Про особливості роботи на держслужбі

У Канаді, як і всюди, завжди є ті, хто критикує уряд. Але якщо ти не всередині системи, важко зрозуміти її роботу, цінність і суспільні пріоритети. В західних країнах держслужба — сервіс для громадян, тож люди оцінюють нашу роботу так само, як оцінюють якість усіх інших продуктів. Важливий фактор такої роботи — суспільна користь, а не прибуток. Тут немає інтриг через посади чи привілеї. Людина варта такої висоти, наскільки вартісні її навички, цінності та продуктивність. Система є сталою й традиційною, але до всіх поглядів, ментальностей та культур ставляться з однаковою повагою. Це, насамперед, помітно на муніципальному та провінційному рівнях урядового адміністрування, де кожен платник податків завжди цікавиться роботою держслужбовців.

Наприклад, може здаватися, що гроші варто спрямувати на парки чи басейни, але уряд спершу допомагає найвразливішим верствам населення. Аналітичні дані та сучасні методи аналізу чудово показують пріоритети та слабкі сторони програм, акцентують увагу на поточних проблемах і допомагають напрацюванню нових рішень для задоволення всіх соціальних потреб, за які відповідає той чи інший урядовий рівень.

Наразі я працюю за контрактом, і це звична практика. Його продовжують, якщо ти добре виконуєш свою роботу. У Канаді на держслужбі майже всі співробітники щороку мають конкурентну переатестацію та екзаменування, тобто проходять оцінювання своєї роботи перед кожним можливим продовженням контракту. Держслужбовців постійно мотивують і залучають до професійних курсів із підвищення кваліфікації та отримання специфічних навичок, які розробляють на основі щорічної атестації. Тож в уряді розуміють сильні і слабкі сторони кожного фахівця і потребу у професійному розвитку. Це допомагає тримати державні сервіси на високому рівні та вдосконалювати їх саме там, де потрібно.

Про те, чому навчився в Канаді

Проживання й робота в Канаді показують сотні культурних і професійних міжнародних практик, які можна запозичити, адаптувати та розвинути майже в кожній сфері нашого життя.

Тут я відчув справедливість, рівноправ’я і власну цінність як на людському, так і на професійному рівні. І це незважаючи на неймовірне різноманіття людей, шалену конкуренцію і прагнення до успіху. В цьому середовищі дуже зрозумілі суспільні правила життя і моделі поведінки.

Насправді, багато що залежить від тебе: від знань, умінь і старань, взаємодії з іншими, вміння і бажання додати цінність, а не від знайомств чи схем. Приємно працювати в середовищі, де успіх — це результат твоєї праці, а не впливу. Тут можливості є для кожного, хто готовий працювати та розвиватися.

Канада не ідеальна країна, але комфортна й молода, що постійно приваблює людей з усього світу, які хочуть змінити своє життя через самореалізацію. Це країна для тих, хто має сили та мотивацію, і де вік — лише точка старту. Моя мама приїхала сюди у віці за 60 років. Вона була вчителькою в Україні, але заробітки там були мізерні. Завдяки волонтерським і менторським можливостям вона поступово довела власну англійську мову до розмовного рівня, потім закінчила програму в коледжі й тепер працює в канадській компанії: допомагає літнім людям. Її шлях потребував великих зусиль, але він надихає не лише мене, а й всіх навкруги.

Я знаю багато історій, коли люди різного віку й можливостей, що мали велике бажання розвитку, хапалися за кожен шанс і досягали своєї мети. Я був ментором для багатьох із них, зокрема й для українців, які приїхали в Канаду після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Усі вони заслуговують, щоб їхні досягнення бачили й чули частіше, ніж критику. Так, буває важко. Іноді хочеться все залишити й повернутися, але важливо зосереджуватися на можливостях і рухатися вперед.

Про особливості адаптації українців

Коли люди з інших країн переїжджають, вони часто хапаються за будь-яку найменшу можливість облаштуватися тут. Багато мігрантів через важкі та небезпечні умови в своїх країнах розглядають Канаду з усіма її недоліками та перевагами як гарний варіант повного перезавантаження власного життя і відкриття можливостей, доступних у західних суспільствах. Іншими словами — ці люди бачать в Канаді чудовий наступний етап і своє майбутнє, попри усі можливі виклики в перші роки переїзду та адаптації в новій країні.

