«Не треба бути нотаріусом, якщо не хочеш». Як Богдан Бондаренко із викладача теорії права став виробником електрогітар

Як ви прийшли від викладання юриспруденції до музики й гітар?

Ще підлітком я захопився музикою. Якось на телеканалі MTV побачив неймовірний кліп британського гурту Muse — у їхнього лідера Метью Белламі була нестандартна цікава гітара. Мене це так вразило, що змінило моє життя. Я зрозумів, що хочу рухатись в цьому напрямку [виготовлення гітар]. Та насправді це було моє паралельне життя: я також викладач акустичної, електрогітари та бас-гітари. Першу гітару я собі купив, розбивши дитячу копилку. Загалом я граю на гітарі 18 років, з них 7 років викладав у київських приватних школах, грав у гуртах, брав участь у фестивалях і був автором музики. Навіть у власному університеті, де працював на кафедрі права, заснував музичну студію студентського парламенту.

Але створення гітар — це ж не тільки любов до музики. Ви самотужки робите креслення, дизайн, розрахунки, технічну частину?

Так, у мене потяг до гітар зійшовся з пристрастю до креслень: коли був малим, замість дитячих малюнків робив креслення чорно-білі, з примітками: до потягів, кранів, човнів. Тепер роблю для гітар: креслення для виробництва, візуальний рендер для клієнта: на момент замовлення клієнт бачить, який вигляд матиме результат.

Як прийшла ідея створювати гітари з нуля?

Я почав досліджувати тему. Виявилося, що гітари, які використовував фронтмен Muse Метью Белламі, власноруч робив англійський майстер, в магазині їх не можна було придбати і навіть неможливо замовити в майстра: повний ексклюзив, разове виконання. І це стало поштовхом розібратись, як це роблять: у 2009 я зробив першу гітару для себе, а далі почали замовляти друзі. У 2011-2012 роках я продавав гітари по $500-700 на OLX.

Як і коли виникла власна компанія?

У 2019 році я разом із командою заснував компанію Bond Guitars. Нас було і лишається шестеро: я та дружина у Відні, а в Києві — три майстри та дівчина, що веде SMM. На початку замовлення коливались від $700 до $1000, а пізніше вийшли на інший рівень. Бізнес призвів до того, що ми з дружиною врешті оселились в Відні. Я зрозумів, що ми можемо розширити географію і заснувати новий хаб у ЄС: зареєструвати бізнес, відкрити шоурум та працювати з клієнтами безпосередньо звідси. На момент анонсу торгової марки ми були брендом, який працює всередині країни, закордонних замовлень було небагато. Повномасштабне вторгнення це змінило: з’явився міжнародний інтерес до України. Змінилась і ситуація на ринку: українським музикантам стало трохи не до гітар, а за кордоном, навпаки, хотіли спробувати українську продукцію.

Чому така назва — Bond Guitars?

До 2019 я називав гітари B.Bond — Богдан Бондаренко. Після того виник концепт слогану Bond to music — ідея, що наші продукти це зв’язок із музикою. Бо для декого музика — засіб отримати легкі гроші, генерувати треки через штучний інтелект та продавати їх, або робити поверхневий шоу бізнес, а не мистецтво.

На початку ви виготовляли гітари самотужки. Коли набрали команду?

Коли зареєстрували торговельну марку в Україні: я юрист, дружина також, тому ми одразу робили усе належним чином. Від моменту анонсу компанії склад дещо змінювався, але із часів вторгнення ми тримаємось одного складу. Я засновник фірми та Head Luthier, тобто головний гітарний майстер і дизайнер. Майстри працюють у Києві. Дружина займається організацією, деякими правовими питаннями, допомагає готуватись до виставок.

Де ви робили свої перші гітари? Для цього ж потрібна майстерня?

Перші 10 років я працював в особистій майстерні, яку обладнав у невеликому будинку батьків в Київській області.

Виробництво гітар потребує окремих приміщень для різних робіт?

До переїзду в мене було непогане приміщення у віддаленому районі Києва: три поверхи, майстерня і частина виробництва, там для різних операцій були різні цехи. І був гітарний шоурум для клієнтів і зйомок, його я і перевіз у Австрію: тепер наш шоурум у Відні — буквально 30 квадратів, півтори кімнати.

