Костюми Indposhiv носять Зеленський, Залужний і ще сотні людей. Власниця бренду Катерина Возіанова розповідає, як прийшла до цього — інтерв’ю в її ательє у стилі «Кінгсман»

• Катерина Возіанова — 41-річна підприємиця з Києва. Перед тим як почати власну справу, працювала маркетологом у великих компаніях — Gillette та Procter & Gamble. У 2009 році заснувала Indposhiv — бренд класичного чоловічого одягу, який майстри шиють за індивідуальними мірками клієнта.
• З 2014 року невелика частина команди Indposhiv щомісяця їздила з транк-шоу в Лондон. Через карантинні обмеження під час епідемії COVID-19, а згодом повномасштабне вторгнення, Indposhiv тимчасово припинив поїздки за кордон.

• У 2022 році бренд запустив колекцію готового одягу, який можна придбати на сайті Indposhiv. Це аксесуари, вишиванки, футболки, сорочки, брюки, шорти, піджаки та верхній одяг. Вишиванку кольору хакі у серпні 2022 року вдягнув президент України Володимир Зеленський. У 2024 році бренд знову вийшов на міжнародний ринок і відтоді щомісяця їздить з транк-шоу у Відень. У 2025 в Indposhiv працює близько 50 людей, 80% з них — майстри, які створюють костюми. Щомісяця вони відшивають 30—35 костюмів, це вдвоє менше ніж бренд виготовляв до повномасштабного вторгнення.

Перед інтерв’ю Катерина Возіанова сидить у барі в її клубному будинку Indposhiv Bespoke House. Інтер’єр, який вона створила сама, такий же, як класичні костюми Indposhiv — вишуканий, мінімалістичний і у стилі фільмів про шпигунів «Кінгсман». Катерина вперше у будинку після відрядження. Вона повернулася з транк-шоу — щомісячної поїздки у Відень, де спільно з закрійником зустрічається з клієнтами в апартаментах у центрі міста. Майже половина покупців у Відні — австрійці.

Регулярні відрядження й швидкий темп роботи — рутина для Катерини. В Indposhiv вона займається маркетингом, продажами та іміджем бренду — наприклад, обирає обличчя кожної колекції. Ним часто стають клієнти Indposhiv, з якими Катерина знайомиться, коли вони відпочивають в барі її клубного будинку.

До Indposhiv ви шість років працювали маркетологом у великих компаніях — Gillette та Procter & Gamble. Як виникла ідея створити бренд класичного чоловічого одягу?

У 2009-му, у 25 років, я пішла з Procter & Gamble працювати на тата [Федора Возіанова]. Він дуже талановитий і прискіпливий до якості дизайнер, його продукт реально класний. Але про тата мало хто знав, хоча він один із перших українських дизайнерів. І я розумію чому — у нього не було маркетингу і бізнес-бачення… Я думала, що прийду до нього й побудую бізнес-систему, яка працювала б. Коли я почала її створювати, у нас виникли конфлікти. Він казав, що я можу все зруйнувати зі своїм підходом великої FMCG компанії. Я була зовсім іншої думки, тому сказала: «Папа, чао».

Мої амбіції не дозволяли мені повернутися у FMCG компанії, бо я вже всім сказала, що йду у власну справу. Спільно з помічницею думала, який бізнес створити, плюс-мінус знаючи ринок. Міркувала не з погляду споживача, а з погляду керівника: як наймати працівників і яка їхня вартість. Ми вирішили створювати чоловічий одяг, тому що це не потребує великих інвестицій й жодного дизайну, тому що класичний одяг — це не про дизайн. І з цим ми зможемо впоратися самі.

Хто були першими клієнтами Indposhiv?

Мій бойфренд і його друг, на яких ми тренувалися, щоб зрозуміти, як виглядає процес [виготовлення костюма], скільки часу він триває і скільки примірок нам потрібно. Тобто відпрацьовували всю систему роботи. Третім клієнтом був іноземець, генеральний директор представництва страхової компанії в Україні, який прийшов до нас із контекстної реклами. Він замовив костюм-трійку. Також одним із перших клієнтів був друг мого теперішнього чоловіка — Максим Нефьодов, який залишається нашим клієнтом досі.

