У 2022 році Олена Бєлова втратила і дім, і бізнес. Зараз вона створює унікальні парфуми у Франції — історія

1

Родина Олени Бєлової має українське коріння: за сталінських часів її предків репресували й вислали до Сибіру. Бабуся й дідусь із п’ятьма дітьми виживали в лісах, а після смерті радянського диктатора Йосипа Сталіна сім’я оселилася неподалік, зберігаючи традиції мисливського життя. Олена народилася 1972 року в Красноярську, але справжнім домом для неї стала сибірська тайга. Підліткові роки минали між містом і тайгою: батько возив її лісовими дорогами на мотоциклі, а вихідні родина проводила в мисливському селищі у родичів. Водночас Олена захоплювалася театром і не пропускала жодної вистави в Красноярську. Українськість її сім’я зберегла, попри роки асиміляції. Бабуся пам’ятала українську, російською говорила з характерними українізмами, носила вишиванки й розповідала онучці про народні традиції.

Закінчивши школу 1989 року, дівчина опинилася перед вибором, ким стати. Їй однаково легко давалися і точні науки, і гуманітарні, але жодна професія не здавалася по-справжньому близькою. Шукаючи рішення, вона взяла до рук загальносоюзний довідник вишів і натрапила на спеціальність, яка одразу зацікавила: технологія виробництва косметики.

У 17 років Олена вступила до Кемеровського технологічного інституту харчової промисловості на спеціальність «Технологія виробництва жирних ефірних олій і косметичних продуктів». Коли вона повернулася додому з новиною, що вдало склала іспити, родина зреагувала скептично: «Робитимеш маргарин і майонез. Невже ти думаєш, що потрапиш технологом на косметичну фабрику?» — іронізувала мама.

У СРСР косметична індустрія була закритою і централізованою сферою, а виробництво зосереджувалося лише в кількох містах: насамперед у Москві та Ризі. Ризький «Дзинтарс» був чи не єдиним брендом, відомим на весь Союз, що виробляв засоби для догляду, а московська марка «Новая заря» фактично монополізувала ринок парфумів. Галузь вважалася елітною, доступ до неї був обмеженим — тож для дівчини з Красноярська цей вибір видавався кроком у недосяжний світ.

У 1990 році в Кемерові Олена познайомилася з киянином Анатолієм — офіцером, який щойно повернувся із Чехословаччини. Тоді на тлі розпаду СРСР виводили радянські війська з країн Варшавського договору — Чехословаччини та Німеччини. Її майбутній чоловік закінчив Київське вище військове училище зв’язку, два роки служив за кордоном, а потім його направили до Сибірського військового округу. Їхні стосунки розвивалися стрімко. Олені було 19 років, Анатолію — 25. «Ідеальний вік для шлюбу», — згадує вона. Уже в 1991-му вони одружилися в місті Кемерово — того ж року розвалився Радянський Союз.

Розпад СРСР приніс із собою глибоку економічну кризу. Система зазнала серйозних змін, і люди з вищою освітою стали непотрібними на ринку праці. Почалися голодні часи. Олена згадує, як у Кемерові в 1991-му на магазинних полицях були лише рапсова олія, консерви й макарони. Та оскільки її чоловік був військовим, родина отримувала щомісячний офіцерський пайок, завдяки чому вижила. У 1992 році Анатолій пішов у відставку і подружжя вирушило до Києва, де жили його батьки. На той момент Олена закінчила три курси університету й отримала ґрунтовну базу з хімії косметичних інгредієнтів.

2

Бєлова згадує: коли вперше приїхала до Києва, одразу відчула себе вдома. На стіні у свекрушиній квартирі висіла репродукція з білою болонкою — така ж, як і над її ліжком у Красноярську, і Олена вважала це добрим знаком.

Подружжя взялося шукати роботу: завдяки освіті в галузі військового космічного зв’язку Анатолія взяли відеоінженером на телеканал «УТ-1», де він освоїв нову японську техніку для монтажу, а потім влаштувався до кінокомпанії «Нова мова» Олександра Ткаченка. Олена ж знайшла роботу підсобної працівниці: мила посуд у компанії, що годувала американських будівельників.