Із цехами у Києві постійно траплялись пригоди: то рейдерське захоплення, то під час повномасштабного вторгнення російські ДРГ заблокували цех, і від нас відмовилась охоронна компанія. Під час атак росіян на українську інфраструктуру і блекаутів почала підгнивати деревина, пристрої іржавіти, також були обстріли цеху росіянами. Ми постійно вкладали гроші й робили цехи заново. Врешті розосередили виробництво по майстернях учасників команди.

Як відбувається процес, яка ваша роль у створенні гітар?

Процес починається з мене. Я роблю, умовно кажучи, генеральний план гітари та дизайн, замовляю шаблони, які дуже точно нарізаються за допомогою лазерної технології. В нас є кілька майстерень у Києві, де спочатку виконують роботи по деревині, далі допрацьовують, фарбують, встановлюють лади. І зазвичай після того гітару передають до мене у Відень для того, щоб я зробив всі фінальні операції, підготував її та передав клієнту.

А хто фізично виготовляє корпус і деталі гітар?

Є відомий в Україні барабанщик культового гурту важкої музики «Кому вниз» Євген Разін. Він відомий гітарний майстер, робить нам фарбування, встановлює лади. З ним працює його помічник Тарас, який є майстром по дереву. І є також відомий в Україні майстер Олексій Гранкин, який робить грифи і використовує ЧПК-технологію, точну лазерну різку, композитні матеріали.

Скільки часу потрібно, щоб виготовити одну гітару?

Мінімум три-чотири місяці. Залежить від того, чи це серійна модель, яку ми вже робили, чи індивідуальне замовлення, де є унікальні особливості. Нещодавно ми робили дуже нестандартну бас-гітару для клієнта з США — з отворами наскрізь. Або нам замовили гітару, в якої прямо в корпус вбудований гітарний ефект — педаль — і є можливість керувати нею правою рукою. Зазвичай гітарні ефекти на підлозі й керуються ногою. Цю гітару ми робимо вже трохи більше за чотири місяці.

Хто ваші основні замовники на сьогодні?

Їх три категорії:

• Перша — українські музиканти, як от Міша Крупін з гурту Corruption.
• Друга категорія — інтернет-блогери. В нашому випадку це дівчата-гітаристки, популярні в соцмережах. Ми стали відомими завдяки одеській блогерці Tasha S. Вона мала 30 тис підписників у інстаграмі, коли ми почали робити гітари для неї, зараз має 2 млн і ще близько 6 млн в TikTok. Мабуть, це найпопулярніша блогерка-гітаристка. І також дуже відома українська бас-гітаристка Катерина з гурту Driedsugar, для якої ми робимо баси.

• Третя категорія клієнтів — закордонні музиканти, які щодня користуються інструментами, бо професійно займаються музикою, мають багато концертів та записів у студії. Тут можна згадати Вільяма Давела, басиста гурту Zak Salt Band зі Сполучених Штатів.

Як про вашу компанію дізналися світові музиканти, ви мали рекламу?

Цікаве питання, бо найбільше про нас дізналися після благодійної лімітованої колекції Support Ukraine із шести інструментів. Корпуси гітар ми виконали в кольорах українського прапора. І зробили їх у стилі Hard Relic — це ніби дуже зношена гітара, на якій грали 70 років, у подряпаних, нерівностях. Для виготовлення голівок грифу гітар ми використали металеву пластинку з браслету United 24 з останньої партії сталі заводу «Азовсталь». Ідея була глибинна: це відображало стан українського народу після вторгнення Росії в Україну. Це зрезонувало міжнародній гітарній спільноти, всю колекцію купили гітаристи зі США. Ми переказували 60% вартості в фонди, пов’язані зі ЗСУ. Покривали тільки свої окремі витрати. Ми і зараз передаємо певну частину доходу на такі потреби, але не анонсуємо цього.

Саме після цієї колекції нас побачили в світових пабліках. І запросили взяти участь у виставці Guitar Summit у Німеччині. Кажуть, це найбільша гітарна подія в Європі, але насправді це найбільша гітарна подія у всьому світі. Більша за неї тільки Namm Show у США, але вона загалом музична, а не гітарна.

Яким чином вас знаходять замовники?

Здебільшого — через інстаграм і рекомендації спільноти, і багато хто знає завдяки нашим клієнткам-блогеркам.