А хто були первинними інвесторами Indposhiv?

У нас їх не було і немає зараз. Ми запустили Indposhiv на гроші з моєї останньої зарплатні в Procter & Gamble, це десь $2000. Бізнес-модель для пошиву на замовлення не вимагає великих інвестицій. Обладнання взяли в оренду — і я домовилася про низьку ціну, це були смішні гроші. Тоді я розуміла, що навіть якщо місяць сидітимемо без замовлень, я зможу із відкладених грошей сплатити оренду й зарплатню моїй команді з двох людей: помічниці й кравцю.

Ми починали у кризу 2009 року, і у цього навіть були свої переваги. По-перше, багато приміщень можна було орендувати за смішні гроші, і за нашою концепцією офіс мав бути в історичній будівлі, в історичному центрі Києва. Але наше перше приміщення мало, чесно кажучи, жахливий вигляд. За два дні ми зробили невеличкий ремонт власноруч, але воно все одно було не дуже. По-друге, звільнилося багато людей. І тоді мені здавалося, що на ринку безліч фахівців. Потім я зрозуміла, що класних і талановитих ніхто не звільняв. Але ми все одно знайшли професійний персонал.

З роками Indposhiv виріс до понад 50 осіб у штаті. Це п’ятеро провідних закрійників країни, талановиті майстри, менеджери та стилісти. Над кожним костюмом працює ціла команда: стиліст, який на зв’язку з клієнтом 24/7 і допомагає йому обрати тканини й фасон, закрійник, який відповідає за те, щоб костюм сів ідеально, розкрійник, помічник закрійника, конструктор, майстри, які обробляють тканину, шиють костюм і роблять усю ручну роботу, наприклад, вишивають ініціали клієнта.

Коли ви вперше вийшли на міжнародний ринок?

Ми почали працювати в Лондоні у 2014-му. Цьому передували два випадки. У 2013-му ми запросили до себе відомого кравця з Savile Row, щоб він засвідчив, що ми шиємо костюми за стандартами британської гільдії кравців. Тоді він вперше приїхав у Східну Європу і був вражений, що в Україні є майстерня, яка шиє з такою якістю, і підтвердив, що ми працюємо їхніми за стандартами.

Ми багато розпитували його про те, як виглядає процес на Savile Row. Мене вразило, що у них велика черга замовлень, але взагалі немає реклами. Їхні костюми тоді коштували близько 3 тисяч фунтів. Вони виготовляли їх від чотирьох до шести місяців — і це не заважало людям ставати у чергу й чекати. А ще у них клієнт проходив 3—6 примірок, щоб отримати костюм. А наші клієнти казали, що дві-три примірки тривають забагато часу…

У 2014-му році до нас звернувся власник агенції в Лондоні, який просував українські бізнеси у Великій Британії. Він сказав, що багато про нас чув і хоче з нами співпрацювати — організовуватиме нам клієнтів, а ми відшиватимемо костюми на партнерських умовах. Тоді ми зрозуміли, що наша якість гідна, наш сервіс кращий ніж в ательє на Savile Row, і ми можемо працювати в Лондоні.

У 2014-му році відбулося наше перше транк-шоу. Не можу сказати, що це був суперуспішний успіх. Було дуже важко, бо ми стикнулися з великою конкуренцією, яку не прогуглиш. У багатьох ательє, які там працюють, навіть немає сайтів. Наша помилка була в тому, що ми завжди орієнтувалися на Savile Row, хоча багато майстрів приїжджають з транк-шоу з Азії та Східної Європи… Але це все одно було дуже цікаво. Потім почався ковід і велика війна, тому ми в транк-шоу не їздили.

Як ви працювали на початку повномасштабного вторгнення?

У березні 2022-го ми зробили сертифікат [на будь-яке замовлення в Indposhiv] на суму €350, який продавали за довоєнним курсом. Його купили приблизно 60 людей, завдяки ним ми виплатили зарплатню в березні, хоча ніхто тоді не працював. Це показало нам, що наші клієнти — дійсно найкращі чоловіки нашої країни. І саме тому ми маємо продовжувати робити абсолютно все, щоб для них залишитися на цьому ринку.