Одного дня, повертаючись додому, вона помітила оголошення про безкоштовні підготовчі курси в університеті КПІ ім. Ігоря Сікорського. Бєлова захоплювалася дизайном, тому вступила на факультет видавничо-поліграфічних технологій. Навчалася і працювала. У 1994 році вона приєдналася до «Нової мови» Олександра Ткаченка як помічниця свого чоловіка, а він уже був головним відеоінженером. Разом вони створювали інформаційні сюжети та музичні кліпи для таких популярних виконавців, як Ірина Білик, Кузьма Скрябін, «Табула Раса», ТНМК, Ауріка й Софія Ротару. Незважаючи на гіперінфляцію, їхній рівень життя зростав. Анатолій отримував $350 на місяць у часи, коли зарплата зазвичай не перевищувала й $20.

Програми телепродакшену «Нова мова» від «Студії 1+1», де працювало подружжя, спочатку виходили в ефірі «УТ‑1», а з 1997 року студія перетворилася на незалежний національний канал «1+1». Туди Анатолія запросили головним інженером і спеціалістом із закупівлі обладнання.

У 1997 році в Бєлових народилася донька Аліса. Олена далі навчалася у виші й через рік пішла з телебачення ― почала працювати дизайнеркою в рекламну агенцію. Тоді жінка захопилася правильним харчуванням і духовним розвитком, зокрема агнійогою. У 2000 році Олена захистила диплом і два роки працювала дизайнеркою в друкованих українських виданнях: «Столичні новини», «Весь транспорт» і журналах під егідою Міністерства охорони здоров’я.

У 2000-х роках в Україні розпочалася хвиля створення екопоселень, натхненних ідеями повернення до природи й самозабезпечення на тлі популярності книг Володимира Мегре «Анастасія». Екопоселення — це спільноти людей, які практикують дбайливе ставлення до природи. Зазвичай у таких місцях використовують лише відновлювальні джерела енергії і вирощують городину. Тож 2003 року, після народження другої доньки Насті, Олена і Анатолій вирішили радикально змінити власне життя: їхні друзі поділилися ідеєю створити нове екопоселення, і Бєлови це охоче підтримали.

Скориставшись своїм правом на 1,1 га землі, Олена разом із чоловіком безоплатно отримали від держави ділянку в селі Мотижин. За $3 000 вони підвели туди електрику й заасфальтували частину дороги біля ділянки. Проєкт майбутнього дому Олена створила сама, без архітекторів і підрядників. Матеріали закупили власним коштом, але найманих будівельників так і не дочекалися — вони просто зникли. Врешті подружжя разом із сусідами власноруч звели дім на 230 квадратних метрів. На це пішло два роки.

Ділянки, на яких згодом постало екопоселення «Долина джерел», були розраховані на 43 родини. Це був один з найбільших таких проєктів в Україні. Частина мешканців жила там постійно, інші приїжджали у вихідні. У 2008-му Бєлови остаточно переїхали до Мотижина.

Поки чоловік працював на телебаченні, Олена доглядала дітей і висадила на ділянці пів тисячі дерев. Водночас вона зацікавилась ароматерапією: збирала ефірні олії і створювала з них власні композиції. Анатолій продовжував працювати на «1+1». У 2010-му цей канал викупив олігарх Ігор Коломойський, і там почалася криза. Зокрема, сильно впали доходи телевізійників — зарплата Анатолія скоротилася в чотири рази. Родині треба було придумати, де брати гроші.

Якось до їхнього поселення «Долина джерел» приїхала група шведських туристів, вони попросили сувеніри на згадку. Олена за три дні зробила натуральне мило з місцевих трав, і його швидко розкупили. Такий успіх переконав її знову виготовляти косметику. Ідея швидко переросла в бізнес: вона розробила близько 30 рецептів натурального мила, почала продавати його на виставках і ярмарках, зокрема на Андріївському узвозі, і за пів року вже заробляла близько $2 000 на місяць. Згодом вона зареєструвала компанію «Білий метелик» і розпочала сертифіковане виробництво.

До 2012 року її бізнес уже мав власну косметичну лінію ECO NATUREL і магазин інгредієнтів з найбільшим на той час в Україні асортиментом ефірних олій для домашнього виготовлення косметики. Однак Олена прагнула освоїти справжню парфумерію. Випадкове знайомство з відомим парфумером Бруно Коссі на професійному заході в Криму відкрило для неї нові можливості. За його рекомендацією Олена безкоштовно пройшла кількамісячний приватний курс у викладачів Grasse Institute of Perfumery.

Після цього бізнес Бєлової швидко розширився: у заміському будинку подружжя обладнало парфумерну лабораторію, в яку інвестувало близько $100 000 власних заощаджень. На складі зберігалося понад 80 ефірних олій і 400 синтетичних інгредієнтів, які радо купували інді-парфумери з України, Європи, Молдови та Ізраїлю. Чоловік узяв на себе закупівлі й постачання, а старша донька Аліса працювала адміністраторкою.

