Сьогодні як ніколи потрібно розповідати світові про себе — а сил на це найменше. Як Україна представляє свою літературу у світі — колонка Ірини Батуревич

Цей текст я пишу в літаку, що прямує до Франкфурта, на найбільшу європейську книжкову виставку Frankfurter Buchmesse — Давос книжкового світу. Сюди приїжджають поширювати ідеї, формувати культурний образ країн, укладати угоди і вести міжнародний бізнес. Україна вчергове матиме національний стенд, але цього року українські компанії їдуть сюди «напівживими» — одразу після знищення російськими ракетами і дронами третини книжкового ринку. Багатьом українським видавництвам сьогодні взагалі не до міжнародних подій: хтось втратив усе й уже не має з чим приїхати, хтось намагається врятувати залишки накладів, релокуватися, підготуватися до зими, знайти хоч якісь обігові кошти, щоб продовжити свою справу. Навіть один з найяскравіших видавничих успіхів року — видавництво «Основи» — спершу заявило, що, ймовірно, їхній стенд буде стояти порожнім.

Останні 20 років я працюю з книговиданням і літературою — спершу в Україні, а далі й поза її межами. Спочатку мріяла, що колись в Україні сформується національний книжковий ринок, потім — що українська література стане видимою за кордоном, ще згодом зрозуміла: для мене важлива не так етнічна чи геополітична прив’язка літератури, як сенси і досвід, що їх вона несе у світ. А далі сталося 24 лютого, і тепер наші сенси та досвід як ніколи важливо робити видимими. Усі ми працювали над цією видимістю у 2022 і 2023 роках — з великими зусиллями, але на адреналіні. Тепер, коли життя в Києві та інших містах стало нестерпним через російський терор, а виснаження відчувається як майже летальне, українська міжнародна присутність має бути ще гучнішою. Але робити це все важче.

Наприкінці 2022 року я стала співзасновницею «Українського клубу Монреалю» — організації, що популяризує українську культуру в Канаді. Цьогоріч ми вже вп’яте організовуємо український стенд на Salon du Livre de Montreal — найбільшому франкомовному книжковому ярмарку Канади. Торік ми привезли до стенду зіркових гостей — володаря «Оскара» й автора чудової книжки Carnets d’Ukraine Мішеля Азанавічуса та історикиню й дослідницю історії Східної Європи Марсі Шор. Були книжки, чудові гості — справжні друзі і амбасадори нашої країни. Але не було жодного автора з України.

Українські автори не змогли приїхати. Одна з причин — нам забракло грошей. Мінімальна вартість приїзду гостя — $5 500, а ще треба зібрати кошти на оренду бодай десятьох квадратних метрів виставкової площі й привезти хоча б 100 якісних книжок у перекладах. Цьогоріч у нас більше фінансових можливостей — ми заручились підтримкою надійних партнерів, серед яких Українська каса Desjardins, Літературний фонд Пітерсона, Фундація Шевченка, Посольство України та Український інститут книги, а ще виграли грант фонду «Відродження». Та гроші — не єдина перешкода.

Найскладніше — фізична можливість українського автора приїхати: залишити родину в місті, куди постійно прилітає; відпроситися у командира чи призупинити волонтерську діяльність; податися на візу, яку можуть і не дати (ти ж лише письменник? де твоя постійна високооплачувана робота?); їхати два-три дні й відходити від джетлагу вже на події. Скільки сил це коштує, якщо відпустки не було з 2022 року?

Росіяни не знають цих проблем. Їхні «осередки російської культури» працюють за державні гроші, подекуди навіть за кошти платників податків країн, де вони зареєстровані. Один із таких осередків нарешті з тріском закрили в Берліні. Ми не «маленькі люди», що виконують доручену програму, тож працювати доводиться в десятки разів більше. Я вдячна кожному митцеві, який знаходить час виступати на світових сценах, писати нове, розповідати про українську історію і водночас збирати на такмед і автівки для військових.

Я долетіла до Франкфурта. Видавництво «Основи», що торік отримало спеціальну відзнаку від Франкфуртського книжкового ярмарку в межах премії «Читомо», вперше представить тут свій окремий стенд. На ньому буде моя улюблена книжка серед цьогорічних дебютів — «Сиґінь Ірвінг» Катерини Тромпак. Цього року на Salon du livre de Montreal у Канаду приїдуть дві українські авторки, яких ми дуже чекаємо.

Ми продовжуємо робити свою роботу. Література, як і культура загалом, не зупинить війни й не змінить ходу історії. Проте ідеї, які вона створює, і питання, які ставить, мають таку силу. Тому я досі мрію, щоб українська культура і література прозвучали у світі. Але тепер ця мрія конкретніша: я хочу, щоб у нас вистачило на це сил.

• Кожен може допомогти: підписатися на «Читомо» і поширювати інформацію про українську культуру; підтримати редакцію на Патреоні; долучитися до організації події для українських дієвців культури або до проведення збору. Сьогодні кожне зусилля — надзвичайно цінне, бо тих, хто має сили, залишилося небагато.