Перше замовлення ми отримали в травні 2022-го. Це був весільний костюм для молодого хлопця, він знайшов нас в інтернеті. З менеджменту у нас було троє, я працювала і за стиліста, і за адміністратора. Я була впевнена, що вони роблять весілля десь не в Україні, тому що в травні 2022-го ніхто не розумів [яка ситуація буде далі в країні]. Та ні, кажуть, ми під Полтавою робимо весілля в українському стилі. [Ми тоді подумали] — якщо люди навесні 2022 року замовляють весільний костюм, то не все втрачено і треба працювати.

Чи підтримали вас постачальники?

Так. Багато компаній дуже класно пішли нам на зустріч, і у нас діяли відтермінування платежів. На жаль, на курс і логістику ми ніяк не змогли вплинути. Ми купуємо тканину окремо під кожне замовлення. Раніше вона спокійно надходила DHL. Коли DHL перестав працювати, ми вигадували різні схеми, щоб завезти тканини.

За рік до великої війни ви запустили жіночу лінійку костюмів Heroism. Зараз виробництво на паузі?

Призупинився її маркетинг, але продаж лінійки — ні. У нас стабільно кожного місяця жінки замовляють щось класичне. Чому зупинився маркетинг? Із повномасштабною війною у мене взагалі немає жодного ресурсу, щоб керувати двома бізнесами. Heroism базується в цьому будинку, над жіночими костюмами працює окрема невелика виробнича команда майстрів. Цей бізнес ми не розвиваємо. Я знаю, що це жахливо і так не ставляться до бізнесу, але зараз всі ідеї для мене — це про Indposhiv. А Heroism — класно, що він є, класні костюми відшиваємо, прикольні жінки до нас приходять. Коли я переконаюся, що з Indposhiv все добре, можливо, тоді у мене розквітне натхнення для жіночого.

Скільки жінок у вашій клієнтській базі?

До сотні.

Indposhiv шиє під замовлення парадну форму для військових. Наскільки часто до вас звертаються військові?

Доволі часто. Ми це зробили [почали шити парадну форму], бо цей сегмент не закритий. Наразі це одна з найприємніших комунікацій у моїй роботі. Коли у 2024 ми запустили парадну форму, вирішили пошити дванадцять безплатних костюмів для військових, які одружуються цього року. Ми обирали їх рандомно, хлопці заповнювали заявки. Вони були абсолютно різні, різного віку, з різних регіонів, але всі такі світлі й класні. І ось для цих людей хочеться зробити все, тому що вони все зробили для того, щоб ти міг жити, працювати й займатися улюбленою справою.

2

У цеху, що на другому поверсі, на рейках висять викрійки та костюми. Серед них — дві парадні форми Нацгвардії. Тут зовсім інша атмосфера — під енергійну попмузику майстри працюють над костюмами для австрійців, українських політиків, бізнесменів і військових. Над закрійниками перекладини з костюмами, над якими вони працюють. За кожним з них закріплено близько десяти замовлень. Indposhiv створює костюм за вісім-дев’ять тижнів, це значно швидше за світові бренди індивідуального пошиву, які відшивають одяг від трьох місяців до року. У команді Катерини п’ятдесят працівників, сорок із них роблять одяг. Клієнт бачить лише двох — закрійника і стиліста, що знімають мірки та допомагають описати ідеальний костюм.

У цеху Катерина поводиться органічно: швидко знаходить усі потрібні речі для фото і не заважає працівникам рухатися по приміщенню. Вона спостерігає за роботою закрійників та розглядає їхній графік, що висить на стіні. Підмічає, що один із працівників не вніс у нього відпустку. З початку великої війни більшість процесів у Indposhiv вона контролює самостійно. Наприклад, у Відні Катерина бере на себе обов’язки стиліста: занотовує побажання клієнта, показує тканини у каталогах, обговорює ґудзики й колір підкладки в піджаку. З нею працює закрійник, який знімає мірки й звертає увагу на особливості статури, щоб створити костюм, який сяде ідеально.

У березні 2024 року ви повернулися на міжнародний ринок. Чому ви обрали Відень, а не Лондон?