У 2016-му виторг бізнесу сягав $20 000 на місяць. Того ж року Олена відкрила власну парфумерну школу: набрала 12 учнів і почала викладати. Курси тривали від двох до шести місяців. Її проєкти працювали на взаємне підсилення: нішеві парфумерні лінії, школа та магазин інгредієнтів. Усе це тоді існувало під маркою PARFUM FACTEUR, яку Бєлова створила 2016 року.

У 2018 році подружжя розлучилося. Їхній шлюб вичерпав себе, проте їм вдалося зберегти робочі й людські стосунки. Анатолій залишився жити в заміському будинку і продовжив розвивати сімейний бізнес. Олена винайняла квартиру в центрі Києва і переїхала туди разом з молодшою донькою. Їхня старша дочка вийшла заміж і перебралася до чоловіка. Олена зазначає, що стосунки з колишнім чоловіком досі залишаються теплими: «Ми з Анатолієм — найкращі друзі, він навіть товаришує з моїм теперішнім чоловіком».

3

За кілька днів до початку повномасштабної війни Олена отримала невеличку передоплату за новий двомісячний курс у своїй парфумерній школі, запланований на 5 березня 2022 року. Проте після початку повномасштабної війни вона відкрила безоплатний доступ до курсу, аби хоч якось підтримати співвітчизників.

Вранці 24 лютого 2022-го Олена зателефонувала колишньому чоловікові й зізналася, що їй страшно залишатися одній. Анатолій приїхав у Київ, щоб її підтримати, і це буквально врятувало йому життя. Адже в перші дні війни Житомирська траса, що вела до їхнього дому в Мотижині, виявилася заблокованою. Родина планувала поїхати по готівку, яку зберігала в будинку, але доньки вмовили батьків зачекати. Це рішення стало рятівним: у той час російські війська увійшли в Мотижин, розстріляли їхніх сусідів і закатували десятки знайомих. А в березні 2022-го окупанти вбили сім’ю старости села, з якою в родини Бєлових були теплі стосунки.

«Першого квітня я прокинулась і попросила Анатолія відвезти мене на вокзал. Точно розуміла, що більше не можу жити під виттям сирен», — згадує Олена. Маючи в кишені лише $1 000, вона поїхала до Польщі. Там отримала кілька пропозицій допомоги від знайомих з індустрії краси у Швейцарії, Данії, Німеччині, але врешті-решт обрала Францію — батьківщину парфумерії та країну, де колись здобувала знання.

Коли Олена вирушала в Європу, російські війська відступали з Київської області й підпалили будинок Бєлових у Мотижині. Дім згорів разом з усіма цінними речами: «На нашому подвір’ї стояло сто літрів спирту та ефірні олії. Тому у вогні пропало все — готівка, документи, меблі, фотографії», — з болем згадує Олена. Старша донька повернулася в Мотижин через місяць після деокупації, аби розшукати бодай щось серед попелу. Проте на руїнах знайшла лише напіврозплавлений металевий флюгер у формі білого лева, що був символом родини Бєлових.

Олена говорить, що вже змирилася з втратою: «Потрібно йти далі. Не тому, що не болить. А тому, що життя не припиняється, і ти або ростеш, або залишаєшся в минулому».

У Франції Олена зупинилася в знайомих і взялася вивчати французьку, а вже влітку 2022 року в Ніцці познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Бернаром Окмаяном. Стосунки розвивалися доволі швидко. За декілька місяців Олена переїхала до його будинку в Авіньйоні ― там він працював у мерії спеціалістом із зовнішніх культурних зв’язків. До роботи в муніципалітеті Бернар мав зовсім інший професійний досвід: після навчання в Екс-ан-Провансі він побудував кар’єру в модній індустрії, співпрацював із Versace, Gianfranco Ferré, Guess та Roberto Cavalli. Бернар розвивав бренди й просував їх на французькому ринку. Врешті, саме парфумерія стала його справжньою пристрастю.

Спільний бренд парфумів Maison Bernard Hokmayan народився в жовтні 2023 року — з історії кохання Олени та Бернара. Свої три композиції Олена називає маніфестом почуттів: від першого захоплення (I Want Your Love) через дзеркало чуттєвості (Florentine Mirror) — до впевненості у виборі серця (Heart of Honor).