Які є поширені запити клієнтів, чи є якісь популярні стилі, тенденції?

Інколи робимо гітари-вінтаж, за класичною старою технологією, використовуємо матеріали, які були ще в 1950-ті. А інколи навпаки — замовляють дуже авангардний модерн і щось ультрасучасне, незвичне.

Чи бувають складнощі з клієнтами в плані оплати або вимог?

Із клієнтами зазвичай все супер, тому що це люди, які вже пройшли довгий шлях у своїй пристрасті до гітар. Здебільшого всі починають із бюджетних інструментів. Після того в кожного гітариста є ера Fender або Gibson, це дві найвідоміші компанії, однак то серійне виробництво. Але так, інколи трапляється, що хтось дуже прискіпливий і може вимагати від нас ультрадрібниць: побачив цятку на покритті корпусу і хоче, щоб ми повністю переробили покриття. Це трапляється рідко.

Який у вас середній чек одного замовлення?

Окрім гітар, ми продаємо гітарні знімачі, педалі ефектів, мерч, стікери. Якщо йдеться про гітари, ціна базової моделі стартує від €2000. У середньому, ми виготовляємо 15 гітар на рік, це професійні інструменти високого рівня, тож і ціна вища за масмаркет. Але здебільшого люди купують Custom Shop. Це унікальна гітара, зроблена під замовника, з урахуванням його потреб і побажань, часто в дизайні, який не можна повторити, а позаду написано, що вона виготовлена спеціально для цього клієнта. Такі замовлення коштують €3200-3500. Ці гітари залишаються з людиною на все життя.

Скільки коштує доставка, наприклад, у США?

Залежить від того, це гітара чи бас, бо бас важчий, і який чохол або кейс обирає клієнт — стандартний, зимовий чи ущільнений. Але це в діапазоні €120-190.

Із ким у вас конкуренція і наскільки вона жорстка?

Конкуренції із подібними крафтовими виробниками немає, бо у кожного свій вайб, свої технологічні рішення, власний архетип гітари. Наприклад, ми робимо шестиструнні гітари, а зараз популярні семи-, восьми- і навіть дев’ятиструнні для дуже важкої музики, і деякі роблять headless — безголові гітари, де налаштування звуку відбувається на корпусі, для авангардної музики. А вступати в так званий червоний океан конкуренції із мастодонтами типу Fender і Gibson просто ніхто не буде, бо в них свій історичний спадок у музиці.

Що було найскладнішим для нового старту в Австрії?

Усе: адаптація, мова, гроші, реєстрація. У порівнянні з іншими країнами, Австрія не є friendly для початку малого бізнесу. Але це чудова країна для життя. Ми швидко прийшли до ідеї про Австрію, адже було зрозуміло що, наприклад, Польща з урахуванням особливостей ринку і продукту, не для нас.

Переїзд став можливим завдяки кільком подіям: найважливіше, що наш бренд прийняли у Європейську міжнародну гільдію виробників гітар. Туди складно потрапити тому що єдиний варіант — показати приклади своєї продукції комусь, хто вже бере участь в гільдії. Дуже досвідчений лютьє — так називається майстер виготовлення гітар — має детально оцінити якість роботи. Якщо вона відповідає рівню, тоді гільдія розглядає заявку на вступ. Наскільки мені відомо, ми — єдиний український бренд, якому вдалося вступити в цю гільдію. І так само щодо Guitar Summit у німецькому місті Майнгейм: ми єдині, хто щороку представляє там українські гітари.

Яка ваша творча мета зараз і амбіція для розвитку Bond Guitar?

Хочемо, щоб українські гітари побачили в єврозоні, США, Японії, Австралії. Так сталося, що більшість клієнтів зі США, і з ними зараз є складнощі через митну політику чинного президента США [Дональда Трампа]. Це проблема суттєва: австрійська пошта взагалі відмовляється туди доставляти у зв’язку з цією митною ситуацією, і знаю, що не лише австрійська. Але в мене взагалі доволі нестандартний шлях: не треба бути нотаріусом, якщо ти не хочеш ним бути. Я пройшов від юриспруденції і кандидата юридичних наук до виробника електрогітар, який представлений на міжнародній арені. І зараз я вірю, що у світі хтось шукає наші гітари, але просто ще не знає, що ми вже існуємо.