По-перше, у Відні більшість наших клієнтів, які виїхали через повномасштабну війну. По-друге, на логістику до Відня ми не витрачаємо багато часу. Зараз це дві доби на дорогу і два повноцінні робочі дні.

Як сприймають костюми закордонні клієнти, а як — українці? У них різні запити?

Абсолютно. Головна проблема українських клієнтів у нашому сегменті — вони не знайомі з концепцією і з цінністю bespoke. Для них купити якийсь бренд — це набагато престижніше, ніж пошити в ательє. Ми вже шістнадцять з половиною років робимо не лише бізнес, а вибудовуємо культуру bespoke в Україні. І кажемо, що чоловічий костюм, пошитий на замовлення, — це «вишка», тобто найкраще, що може дозволити собі чоловік, коли йдеться про класичний одяг.

І це дуже відрізняється від австрійців, тому що там інша культура. Вони розуміють, що пошитий на замовлення костюм — це мистецтво, шедевр, бо його створюють у єдиному екземплярі. Вони краще розуміються на тканинах і їхніх виробниках і менше переймаються брендами. В Україні наш найліпше продаваний бренд Loro Piana, бо його знають. Але є багато інших класних тканин від менш відомих брендів.

Чи відрізняється ваша маркетингова стратегія для клієнтів за кордоном і в Україні?

З погляду маркетингу ми не ділимо [клієнтів]. У нас є таргет-реклама й івенти, в яких ми беремо участь, щоб наш бренд був впізнаваним. З австрійськими клієнтами краще працює таргет-реклама, а з українськими — сарафанне радіо: про нас просто розповідають і радять своїм друзям. Так відбувається, тому що база українських клієнтів більша. База австрійських клієнтів зростає поступово: якщо ми працюватимемо в такому ж режимі у Відні ще рік або півтора — почнуться рекомендації і від австрійців.

Чи не вважають іноземці український бренд ненадійним через нестабільність під час війни?

Ми з таким особисто не стикалися. Всі наші австрійські клієнти дуже цінують те, що ми працюємо, дотримуємося строків і зберігаємо якість, перш за все. Я з ними особисто спілкуюся, вони багато питають [про війну] і більше проймаються нашою українською героїчністю.

Чи плануєте ви розширятися на інші ринки, наприклад, приїжджати з транк-шоу до США, Канади чи інших європейських країн?

На цей рік таких планів немає, бо для бренду bespoke це логістично неможливо. Розширення для нас означає, що кожного місяця ми маємо туди їздити. Наші британські колеги базуються в Лондоні, але їздять на транк-шоу у Сполучені Штати, Японію та інші азійські країни, бо у них клієнти готові чекати рік на костюм. Наші клієнти до цього не готові. Або ми якось викручуємося і щомісяця приїжджаємо, щоб робити примірку і приймати замовлення, або ніяк [не працюємо]. Нам важливо працювати досконало, з гарною якістю і сервісом. Тому поки що Відень — це наша «вишка».

Але з нашого сайту ми доставляємо всі товари: аксесуари, вишиванки, футболки, сорочки, брюки, шорти, піджаки та верхній одяг. Єдиний варіант, як ми можемо розширитися, — щоб наша колекція була представлена в ритейлерах за кордоном. Але для цього нам треба настільки збільшити виробництво, щоб це була справжня колекція, а не дроп. І наразі це дуже важко, тому що вимагає великих інвестицій. Окрім того, відібрати зараз людей непросто.

3

Ми повертаємось у бар в Indposhiv Bespoke House. На підвіконні у спеціальній підставці стоїть аркуш А4 в рамці зі словами та автографом одного з клієнтів Indposhiv: «Як би важко нам не було, але вже точно буде не соромно». Це лот для аукціону від колишнього головнокомандувача ЗСУ і посла України у Великій Британії Валерія Залужного, який носить костюми Indposhiv із грудня 2024 року. Його розіграли на шістнадцятому дні народження Indposhiv. Чоловік, що купив його, залишив автограф у будинку, щоб його продали знову.