Олена переконана: у світі, де люксові сумки втратили ефект новизни, а годинники перестали бути символом недосяжного, аромат став новим маркером статусу. За оцінками Fortune Business Insights, до 2028 року ринок нішевих ароматів сягне $5,5 мільярда зі щорічним зростанням на 10%. Бєлова стверджує, що споживачі сьогодні втомлюються від масмаркету, прагнуть індивідуальності й готові платити за історію, концепцію і майстерність.

У бренд подружжя інвестувало порівну. Загальна сума вкладень становила €30 000, свою половину Олена зібрала за 15 місяців. Обличчям бренду стала її молодша донька Анастасія.

«Ми інвестували власні кошти, час та інтелектуальний капітал. І досі не наймаємо нікого, крім бухгалтера», — пояснює Олена.

Для виробництва вони обрали контрактну модель без інвестицій у власні потужності. В лабораторії Олена сама створює формулу майбутнього аромату. Потім автоматизована система точно відміряє інгредієнти, формуючи джус — концентровану основу парфуму. Суміш готують у кілька етапів: додають спирт, настоюють, виморожують для стабілізації, а потім фільтрують, доки вона не стане кришталево прозорою. Після цього аромат розливають у флакони, пакують і маркують. Одна партія Maison Bernard Hokmayan налічує 2 000 флаконів.

Сьогодні завдяки зв’язкам Бернара в модній індустрії Maison Bernard Hokmayan представлений у бутиках Парижу, Монако, Канн, Куршевелю, Сен-Тропе та Ніцци. У планах — вихід на ринки Іспанії (Тенерифе, Малага), Італії, Казахстану, Узбекистану та Китаю.

Олена не лише парфумерка, а й амбасадорка бренду: проводить презентації англійською мовою, знайомить міжнародних клієнтів з концепцією і характером ароматів. Тим часом Бернар веде переговори з бутиками, зважаючи на специфіку французького ринку: він залишається консервативним. Адже більшість магазинів надає перевагу перевіреним брендам, а до 50% вартості продукції йде на сплату за місце на полиці.

Олена стверджує, що головний виклик — у спонтанності вибору: «Покупець або закохується в аромат, або ні. Це одразу визначає продажі. Навіть у бутикових магазинах з ексклюзивними продуктами клієнти часто обмежуються двома флаконами, шукаючи власний ідеальний запах».

Подружжя активно розглядає модель дистрибуції, хоча й розуміє, що в такому разі отримуватиме лише близько п’ятої частини від роздрібної ціни флакона (€160–180). Водночас вони прагнуть нарощувати присутність бренду, адже впевнені: лояльність клієнта формується завдяки постійній видимості й доступності продукту.

Сьогодні Олена з Бернаром шукають інвесторів із чеком від €10 000, аби посилити маркетинг, масштабувати виробництво і зробити свої аромати впізнаваними на міжнародній арені.

4

Незадовго до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Олена Бєлова (вперше з 2022-го) разом із Бернаром приїхали до Києва. Для Бернара це був перший візит в Україну. Чоловіка вразило те, що попри війну і власний біль, українці відкриті, щирі й здатні підтримати одне одного.

«Я почуваюся деревом без коріння, яке чіпляється за стіни, аби вижити й рости далі», — зізнається Олена.

Попри нове життя у Франції, коханого Бернара і безпеку, вона неспокійна: «Мої діти в Києві, і я прекрасно розумію, що відбувається. Мені боляче через це. Я не знаю, яким буде їхнє майбутнє і майбутнє всієї країни. Однак мої доньки не розглядають життя в еміграції».

До Мотижина на згарище дому, спаленого російськими військами в березні 2022-го, Олена так і не змогла доїхати: доньки вмовили, що їй не треба цього бачити. «Я розуміла, що буде нестерпно дивитися на фундамент дому, який ми будували власноруч, де були щасливі й реалізовані, де процвітав мій парфумерний бізнес», — зізнається вона.

У державній компенсації за зруйнований дім Олені відмовили, бо будівля в межах екопоселення «Долина джерел» не була внесена до реєстру через бюрократичні затримки. Тож Олена подала до суду.

Сьогодні вона живе в Авіньйоні й вивчає французьку. Разом із Бернаром вони подорожують світом ― шукають міжнародних дистриб’юторів і нових можливостей для їхнього бренду Maison Bernard Hokmayan.

Та навіть перебуваючи в безпеці й побудувавши нове життя, Олена говорить: «Я ніби вистрибнула з окропу, але моє серце залишається з тими, хто досі в ньому».