Мігранти з пострадянського простору, частиною якого є люди з України, часто вагаються, чи варто робити такі ж самі кроки, які були в інших приїжджих із усього світу. Як наслідок, наприклад, не розглядають тимчасову роботу на перший час, яка, звісно, не відповідає їхнім очікуванням та кваліфікації, або ігнорують потрібне й корисне волонтерство, вивчення мови нового середовища та потребу у розвитку через освіту. Мені траплялися випадки, коли люди з пострадянських країн критикували канадську систему, навіть не спробувавши її зрозуміти. Здебільшого вони намагалися застосувати модель поведінки зі своїх країн у місцевій спільноті, а це одразу мало ефект, протилежний до бажаного. На їхню думку, досягнення вдома — гарантія визнання за кордоном, яка автоматично має забезпечити таку ж позицію у суспільстві, як була раніше. Але в Канаді всі люди початково рівні й відрізняються лише висотою особистого прогресу. Тут необхідно доводити свої вміння в умовах справедливої конкуренції, і саме так діють багато мігрантів, усвідомлюючи свої сильні та слабкі сторони.

Важливо почати діяти з першого ж дня, тому що у кожного з новоприбулих час на дії обмежений візовим форматом — це може бути від року до трьох.

Я переконався, що дуже важливо розглядати всі можливості, обирати те, що підходить, і не витрачати час на критику чи сумніви — головне пробувати, бо це показує, що нам дійсно вдається добре, а що варто вдосконалити. Найголовніше — скласти план і рухатися вперед, не боючись помилок, бо вони точно будуть, але це — наш досвід, який свідчить про правильність напрямку. Навіть перша більш-менш стабільна робота — вже старт. На мою думку, головне — бути в англомовному середовищі, що дає змогу адаптуватись і вивчати подальші можливості серед досвідчених місцевих колег. А далі можна буде подумати й про освіту, і про кар’єрний розвиток. Тож чимало новоприбулих мігрантів із різних країн використовують кожну нагоду, працюють над собою і досягають успіху.

Щодо сильних боків: у Канаді усі можуть повчитись в українців здатності адаптуватись до криз і викликів. Але це можна застосувати не щодо всіх сценаріїв життя за кордоном, тому що в іншому суспільстві спілкування та робота з людьми, які мають геть інакший досвід і підхід, можуть становити суттєві складнощі.

Часом у Канаді українці здаються вже за перших труднощів, хоча мають тут в рази більшу підтримку, ніж вдома. Натомість вдома вони вміють долати виклики та виживати в найскладніших умовах.

Я помітив ще одну особливість: мігранти з інших країн часто обирають міста і провінції, де дешевше жити й більше шансів отримати постійну легалізацію та першу роботу, що допомагає їм якнайлегше стартувати. Водночас українці найчастіше їдуть до великих і дорогих міст, як-от Торонто, Чикаго, Ванкувер чи Нью-Йорк. Для мене загадка, чому люди обирають найважчі умови, потребу змагатися через величезну конкуренцію та найдорожче життя. На жаль, вони не помічають доступніших шляхів до успіху. На мій погляд, через такі додаткові перепони багато талановитих українців можуть програти цю людську конкуренцію одразу ж на старті.

Про можливості допомоги українцям

Якщо ти маєш достаток, ти можеш допомогти іншим. Але якщо ти в скруті, тоді сам потребуєш стабілізації становища перед тим, як будеш спроможним допомагати іншим. Українцям важливо знайти свій спосіб подбати про власні родини, що потім дасть сили на інші ініціативи.

Ті, хто приїхав до Канади за програмами, як-от CUAET, отримали унікальний шанс. Але, на жаль, не всім вдалося адаптуватися. Хтось не зрозумів систему, хтось не захотів або не зміг побачити цінності канадського суспільства, які надихають інших мігрантів. Це часто веде до розчарування, а зневіра зупиняє розвиток. Без бачення перспективи складно знайти мотивацію працювати над собою.

Та є й інші історії. Люди, які приїхали з вдячністю за можливість жити у безпеці, починають діяти і досягають мети. Я бачив багато таких прикладів і вірю, що важливо підтримувати тих, хто прагне змін і сам є їхнім творцем.

Багато людей не розуміють, що унікальність Канади в тому, що можна зберегти власну ідентичність і цінності, не ламаючи себе, а також водночас стати частиною західного суспільства, де твоя ідентичність є цінністю громади та твоєю особистою можливістю бути корисним у новому середовищі. Таким чином, можна залучати місцеві контакти до важливих ініціатив, пов’язаних із батьківщиною кожної людини, яка приїхала й живе в Канаді.

Я часто беру участь у різних ініціативах, спрямованих на допомогу Україні та новоприбулим українцям. Допомагають мої колеги й друзі, як із Канади, так і зі США. Що цікаво: усі місцеві знайомі залюбки долучаються до моїх подібних ініціатив, тому що свого часу я також зробив багато корисного для громад у Канаді. Спільно з моїми друзями з Канади та США ми створили неформальну мережу, яка обговорює корисні ініціативи, ділиться контактами й можливостями та на сьогодні вже допомогла сотням людей, включаючи українців в Україні.

Я й надалі продовжую здобувати свій другий магістерський ступінь, беру участь у професійних мережах, єднаю потрібних людей одне з одним і сподіваюся мати якнайбільше можливостей для реалізації добрих ідей та ініціатив як для України, так і для Канади.