Поверхом нижче дві приміряльні та магазин із готовою продукцією Indposhiv: футболками, сорочками, вишиванками, аксесуарами та костюмами лінійки Casual, які за короткий строк підганяють під параметри клієнтів. Адміністраторка просить нас не спускатися на другий поверх під час інтерв’ю, бо в одній із примірялень стиліст працює з клієнтом.

У 2022 році ви запустили лінійку готового одягу, хоча раніше казали, що це ваше табу. Чому передумали?

Насамперед треба було завантажити виробництво. У нас був сток тканин, а замовлень було небагато. На початку війни ми зробили знижку 40% на костюм, але й урізали зарплатні на стільки ж. Треба було повернути зарплати та ціни, індексувати їх.

До початку повномасштабної війни у нас на місяць було 60 замовлень костюмів, після — десяток був перемогою. Майстрам реально нічого було робити. Вони — золоті руки країни, ми їх дуже довго обирали й не могли втратити.

По-друге, готовий одяг можна замовити з будь-якого куточка землі. Це географічне розширення ринку, бо ми більше не обмежені Києвом, де треба бути фізично [для примірок]. І по-третє, я зрозуміла, що це переломний момент для нас як для української компанії. Ми нарешті зможемо зацікавити людей, які до цього взагалі ніколи не думали про класичний чоловічий одяг від українського бренду. А зараз це важливо для багатьох. Так, вони ще не готові до bespoke, бо це процес, час і гроші. Але готовий одяг, пошитий за такою ж технологією, вони тепер можуть купити в українського бренду, а не в італійського, як це було до початку повномасштабної війни.

Обличчями ваших колекцій cтавали військовий і правозахисник Масі Найєм та посол України в ООН Сергій Кислиця. Як ви обираєте обличчя бренду? Це ваші клієнти?

Не всі обличчя нашого бренду були нашими клієнтами, але всі вони потім стають ними. Це така замануха у нас. Ми обираємо людей, які схожі за цінностями з нашим брендом. Це абсолютно суб’єктивно. Я не знаю, чи зможу передати комусь цей процес відбору обличчя. Щоразу, як ми намагаємося відібрати за певними параметрами — медійний, залучений у допомогу нашій країні, військовий або працює, як [CEO Yasno] Сергій Коваленко, в енергетиці, що дуже постраждала — це просто не спрацьовує…

Я точно знаю, що краще відтермінувати колекцію, якщо ми не обрали її обличчя. І цей чоловік точно знайдеться. З деякими нашими героями пов’язані абсолютно неймовірні історії. Це взагалі не бізнес-стратегія, це ось так сталося у велику війну.

У 2023 році обличчям вашої рекламної кампанії «Такий Один» став військовий бригади «Азов» Ілля Самойленко із позивним «Гендальф». Раніше ви розповідали, що у полоні (в який він потрапив у травні 2022-го після облоги металургійного комбінату «Азовсталь») він думав про те, як ходитиме по Києву у вашому костюмі. Як ви домовилися із ним про співпрацю?

До нас звернулася його стилістка. Він потребував класичний піджак для виступу, вже на післязавтра, тобто нічого пошити ми йому не встигли. Ми знайшли готовий піджак, в якому трошки подовжили рукави. Ми сказали, що повертати одяг не треба: це щось маленьке, чим ми можемо йому віддячити. Але він все одно прийшов його повертати й сидів у барі [в Bespoke Indposhiv House]. Ми почали говорити й Ілля розповів, що знав про нас давно і думав про наші костюми в полоні. У нас не було ні бюджету, ні довгострокового маркетинг-плану, але ми мали щось зробити разом. І придумали таку кампанію.

Чи вдається вам завдяки рекламним кампаніям донести клієнтам-іноземцям контекст, в якому живе Україна? Що саме ви розповідаєте через свій бренд?

Моя ідея — показати всьому світові, який вигляд має сучасний український чоловік. Коли люди чують слова «індпошив» або «bespoke» — уявляють політика, юриста, підприємця. Сигари, машини, dolce vita! Я хотіла показати, як виглядає наша цільова аудиторія зараз: хтось поміняв костюм на піксель, хтось бореться на іншому фронті, не лише на воєнному.

