Ми запускаємо колонки, розсилку і нову серію інтерв’ю. У своїй першій колонці головна редакторка Yellow Blue Юліана Скібіцька розповідає не тільки про те, як це буде виглядати, а й про те, як ми можемо допомогти одне одному в складні часи.
Нещодавно я повернулася з короткої відпустки в Румунії. Головне, що я робила весь час, поки була там, — спала. Вночі, вдень. Знайомі, що виїхали з України в Румунію десь півтора року тому, навіть спитали, як я можу так багато спати. Коли я відповіла, що погано сплю в Києві, додали: «Ну, ми теж».
Якби я описала цю ситуацію в Threads, це був би черговий срач про те, як люди, що виїхали за кордон, відірвані від реальності. Але це не так. Ці самі знайомі теж пережили вибухи й так само здригалися, коли вночі на морі хтось запустив феєрверки. Я знаю людей, які виїхали за кордон і так важко пережили еміграцію, що це серйозно позначилося на їхньому житті. І знаю тих, хто вирішив повернутися з мотивацією: «Краще під бомбами, але вдома».
У соцмережах люблять мірятися горем, і це стосується не тільки тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Чи мають право мешканці західних областей писати, що їм страшно, коли над домом летить дрон? Адже в Києві такі дрони літають майже щодня. Мешканці Запоріжжя скажуть, що киянам не можна жалітися — по них не б’ють КАБами. Кожен за бажання може сказати, що йому гірше. Але наш досвід різний, і це нормально. Нам не потрібно змагатися в тому, кому важче, щоб визнавати біль одне одного.
У моїх інтерв’ю різні люди говорять одну схожу думку — ми не можемо розкидатися українцями, бо інакше українців не залишиться. Ті, хто поїхав, і ті, хто залишився, — частина однієї нації, яка вимушено стала глобальною. Це реальність, яку треба прийняти. Ми можемо по-різному переживати війну, мати різний досвід і навіть по-різному бачити своє майбутнє. Але це не робить нас «не такими» українцями.
Наша команда теж розкидана як по світу, так і по Україні. Ми переживали депресії в еміграції, масовані атаки балістики в Києві, КАБи в Харкові. Наші рідні живуть у прифронтових містах і помирають в окупації. Замість того, щоб сваритися, ми намагаємося знаходити підтримку одне в одному. Наприклад, надсилаємо в Канаду посилку з українськими смаколиками або купуємо зарядну станцію тим, хто живе в Україні. Нам не треба конкурувати в тому, кому гірше. Нам треба знати, що в нас є ми.
Цієї осені Yellow Blue запускає три важливих проєкти.
- Перший — на нашому сайті з’являться колонки. В них різні люди в Україні та за кордоном розповідатимуть про свій досвід. Запевняємо вас, що це буде цікаво. А якщо у вас є ідея колонки — напишіть нам на редакторську пошту: [email protected].
- Другий — серія інтерв’ю з тими, хто виїхав з України і повернувся, з тими, хто живе на дві країни, і з тими, хто продовжує допомагати Україні в еміграції.
- Третій — розсилка Yellow Blue. Раз на два тижні будемо збирати в одному листі найцікавіші історії, героїв і знахідки про українців у світі та в Україні. Це буде не просто добірка матеріалів із сайту, а окремий редакційний продукт із тим, що ми побачили, прочитали й вважаємо важливим.
Головна місія Yellow Blue — робити українців помітними. Ми й надалі будемо впроваджувати нові формати — слідкуйте за нашим сайтом. Можливо, потім вам захочеться написати в Threads не тільки про те, що важко, а й поділитися тим, що допомагає вам це пережити, — і тим, чим ви можете підтримати когось іншого.