Колекція готового одягу, обличчям якої став адвокат Масі Найєм, отримала великий резонанс.

Майже щотижня у нас були іноземні журналісти. Ще одним знаковим виробом була мілітарі-вишиванка, [яку в серпні 2022 року вдягнув президент Володимир Зеленський]: вона наробила такого хайпу, що і досі її дуже багато купують. І багато замовлень їдуть за кордон.

Ви працюєте з Володимиром Зеленським із 2019 року, правильно? Він тоді з’явився у вашому піджаку на обкладинці Vogue.

Так, ми шили йому класичні костюми до повномасштабної війни. Він був нашим постійним клієнтом. Ми їздили до нього, знімали мірки, обирали тканини разом із ним. Все, як із усіма іншими клієнтами, просто не тут у будинку, а в нього в Офісі [Президента].

Оскароносний режисер Мстислав Чернов також носить ваші костюми. У них він отримував Оскар у 2024 й відвідав 78-й Каннський кінофестиваль у 2025. Як почалася ваша співпраця?

У нас працювала маркетинг-менеджерка, яка розбирається в кіноіндустрії. Наприкінці лютого 2024 року вона прибігла до мене і сказала: «Мстислав Чернов із фільмом пройшов у шортліст [премії Оскар]. Ми не знаємо, чи він виграє, чи ні, але йому треба зробити костюм». Я його особисто не знаю, написала йому [в соцмережах]. Через два дні він відповів, що це класна ідея.

Я йому пишу: «Клас, чекаємо на вас у Києві для зняття мірок». Виявилося, що до [церемонії] Оскара він не буде в Києві. Він був у Лондоні, а у нас там залишилося дуже багато контактів. Англійці зняли мірки у їхній метричній системі, тож нам довелося ще годинки дві поспілкуватися з закрійниками, щоб їх перекласти. На примірку попросили прийти клієнта, схожого [на Мстислава] фігурою. Це ціла епопея була, бо важко без примірки відшити костюм, який гарно сидить, але у нас вийшло.

Це вже не перша історія, коли ви шиєте костюм за мірками, які зняли не ваші закрійники, і без примірки на клієнтах. У 2024 ви випустили неігрову форму для Збірної України з футболу. Гравці знімали мірки самі?

Самі. Або не знімали взагалі та просто зазначали зріст. Ми писали керівництву УАФ, але зрештою шукали в гуглі й Вікіпедії [дані тих, хто взагалі нічого не надіслав]. Це теж наше обличчя й одяг має бути офігенним… Окей, бомбер не має сидіти як піджак, футболки ми зробили запасні, а ось брюки — не мали збиратись гармошкою знизу. Я подзвонила нашій колишній кравчині, яка виїхала в Німеччину. Іра поїхала на базу в Вісбадені із портативною швейною машинкою — і дві доби безперервно підшивала брюки та проводила примірки. Бо ідеально попасти з першого разу неможливо. Така у нас була виїздна майстерня в Вісбадені. І вийшло класно.

Ця лінійка стала популярною?

Дуже. В УАФ поки що немає свого офіційного магазину, тому цю форму можна купити лише у нас. І це дуже класно спрацювало, бо прийшли нові клієнти, які почали з форми, а потім замовили собі костюми й стали нашими постійними клієнтами.

4

Поки ми спілкуємося, бариста готує Катерині нову порцію кави, щоб вона збадьорилася після масованого нічного обстрілу Києва російськими дронами. Його попередник мобілізувався у ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. Катерина залишається з ним на зв’язку і спільно з командою Indposhiv допомагає зібрати гроші на спорядження та інші необхідні речі. Загалом під час великої війни Indposhiv втратив двадцять вісім працівників: четверо вступили до лав ЗСУ, решта — поїхали за кордон як біженці.

На вашу думку, чи вдалося вам за ці понад шістнадцять років зробити культуру bespoke в Україні популярнішою? Чи рухаємося ми до культури, яка є в австрійців?

Так, він є. Це не лише про кількість людей, що знають про Indposhiv, а й про людей, які розуміють, що костюм, пошитий на замовлення, крутіше ніж придбаний у магазині. До повномасштабної війни ми щороку зростали. Війна багато чого змінила, в цей період небагато людей можуть собі дозволити витратити стільки грошей на костюм. А наш продукт не може бути дешевим, бо багато людей залучені у виробництво, ми використовуємо коштовні тканини та фурнітуру. Але все одно нові клієнти приходять. І після 2022 року ми знову щороку зростаємо.

З якими головними проблемами під час війни ви стикаєтесь як власниця бізнесу?

Зараз головна проблема — це люди. Їх важко знайти, багато хто поїхав або змінив своє ставлення до роботи. У нас кожна посада вимагає, аби людина любила працювати, і щоб це було не лише питання грошей, а справа всього її життя. І з цим проблема. Війна — це нестабільність, і люди досі їдуть [з країни]. Інколи вони [наші працівники] просто емоційно не справляються. І я не можу на це вплинути. Звісно, є корпоративний дух і гроші, але у половині випадків це ні на що не впливає. Люди дуже втомлюються [через обстріли], і ми розуміємо, що [в такі дні] загальна швидкість у цьому будинку трошки сповільнюється і не буде класного результату з погляду виробництва. Це найбільший виклик.

Другий виклик — ти не знаєш, що буде завтра. Я не знаю, як до цього звикнути. І, якщо як людина ти можеш жити кожен день як останній, то як власник бізнесу — маєш планувати та мотивувати команду… І по-третє, бракує мого особистого ресурсу. Усі звикли, що я щодня приходжу усміхнена і з купою ідей. А я жива людина, і був період, коли не було ідей взагалі. А від мене їх очікували. Раніше у мене не було такого, щоб я вигоріла — я займаюсь улюбленою справою, роблю, що хочу, і не роблю, чого не хочу. А зараз у нас так багато неуспішних історій. Ти преш на енергії, а коли ідея не вистрілює, важко витягувати себе з емоційної ями.

Чого ви навчились як власниця бізнесу за ці 3,5 року війни?

Я навчилась того, що якщо справді чогось дуже хочеш, ти можеш це отримати, які б не були перешкоди. Після початку повномасштабної війни я у цьому впевнилася. По-друге, пересвідчилася, що головне — це люди, а не стіни, класний бар чи коктейлі, як би це красиво не було. У моєму бізнесі енергія, яку людина дає людині, вона є стрижнем. Коли у мене є багато енергії, це відчувається. Але я не можу відійти від справи, щоб поїхати в умовну навколосвітню подорож. До повномасштабної війни я думала, що може бути по-іншому. Це не про те, що я особисто керую процесами: спілкуюся з клієнтами, веду бухгалтерію або наймаю людей. Це питання присутності тебе і твоєї енергії в цьому бізнесі. І мені здається, що це не лише у моєму, а в будь-якому бізнесі [в Україні зараз].

Я впевнилася, що у нас в Україні абсолютно неймовірні люди. Я не хочу звідси нікуди їхати, тому що хочу себе оточувати саме такими людьми. І хочу, щоб мої діти зростали серед них. Вдячність до цих людей наповнює мене й окриляє.

Що б ви могли порадити українським бізнесам, які прагнуть вийти на міжнародний ринок?

Я чудово розумію, як важко, тому що дуже багато прильотів по цивільній інфраструктурі… Обстріли знищують виробництва і склади українських брендів. Але я знаю, що як би не було, треба триматися і продовжувати, бо наші вироби й сервіс — велика українська цінність…

За кордоном усі шоковані нашим ставленням до якості та щирого класного сервісу. Цього у світі немає… Для нас відкриті абсолютно всі можливості, всі кордони. Звісно, залежить від сегменту, але якщо у нас є якість, сервіс і ця українська незламність, то весь світ наш.

…Після інтерв’ю й фотосесії Катерина одразу повертається до рутини: спілкується з адміністраторкою та своєю асистенткою, й згодом залишає ательє у справах. За її словами, після початку повномасштабного вторгнення Indposhiv із середнього бізнесу перетворився на малий. Тому більшість процесів, наприклад, роботу з онлайн-замовленнями, вона контролює сама. «Ти постійно тримаєш руку на пульсі, бо інакше просто не виживеш», — вважає Катерина.